03 грудня 2019 р.Справа № 520/3942/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Старосєльцевої О.В.) від 04.07.2019 року по справі № 520/3942/19
за позовом Головного управління ДФС у Харківській області
до ОСОБА_1
про стягнення 54.954,94 грн. податкового боргу,
Позивач, Головне управління ДФС у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив стягнути зі ОСОБА_1 54954,94 грн. податкового боргу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що платник податків у добровільному порядку не виконав податкового обов'язку з оплати самостійно задекларованих податкових зобов'язань, які виникли у межах господарської діяльності.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 року по справі № 520/3942/19 позовні вимоги задоволено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
До початку судового засідання від Головного управління ДПС у Харківській області надійшло клопотання про заміну відповідача по справі.
В обґрунтування вищезазначеного клопотання про заміну сторони вказує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 537 від 19.06.2019 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1, а також реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2. Згідно з додатками 1 та 2 даної Постанови утворено Головне управління ДПС у Харківській області, до якого приєдналось Головне управління ДФС у Харківській області.
Наказом ГУ ДПС у Харківській області № 18 від 29.08.2019 р. розпочато виконання Головного управління ДПС у Харківській області повноважень Головного управління ДФС у Харківській області, що припиняється.
Згідно ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальне правонаступництво у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
На підставі вищевикладеного, суд вважає за можливе допустити заміну первісного позивача його правонаступником.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець та була платником єдиного податку 3 групи.
Заявлена суб'єктом владних повноважень вимога про стягнення коштів у сумі 54954,94 грн. ґрунтується на самостійно задекларованих відповідачем податкових зобов'язаннях з єдиного податку та складається з: 27381,05 грн. - основного платежу, що виник на підставі поданої податкової декларації № 9140497254 від 10.07.2018 р. (зобов'язання на суму 27396,93 грн., сплачено 15,88 грн.); 22502,15 грн. - основного платежу, що виник на підставі поданої податкової декларації № 9221270435 від 11.10.2018 р.; 5071,74 грн. - основного платежу, що виник на підставі поданої податкової декларації № 9301520788 від 11.01.2019 р.
Враховуючи, що платником податку сума заборгованості у добровільному порядку не сплачена, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку про їх обґрунтованість.
В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послалася на те, що податкова вимога № 108683-17 від 27.08.2018 р., в порушення вимог чинного законодавства була надіслана не 27.08.2018 р., а лише в жовтні 2018 р., тобто строки направлення податкової вимоги позивач порушив. Вказано, що в позовній заяві зазначено, що податкову вимогу № 108683-17 від 27.08.2018 р. відповідачу не вручено, оскільки поштове відправлення повернулося із відміткою "за закінченням строку зберігання". Проте, згідно доданого до позову повідомлення про вручення № 6130102117916, податкова вимога, нібито, вручена 27.10.2018 р. особисто. При цьому розписки (підпису) в одержанні цього відправлення немає, а апелянт наполягає на тому, що вона податкової вимоги не отримувала. Також зазначено, що зі змісту наданого позивачем поштового повідомлення не можливо встановити факт направлення саме податкової вимоги, а не якогось іншого документу, опису вкладення до поштового відправлення № 6130101890271 або не складалось, або воно не надано позивачем до суду.
В доводах апеляційної скарги відповідач також послалася на те, що як на підставу стягнення податкового боргу ФОП ОСОБА_1 , позивач посилається на податкову вимогу № 108683-17 від 27.08.2018 р., яка згідно тексту позовної заяви та доданої до неї копії повідомлення про вручення № 6130102117916, була вручена позивачу 27.10.2018 р., тобто, право на стягнення податкового боргу ФОП ОСОБА_1 виникло 27.12.2018 р., про що позивач достовірно знав. Разом з тим, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 122 КАС України, податковий орган мав право звернутись до суду з позовом про стягнення податкового боргу ФОП ОСОБА_1 протягом 3-х місяців з 27.12.2018 р., тобто до 27.03.2019 р.
Також вказала, що заява представника позивача від 04.07.2019 р. (про уточнення відомостей, що зазначені в адміністративному позові щодо зазначення відповідача) не відповідає вимогам адміністративного законодавства України, в цій заяві не міститься жодного посилання на статтю КАС України і взагалі, подібна заява не передбачена КАС України. Так, позивач визначив в позові відповідачем фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , тоді як такий суб'єкт не існує з 08.04.2019 р., а тому вважає, що позов пред'явлено до неналежної сторони, а тому є підстави для залишення позовної заяви без розгляду в порядку ст. 240 КАС України - внаслідок не відповідності позовної заяви вимогам ст. 160 КАС України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта, з огляду на наступне.
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За приписами п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у податкового органу виникає право надіслати платнику податків податкову вимогу.
Стягнення коштів платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 Податкового кодексу України).
Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання (вручення) платникові податків податкової вимоги.
Згідно з п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Відповідно до абз. 2 п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
Враховуючи викладене, за винятком випадків оскарження податкового повідомлення-рішення, законодавство пов'язує виникнення у фізичної особи обов'язку сплатити грошове зобов'язання із фактом особистого вручення їй чи законному представникові податкового повідомлення-рішення або надсилання його рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцем проживання або останнім відомим місцезнаходженням.
Пунктом 3.9 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 р. № 1236, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2012 р. за № 2135/22447, встановлено, що дата відправлення (вручення) проставляється на корінці податкового повідомлення-рішення:
а) посадовою особою платника податків - юридичної особи (фізичною особою - платником податків) або її законним представником - у разі вручення податкового повідомлення-рішення під розписку;
б) працівником структурного підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальною особою, визначеною керівником органу державної податкової служби для виконання таких функцій, - у разі надіслання листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 62 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, у разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Відповідно до п. 3.10. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 р. № 1236, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.12.2012 р. за № 2135/22447, якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Таким чином, податковий орган при направленні на адресу фізичної особи (місце проживання або останнє відоме місцезнаходження) податкового повідомлення-рішення поштою повинен відобразити дату відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення (податкової вимоги) та прикріпити до нього повернуте повідомлення про вручення, в якому зазначається дата вручення або причини невручення.
Отже, для встановлення факту направлення (вручення) фізичній особі податкового повідомлення-рішення (податкової вимоги) поштою у встановленому законодавством порядку, дослідженню підлягають: відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи; повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення; відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо.
Що стосується посилання апелянта на неналежне направлення та не підтвердження факту вручення податкової вимоги № 108683-17 від 27.08.2018 р., суд зазначає наступне.
Податкова вимога вважається належним чином врученою, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноважено представнику.
Таким чином, з урахуванням приписів ст. 42 ПК України вбачається, що на контролюючий орган покладається обов'язок з вручення податкової вимоги шляхом: особистого вручення платнику податкової вимоги (під підпис); направлення податкової вимоги за вірною податковою адресою платника податків поштовим відправленням з повідомленням про вручення.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач направив за адресою платника податкову вимогу поштовим відправленням з повідомленням про вручення, що відповідає вимогам ст. 42 ПК України.
Відповідно до п. 42.2. ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Крім того, відповідно до п.п. 16.1.11 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання.
При цьому, добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що значиться в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суд від 09.10.2018 по справі № 820/1864/17.
Доказом вручення податкової вимоги 27.10.2018 р. є наявна в матеріалах справи копія повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 24). При цьому, на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення містяться відомості про те, що в поштовому конверті направлялася саме вимога № 108683-17 від 27.08.2018 р., що спростовує доводи апелянта в цій частині.
Доводи відповідача про невиявлення номерів поштових відправлень за допомогою сервісу «Пошук поштових відправлень», колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що відповідно до положень Постанови КМУ від 05.03.2009 р. № 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку», споживач може розшукати реєстроване поштове відправлення протягом шести місяців з дня прийняття до пересилання реєстрованого поштового відправлення.
Доводи апелянта з приводу, що на повідомленні про вручення поштового відправлення не міститься розписки (підпису) позивача про отримання податкової вимоги суд вважає також необґрунтованими, оскільки відповідно до п. 106 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто", внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" одержувач розписується та зазначає прізвище.
З наведеного вбачається, що особистий підпис адресата є обов'язковим лише під час отримання поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто" чи внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Тобто, доказом вручення податкової вимоги позивачу у справі є підпис працівника поштового зв'язку, оскільки це поштове відправлення не мало позначок "Вручити особисто" чи "Судова повістка".
Таким чином, податкова вимога надсилалася контролюючим органом та була вручена у належний спосіб, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Що стосується посилання апелянта на пропущення позивачем строку звернення до суду із вказаними вище вимогами, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк. Цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватись інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
В межах спірних відносин іншим законом є Податковий кодекс України, за положеннями п. 102.4 ст. 102 якого грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом може бути стягнено протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
Згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган (п. 54.3.3. ст. 54 ПК України).
Так, обов'язок обчислення сум податкових зобов'язань покладається на платника податків, а нарахування податкових зобов'язань здійснюється саме контролюючим органом.
Колегія суддів зазначає, що приписи п. 102.4 ст. 102 ПК України визначають наведена строк примусового стягнення податкового боргу у 1095 днів з дня виникнення податкового боргу. Відповідно позовні вимоги контролюючого органу, пов'язані зі стягненням податкового боргу з платників податків, повинні пред'являтися саме протягом 1095 днів з дня виникнення податкового боргу
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку відсутні підстави застосування строків давності зазначених у ч. 2 ст. 122 КАС України, а позов ГУ ДФС у Харківській області про стягнення податкового боргу подано без порушення строку звернення до суду.
Щодо посилання апелянта на наявність підстав для залишення позову без розгляду, суд вказує, що відповідно до вимог пп. 65.10.8 п.10 ст.65 Податкового кодексу України державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Державного реєстру запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Таким чином, зміна правового статусу особи з підприємця на громадянина не є підставою для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки первинно позовні вимоги були заявлені до ФОП ОСОБА_1 , але оскільки цей суб'єкт господарювання 08.04.2019 р. припинив свою діяльність, позивачем подано заяву від 03.07.2019 р. про уточнення відображених в позовній заяві відомостей (в частині зміни статусу відповідача з ФОП та фізичну особу), яка на предмет спору не впливає. Вищезазначена заява не є уточненням позовних вимог, оскільки предмет та підстави позовної заяви залишаються незмінними.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 44. КАС України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Таким чином, ГУ ДФС у Харківській області зазначену заяву про уточнення відомостей відображених в адміністративному позові подано у порядку передбаченому законодавством.
Згідно з абз. 2 пп. 6 п. 11.18 розділу XI в редакції Наказу Міністерства фінансів № 1588 від 09.12.2014 р. після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Підприємець не може позбутися зобов'язання шляхом припинення діяльності, оскільки після припинення підприємницької діяльності він не звільняється від зобов'язань перед бюджетом.
Податковий кодекс України містить виключні випадки припинення податкового обов'язку з: фізичною особою передбачені згідно п.п. 37.3.3. п. 37.3 ст. 37 ПК України, а саме: смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою.
Однак жодна з наведених обставин не має відношення до розгляду справи про стягнення податкового боргу.
На підставі викладених вище обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених вимог, оскільки доводи апеляційної скарги його не спростовують.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 року по справі № 520/3942/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 року по справі № 520/3942/19 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2019 року по справі № 520/3942/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 09.12.2019 року