04 грудня 2019 р.Справа № 520/3678/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, повний текст складено 29.07.19 року по справі № 520/3678/19
за позовом ОСОБА_1
до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Харківської області третя особа ОСОБА_2
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарна комісії адвокатури Харківської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення дисциплінарної палати КДКА Харківської області від 22.01.2019 про відмову в порушенні дисциплінарної справи за його скаргою відносно адвоката ОСОБА_2 та зобов'язати дисциплінарну палату КДКА Харківської області відкрити дисциплінарну справу стосовно адвоката ОСОБА_2 (свідоцтво НОМЕР_2, видане 13 жовтня 2017 року Радою адвокатів Харківської області).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2019 р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення дисциплінарної палати КДКА Харківської області від 22.01.2019 про відмову в порушенні дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 відносно адвоката ОСОБА_2. Зобов'язано дисциплінарну палату КДКА Харківської області повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 16 листопада 2018 року на адвоката ОСОБА_2. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Харківської області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 384 грн. 20 коп.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Харківської області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подала апеляційну скаргу , вважає, що судом першої інстанції вказане судове рішення ухвалено з порушенням вимог матеріального і процесуального права, що у своїй сукупності призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого судового рішення, яке підлягає скасуванню. Суд 1-ої інстанції , прийнявши рішення про часткове задоволення позову, взагалі не вирішуючи питання відновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та не застосовуючи наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, чим, на думку скаржника, порушив ст.ст. 122, 123 КАС України та ч. 3 ст. 39 , ч.І ст. 42 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» . Вказує , що належних та допустимих доказів правомірності демонстрування, копіювання, передачі третім особам відеозапису подій 23.02.2018 р., зробленого на нагрудну відеокамеру (відео реєстратор), а саме відповідного погодження та дозволу на це начальника Департаменту патрульної поліції або начальника Управління патрульної поліції у місті Харкові, ані до скарги в КДКА Харківської області ані до цієї позовної заяви позивачем надано не було. Враховуючи ці факти відповідачем було досліджено цей відеозапис, але не прийнято до уваги як належний та допустимий доказ, так як його отримано з порушенням вимог діючого законодавства. Також, відповідач не вважав можливим здійснювати переоцінку цього доказу, який вже був досліджений Дзержинським районним судом м. Харкова при розгляді справи № 638/4318/18 та органом досудового розслідування Прокуратурою Харківської області кримінального провадження № 42018220000000298 від 28.02.2018 р. Вважає, що висновок суду 1-ої інстанції про необґрунтованість оскаржуваного рішення Відповідача зроблений з порушенням п.З ч.2 ст. 2 КАС України та ч.2 ст. 6 КАС України (без урахування вищевказаної судової практики Європейського суду з прав людини). Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2019 р. у справі № 520/3678/19 в частині задоволення позову, прийняти нове судове рішення про відмову позивачу в задоволені його позовних вимог в повному обсязі.
ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає , що суд першої інстанції обґрунтовано поновив позивачу строк на оскарження рішення відповідача. Вказує, що відповідач, не дослідивши вказаний відеозапис, безпідставно відмовився відкрити дисциплінарне провадження щодо адвоката ОСОБА_2 за скаргою ОСОБА_1 , суд першої інстанції і вказав на цю обставину як на законну підставу скасування рішення відповідача. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду І інстанції без змін.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача зі скаргою на порушення адвокатської етики адвокатом ОСОБА_2 з вимогою притягнути останнього до дисциплінарної відповідальності.
позивач зазначив, що його та інших патрульних поліцейських правомірно було залучено до проведення виконавчих дій саме до евакуації транспортного засобу LEXUS GX 470, д.н.з. НОМЕР_1 .
На місце проведення евакуації транспортного засобу прибув адвокат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2, видане 13.10.2017 Радою адвокатів Харківської області), який входить до адвокатського об'єднання «Мороз і партнери» (адреса: 61070, м. Харків, вул. Ак. Проскури, 1).
Адвокат ОСОБА_2 показав посвідчення адвоката, однак, на виконання вимог ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» на підтвердження підстав для здійснення адвокатської діяльності не надав ні договору про надання правової допомоги, ні довіреності, ні ордеру, ні доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що в обґрунтування скарги позивач зазначив про наступні порушення законодавства третьою особою, а саме "Адвокат ОСОБА_2 поцікавився підставами тимчасового затримання вказаного транспортного засобу, на що йому патрульними чітко та під відеофіксацію було повідомлено про наявність виконавчого провадження №55678903 щодо власника транспортного засобу, а також про розшук вказаного автомобіля державним виконавцем.
Не погодившись із евакуацією, адвокат ОСОБА_2, не перевіривши надану йому поліцейськими інформацію, як підставу для евакуації транспортного засобу, прийняв рішення про безпосереднє фізичне недопущення евакуації автомобіля ЬЕХІІ8 СХ 470, д.н.з. НОМЕР_1 , шляхом блокування власним тілом вказаного автомобіля на шляху до вантажної платформи евакуатора.
Для цього ОСОБА_2 , діючи не у спосіб, передбачений ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», де перелічені дозволені види адвокатської діяльності, вирішив діяти шляхом створення перешкоди патрульним поліцейським у вчиненні ними законних дій при виконанні їх повноважень.
На відеозаписі з нагрудного відеореєстратора патрульного вбачається, що адвокат ОСОБА_2 підходить до передньої частини автомобіля LEXUS GX 470, д.н.з. НОМЕР_1 , який знаходиться на проїзній частині, та загороджує собою шлях до вантажної платформи евакуатора.
Так як відповідно до чинного законодавства України автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки, то такі дії адвоката ОСОБА_2 створили не тільки перешкоду для виконання патрульними їх обов'язків, а й мали реальні ознаки / створення небезпеки для інших осіб, та були свідомо направлені ним на недопущення правомірної евакуації транспортного засобу під загрозою шантажу заподіяння собі тілесних ушкоджень. Інакше кажучи, адвокат ОСОБА_2 поставив патрульних поліцейських перед вибором: або евакуація транспортного засобу але через нанесення йому тілесних ушкоджень, або відмова патрульних поліцейських від виконань, ними законних дій з автомобілем, який перебував у розшуку за постановою державного виконавця.
Таким чином, скаржник вказує, що адвокат ОСОБА_2, діючи навмисно, явно усвідомлюючи протиправність своєї поведінки, намагаючись не дати виконати патрульним поліцейським їх законні повноваження, вчинив злісну непокору законним вимогам поліцейського, порушив правила адвокатської етики та здійснив неналежне виконання своїх професійних обов'язків."
Рішенням від 22.01.2019 року відповідач відмовив у відкритті дисциплінарного провадження відносно вказаного адвоката - ОСОБА_2 - з посиланням на те, що під час перевірки не було встановлено та зібрано доказів, які б підтверджували наявність дисциплінарного проступку в діях адвоката.
Задовольняючи частково позов , суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем не в повному обсязі враховані усі обставини, що мають значення для прийняття даного рішення, в зв'язку з чим прийняте рішення є необґрунтованим, суд вийшов за межі позовних вимог заявлених позивачем та зобов'язав відповідача повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 16 листопада 2018 року на адвоката ОСОБА_2.
Відмовляючи в задоволенні позову щодо зобов'язання відповідача відкрити дисциплінарну справу стосовно адвоката ОСОБА_2 (свідоцтво НОМЕР_2, видане 13 жовтня 2017 року Радою адвокатів Харківської області), суд виходив з того , що не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. В частині відмови у задоволенні позову рішення суду не оскаржується.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову , виходячи з наступного.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом. Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.
Згідно з ч.1 статті 34 Закону №5076-VI підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
Відповідно до положень п.3 ч.2 ст.34 Закону №5076-VI дисциплінарним проступком адвоката є: порушення вимог несумісності; порушення присяги адвоката України; порушення правил адвокатської етики; розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов'язків; невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; порушення інших обов'язків адвоката, передбачених законом.
Згідно із ч.ч.1, 2 статті 35 Закону №5076-VI за вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: попередження; зупинення права на заняття адвокатською діяльністю на строк від одного місяця до одного року; для адвокатів України - позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключенням з Єдиного реєстру адвокатів України, а для адвокатів іноземних держав - виключення з Єдиного реєстру адвокатів України. Адвокат може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 5076-VІ право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.
Вказані норми статей 33, 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» знаходять своє відображення в п.п. 3-9 «Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність».
Крім того, пп. 2, 3 п. 14 Положення встановлено вимоги до заяви (скарги), зокрема, у заяві зазначається: виклад обставин, якими заявник обґрунтовує факт наявності в діях адвоката дисциплінарного проступку; вимоги заявника (скаржника). На підтвердження обставин, якими обґрунтовується заява (скарга), заявник (скаржник) надає докази, а в разі неможливості зазначає докази, надання яких самостійно є неможливим, із обов'язковим зазначенням причин та прохання до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про їх витребування.
За таких обставин, особа, що подає до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури письмову скаргу стосовно поведінки адвоката, в своїй скарзі має зазначити відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку, зокрема, порушення присяги адвоката України та/або порушення правил адвокатської етики, тобто вказати про відомі їй факти відповідної поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, і, відповідно, на підтвердження обставин, якими обґрунтовується заява, надати докази.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Так, питання необхідності надання доказів висвітлено, зокрема, у п. 50 рішення Європейського суду від 19 лютого 2002 року у справі «Wouters проти Algemene Algemene Raad van de Nederlandse Orde van Advocaten» (адреса посилання: http://www.eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=384), яке (рішення), між іншим, враховано у «Хартії основних принципів європейської адвокатської професії», наголошується, що питання прийнятності доказів регулюється насамперед національним законодавством. Саме національні суди вирішують його на підставі оцінки наданих їм доказів.
Статтею 37 Закону № 5076-VI визначено, що дисциплінарне провадження складається з таких стадій: 1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; 2) порушення дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення у дисциплінарній справі.
Відповідно до статті 38 Закону № 5076-VI заява (скарга) щодо поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, реєструється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури та не пізніше трьох днів з дня її надходження передається до дисциплінарної палати. За результатами перевірки відомостей членом дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури складається довідка, яка має містити викладення обставин, виявлених під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи. Заява (скарга) про дисциплінарний проступок адвоката, довідка та всі матеріали перевірки подаються на розгляд дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
Частиною першою статті 39 Закону № 5076-VI передбачено, що за результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 5076-VI розгляд дисциплінарної справи здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду справи дисциплінарна палата заслуховує повідомлення члена дисциплінарної палати, який проводив перевірку, про результати перевірки, пояснення адвоката, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, особи, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, та пояснення інших заінтересованих осіб.
Відповідно до положень статті 41 Закону №5076-VI за результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури приймає рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи. Рішення дисциплінарної палати приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю, яке приймається двома третинами голосів від її загального складу.
Рішення у дисциплінарній справі має бути вмотивованим. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, його наслідки, особа адвоката та інші обставини.
Колегія суддів зазначає, що у відповідності до положень ст. ст. 38, 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (в подальшому «Закон») відповідач має здійснити перевірку скарги і за результатами розгляду скарги про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки - вирішити питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката.
Так, судом першої інстанції встановлено , підтверджено у суді апеляційної інстанції та не заперечується відповідачем , що звертаючись до відповідача зі скаргою ОСОБА_1 в якості доказу додав до скарги відеозапис подій 23.02.2018р.
Однак , вказаний відеозапис не досліджувався відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення , що підтверджено представником відповідача та матеріалами справи.
Відтак, відповідачем під час перевірки відомостей, викладених у скарзі позивача не здійснені всі дії передбачені статтями 38 , 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», в тому числі не було надано відповідного аналізу усім доказам поданим скаржником, а саме відеозапису обставин події, отже відповідачем не в повному обсязі враховані усі обставини, що мають значення для прийняття даного рішення
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що відповідач за результатами розгляду скарги позивача та матеріалів перевірки прийняв рішення про відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно третьої особи з порушенням вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» .
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_2 проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Беручи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо протиправності рішення дисциплінарної палати КДКА Харківської області від 22.01.2019 про відмову в порушенні дисциплінарної справи за скаргою ОСОБА_1 відносно адвоката ОСОБА_2 та правомірно вийшов за межі позовних вимог з метою захисту порушеного права позивача та зобов'язав дисциплінарну палату КДКА Харківської області повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 16 листопада 2018 року на адвоката ОСОБА_2.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції , вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Щодо доводів апелянта з посиланням на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до приписів частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою вказаної статті вказано, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини сьомої статті 52 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VІ рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути оскаржено до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття.
Згідно з вимогами частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому , у випадку пропуску строку оскарження рішення, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зазначити, що з наданих до суду доказів в якості поважності пропуску строку звернення до суду, вбачається, що позивач пропустив місячний строк на оскарження спірного рішення.
Разом з тим, доводи викладені позивачем в обґрунтування поважності пропуску строку приймаються судом до уваги , оскільки позивач вказує , що саме 14.03.2019 дізнався про спірне рішення при отриманні його (а.с. 11 т.1 ), поштою вказане рішення ним не отримано, а з даним позовом до суду звернувся 12.04.2019р., тобто, у місячний строк з моменту, коли дізнався про прийняте рішення дисциплінарною палатою КДКА Харківської області від 22.01.2019р.
Суд звертає увагу, що у своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує на те, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X).
У п. 41 рішення від 03.04.2008 року «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що: «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».
У рішенні ЄСПЛ від 19.02.2009 «Христов проти України», заява №24465/04 Європейський суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка зокрема проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.»
Така позиція була зазначена Європейським судом з прав людини Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Bellet v. France зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У той же час, як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, з урахуванням вказаного, колегія суддів дійшла висновку про те, що причини пропуску строку для звернення до суду з даним позовом є поважними, а тому пропущений позивачем строк для звернення до суду з даним позовом підлягає поновленню.
Суд першої інстанції не надав вказаним обставинам оцінки та не прийняв відповідну ухвалу за результатами розгляду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом.
Однак , враховуючи поважність пропуску строку звернення з даним позовом до суду та вимоги ч. 2 с. 317 КАС України вказане порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи.
Виковки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову є правомірними.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними , не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що постанова суду першої інстанції є незаконною, підлягає скасуванню у зв'язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зміст апеляційної скарги , який повністю дублює заперечення на позов, подані до суду першої інстанції , містять виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та яким надано належну правову оцінку, апелянтом у скарзі абсолютно не зазначено в чому ж конкретно виявилося ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки обставинам справи, тобто які з них випали з поля зору суду, а які було досліджено невірно, а також не зазначено того, які ж висновки, натомість, повинні були б бути зроблені судом , також не обґрунтовано в чому саме полягає невірність застосування судом норм матеріального права, які саме норми та яким чином було порушено чи неправильно застосовано та яких процесуальних норм адміністративного судочинства не було дотримано судом під час розгляду даної адміністративної справи, а також не зазначено які з поданих доказів суд дослідив неправильно або неповно, а відповідно і підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.07.2019 року по справі № 520/3678/19 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 09.12.2019 року