04 грудня 2019 р.Справа № 520/4815/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 30.07.19 року по справі № 520/4815/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Харківській області , Держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області
про визнання протиправною вимоги та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, в якому просить суд : визнати протиправною, нікчемною та залишити її без виконання Вимогу ГУ ДФС у Харківський області № Ф-508-17 від 24.04.2019р. про стягнення боргу; стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України Харківській області, заподіяну відповідачем №1 шкоду в розмірі 14 710,99 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вимога Головного управління ДФС у харківській області № Ф-508-17 від 24.04.2019 року на суму 14 710,99 грн. є протиправною, а тому підлягає скасуванню, оскільки позивач отримує пенсію в разі втрати годувальника, а отже звільнена від сплати єдиного внеску, просила відшкодувати завдану неправомірними діями відповідача шкоду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2019р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Харківський області № Ф-508-17 від 24.04.2019р. про стягнення боргу. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
ГУ ДФС у Харківській області , не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає рішення суду таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, з викладенням в ньому висновків, які не відповідають обставинам справи. Вказує , що особи, яким призначено пенсію в разі втрати годувальника, скористатись пільгою не можуть. Звертає увагу суду, що при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою засування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень. Вказує , що рішення суду першої інстанції прийнято без дотримання законодавчого змісту норм наведених правових актів щодо спірних відносин, з наданням невірної правової оцінки обставинам справи. Зазначене свідчить про формальний підхід суду першої інстанції до з'ясування фактичних обставин даної справи, а судове рішення ґрунтується виключно на правовій позиції позивача без урахування доводів та пояснень, наданих представником відповідача. Просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2019 в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині судове рішення залишити без змін.
Позивачка подала до суду відзив на апеляційну скаргу , з постановою Харківського окружного адміністративного суду згодна, просить залишити без змін, а у задоволені апеляційної скарги відмовити.
Сторони по справі повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що у травні 2016 року на підставі заяви позивача про звільнення її від сплати єдиного внеску як інваліда другої групи, відповідачем зменшено нарахування по єдиному внеску на 12493,83 грн.
17 листопада 2016 року відповідачем направлено позивачу вимогу про сплату боргу по єдиному внеску на суму 1898,16 грн.
16 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління ДФС у Харківській області з заявою щодо неправомірного нарахування заборгованості по єдиному внеску.
При розгляді документів доданих до заяви, відповідач встановив що позивач отримує пенсію у разі втрати годувальника та листом № 3836/М/20-40-13-07 від 12.09.2017 повідомив позивача, що відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", звільняються від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, фізичні особи-підприємці, якщо вони є пенсіонерами за віком, або інвалідами, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу та вказано на те, що особи, яким призначено пенсію в разі втрати годувальника, скористатись пільгою не можуть. Також, у листі зазначено, що станом на 06.09.2017 року в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 лічиться заборгованість в сумі 14391,99 грн. (за IV квартал 2013 року, I-IV квартали 2014 року, I-IV квартал 2015 року, I-III квартали 2016 року) .
31.10.2017 року Головним управлінням ДФС у Харківській області винесено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-508-17, якою встановлено наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску на суму 14391,99 грн.
Не погоджуючись з позицією відповідача, позивач оскаржила вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 31.10.2017 року № Ф-508-17 до суду.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 року у справі № 820/4770/17 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено в повному обсязі. Скасовано вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 31.10.2017 № Ф-508-17.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2018 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційну скаргу відповідача на постанову ХОАС від 05.12.2017.
Постановою Верховного суду від 11.09.2018 касаційну скаргу відповідача залишено без задоволення, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2018 залишено без змін.
Відповідачем 24.04.2019 року винесено позивачу нову Вимогою про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Харківській області №Ф-508-17 якій нарахована заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 14 710 грн. 99 коп.
Не погоджуючись з вказаною вимогою позивач звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для скасування податкової вимоги Головного управління ДФС у Харківській області № Ф-508-17 від 24.04.2019р.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заподіяної шкоди, суд першої інстанції виходив з того , що при розгляді справи позивачем не надано доказів та не доведено, що діями або бездіяльністю відповідача йому заподіяно шкоду, не надано пояснень з чого він виходить оцінюючи заподіяну йому шкоду в 14 710,99 грн. суд приходить до висновку про відсутні підстави для задоволення вимог про відшкодування заподіяної шкоди.
Відповідно до ч. ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується .
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, виходячи з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI встановлено, що недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з п. 3-1 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.
За змістом ч. 1 ст. 25 Закону №2464-VI, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дана норма кореспондує з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 №435, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за №460/26905 (далі - Порядок №435), згідно з яким фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається.
Аналіз вищевказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.03.2018 у справі №805/2195/17-а (№К/9901/3362/17), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону № 1058-IV пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (абзац 22 статті 1).
Дослідження змісту Закону № 1058-IV вказує на те, що члени сім'ї, які мають право на отримання пенсії особи та, відповідно, отримання статусу пенсіонера, у порядку призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника в солідарній системі згідно з розділом V вказаного Закону, якщо вони є непрацездатними у розумінні частини другої статті 36 Закону № 1058-IV та перебували на утриманні померлого годувальника відповідно до частини третьої статті 36 цього Закону.
Серед непрацездатних членів сім'ї пункт 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-IV визначає чоловіка (дружину), батька, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Аналогічно, абзац 17 статті 1 Закону № 1058-IV непрацездатними особами визнає осіб, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до закону.
Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Закону № 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Однак визначення статусу «пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов'язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.
Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.
Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.А тому, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, виключно на добровільних засадах.
Частина перша статті 10 Закону № 1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.
Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.
Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.
Також слід звернути увагу на те, що Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2148 -VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» перше речення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI було викладено у новій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.»
В аспекті внесених змін слід відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги.
На підставі системного аналізу та з огляду на правовий зміст наведених вище положень законодавства колегія суддів дійшла висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв'язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов'язане з певним віком.
Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.04.2019 у справі №814/779/17 (№11-1379апп18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та отримує щомісячну компенсацію сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до ст. 52 Закону України Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є пенсіонером "за віком" та є інвалідом другої групи.
Таким чином, позивач досягла пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, що вказує на втрату нею працездатності та передбачає право на пільги, визначені ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, - звільнення від сплати за себе єдиного внеску.
Докази існування договору на добровільну участь позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у матеріалах справи відсутні.
Також, суд першої інстанції вірно врахував , що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 року, яке набрало законної сили , встановлено , що ОСОБА_1 звільнена від сплати єдиного внеску в силу вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, відповідач не довів правомірності свого рішення, в той час як позовні вимоги в частині скасування податкової вимоги Головного управління ДФС у Харківській області № Ф-508-17 від 24.04.2019р. ґрунтуються на матеріальному закону, підтверджені належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для їх задоволення.
Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не впливають на правомірність висновків суду, оскільки в апеляційній скарзі зазначено лише те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, підлягає скасуванню у зв'язку із ненаданням судом належної правової оцінки обставинам справи, зміст апеляційної скарги містить виключно суб'єктивне бачення апелянта обставин справи, які розглянуто судом першої інстанції та надано належну правову оцінку, відповідно і підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2019 року по справі № 520/4815/19 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 09.12.2019 року