ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
29 листопада 2019 року № 826/11479/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представників сторін: від позивача - Гулько Ж.В., від відповідача - Пінчук Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1
доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач/ ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач/ ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску від 08.06.2018 №0066294203;
- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.06.2018 №0066284203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066274203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066214203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066204203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066144203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066114203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066094203;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066054203.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, які покладені в основу оскаржуваних рішень є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, не ґрунтуються на конкретних фактах порушень умов перебування на спрощеній системі оподаткування з боку позивача.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства в період з 01.01.2015 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, результати якої оформленні актом від 27.04.2018 №2167/26-15-42-03-30/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).
Перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 :
- в порушення вимог п. 293.4 ст. 293 Податкового кодексу України занижено єдиний податок за 2015 рік на загальну суму 1771,36 грн.;
- в порушення вимог пп.49.18.5 п. 49.18 ст. 49 та пп. 177.5.2 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України не подано податкові декларації про майновий стан та доходи за ІІІ кв. 2015 року, за 2015 рік, за 2016 рік та за 2017 рік;
- в порушення ст. 177.2 Податкового кодексу України занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 530909,99 грн., у т.ч. за 2015 рік у сумі 117625,00 грн., за 2016 рік у сумі 233008,02 грн. та за 2017 рік у сумі 180276,97 грн.;
- в порушення вимог п. 16 прим. 1 пірдр.10 розділу ХХ Податкового кодексу України занижено та не сплачено військовий збір у розмірі 43307,97 грн., у т.ч. за 2015 рік - 8867,55 грн., за 2016 рік - 19417,34 грн., за 2017 рік - 15023,08 грн.;
- в порушення вимог п.4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015, 2016, 2017 рік подані не за встановленою формою;
- в порушення вимог абз. 3 п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не нараховано та не сплачено суму єдиного внеску у розмірі 157558,99 грн., у т.ч. за 2015 рік у розмірі 22063,63 грн., за 2016 рік у розмірі 91143,36 грн., за 2017 рік у розмірі 44352,00 грн.;
- в порушення вимог п. 181.1 ст. 181, п. 183.10 ст. 183.ю п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України не нараховано та не сплачено до бюджету податок на додану вартість за період з 11.11.2016 по 31.12.2017 у сумі 358155,00 грн., в т.ч. за листопад 2016 року у розмірі 8828,00 грн., за грудень 2016 року - 149019,00 грн., за січень 2017 року - 9434,00 грн., за лютий 2017 року - 9280,00 грн., за березень 2017 року - 9580 грн., за квітень 2017 року - 9361,00 грн., за травень 2017 року - 19122,00 грн., за червень 2017 року - 9437,00 грн., за липень 2017 року - 9813,00 грн., за серпень 2017 року - 9766,00 грн., за вересень 2017 року - 10071,00 грн., за жовтень 2017 року - 38094,00 грн., за листопад 2017 року - 38350,00 грн., за грудень 2017 року - 28000,00 грн.;
- в порушення п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» підприємницька діяльність здійснювалась без реєстратора розрахункових операцій;
- в порушення п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджену постановою Правління НБУ від 15.12.2004 за №637 не оприбуткування готівки у сумі 1187836,71 грн.;
- в порушення підпункту Г пункту 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», отримання доходу в іноземній валюті без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій.
На підставі вказаних висновків, викладених в акті перевірки від 27.04.2018 №2167/26-15-42-03-30/2577111837 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийняті:
1. рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску від 08.06.2018 №0066294203, відповідно якого до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 29282,97 грн.;
2. рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.06.2018 №0066284203, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 510 грн.;
3. податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066274203, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 663637,50 грн., з яких 530909,99 грн. нараховано за податковим зобов'язанням та 132727,51 грн. за штрафними санкціями;
4. податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066214203, відповідно до якого до позивача застосовані штрафні санкції в сумі 680 грн.;
5. податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066204203, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання з військового збору на загальну суму 54134,97 грн., з яких 43307,97 грн. - податкове зобов'язання, 10827,00 грн. - штрафні санкції;
6. податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066144203, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 447693,75 грн., з яких 358155,00 грн. нараховано за податковим зобов'язанням та 89538,75 грн. - за штрафними санкціями;
7. податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066114203, згідно якого за порушення п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 1,00 грн.;
8. податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066094203, згідно якого за порушення п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджену постановою Правління НБУ від 15.12.2004 за №637 до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі 5939183,55 грн.;
9. податкове повідомлення-рішення від 08.06.2018 №0066054203, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати єдиного податку на загальну суму 2214,20 грн., з яких 1771,36 грн. - податкове зобов'язання, 442,84 грн. - штрафні санкції.
Вважаючи вказані рішення про застосування штрафних санкцій, податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлюються главою 1 розділу ХІV ПК України.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
В пункті 291.3 статті 291 ПК України передбачено, що юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Згідно із пунктом 291.4 статті 291 ПК України субєкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності поділяються на першу, другу, третю, четверту, п'яту та шосту групи платників єдиного податку.
До другої група платників єдиного податку відносяться фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень (п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПК України).
Відповідно до пункту 293.2 статті 293 Податкового кодексу України, фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними, міськими радами або радами обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць: для другої групи платників єдиного податку - у межах до 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.
Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої, другої та четвертої груп є календарний рік (п. 294.1 ст. 294 ПК України).
Платники єдиного податку першої і другої груп сплачують єдиний податок шляхом здійснення авансового внеску не пізніше 20 числа (включно) поточного місяця (п. 295.1 ст. 295 Податкового кодексу України).
Згідно із пунктом 296.2 статті 296 Податкового кодексу України платники єдиного податку першої та другої груп подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду, в якій відображаються обсяг отриманого доходу, щомісячні авансові внески, визначені пунктом 295.1 статті 295 цього Кодексу. Така податкова декларація подається, якщо платник єдиного податку не допустив перевищення протягом року обсягу доходу, визначеного у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, та/або самостійно не перейшов на сплату єдиного податку за ставками, встановленими для платників єдиного податку другої або третьої групи.
Для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву (п.п. 298.1.1 п.298 ст. 298 ПК України).
Відповідно до підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України платники єдиного податку першої та другої груп зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Згідно вимог пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку вимог, встановлених главою 1 розділу XIV Кодексу, анулювання реєстрації платника єдиного податку проводиться з першого числа місяця, наступного за кварталом в якому допущено порушення.
Так, ФОП ОСОБА_1 взято на облік 24.11.2006 як фізичну особу-підприємця, перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, з 01.01.2012 зареєстрований платником єдиного податку ІІ групи за ставкою 20% від мінімальної зарплати.
Згідно змісту акту перевірки, ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 було занижено дохід від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 122979,05 грн., чим порушено п. 292.1,п . 292.6 ст. 292 Податкового кодексу України
Також, перевіряючими зроблено висновок, що ФОП ОСОБА_1 порушив умови перебування на ІІ групі спрощеної системи оподаткування з 13.06.2015, таким чином з 01.07.2015 повинен був перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України, а саме на загальну систему оподаткування.
За результатами перевірки ФОП ОСОБА_1 донараховано єдиного податку на загальну суму 1771,36 грн. (15% від 11809,05 (еквівалент 500 євро доходу за оренду нерухомого майна).
Згідно акту перевірки, оскільки ФОП ОСОБА_1 порушив пп. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291, то мав здійснювати підприємницьку діяльність у ІІІ-ІV кв. 2015, 2016, 2017 роках на загальній системі оподаткування, від так, згідно акту перевірки:
- позивач мав подати декларацію про майновий стан та доходи за 2015 рік, 2016 рік та 2017 рік;
- позивачем не задекларовано дохід за 2015 рік у сумі 591170,00 грн., за 2016 рік у сумі 1294488,97 грн., за 2017 рік - 1001538,69 грн.;
- встановлено заниження суми чистого оподаткованого доходу, відображеного в декларації на загальну суму 1294488,97 грн.;
- позивач не визначив до сплати податок з доходів фізичних осіб за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік;
- позивачем не нараховано та не сплачено військового збору;
- позивачем подано звіти про суми нарахованого єдиного внеску застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік не за встановленою формою (звіти подані з таблицями №2, не з таблицями №1);
- позивач не зареєструвався платником податку на додану вартість, податок на додану вартість не нараховувався та до бюджету не перераховувався;
- позивачем здійснювались розрахункові операції за надані послуги з оренди квартири без зареєстрованого опломбованого у встановленому порядку та переведеного у фіскальний режим роботи реєстратора розрахункових операцій та без роздрукування розрахункових документів.
Вказані висновки обґрунтовані наступним.
До ГУ ДФС у м. Києві надійшла податкова інформація, яка свідчить про ухилення ФОП ОСОБА_1 від сплати податків, а саме: відповідно до договору оренди житлового приміщення №б/н від 13.06.2015 та розрахункового листа до договору оренди житлового приміщення від 13.06.2015 гр. ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 в період з 13.06.2015 по 31.12.2015 виплачено кошти у готівковій формі за оренду квартири АДРЕСА_1 в національній та іноземній валюті.
Як зазначено в акті перевірки, вищезазначений дохід не відображений у наданій до перевірки книзі обліку доходів та відповідно не віднесений до складу доходу отриманого від здійснення підприємницької діяльності за 2015 рік.
Враховуючи вказане, контролюючий орган дійшов висновку, ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 було занижено дохід від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 122979,05 грн., чим порушено п. 292.1,п . 292.6 ст. 292 Податкового кодексу України
Відповідно до приписів пп. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп: фізичні особи - підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 квадратних метрів.
Враховуючи, що згідно свідоцтва про право власності від 27.04.2005 квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 134,5 кв.м., перевіряючими зроблено висновок, що ФОП ОСОБА_1 порушив умови перебування на ІІ групі спрощеної системи оподаткування з 13.06.2015, таким чином з 01.07.2015 повинен був перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Податковим кодексом України, а саме на загальну систему оподаткування.
Відповідно до п. 293.4 ст. 293 Податкового кодексу України ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої - третьої групи (фізичні особи - підприємці) у розмірі 15 відсотків: до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.
З таких висновків відповідача вбачається, що єдиним джерелом донарахування ФОП ОСОБА_1 відповідних податків і зборів, визначних спірними рішеннями, слугувала податкова інформація про отримання позивачем доходу від здачі в оренду гр. ОСОБА_2 квартири за адресою АДРЕСА_1 з 01.07.2015 на підставі договору від 13.06.2015р.
Судом встановлено, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26.07.2019 у справі №757/46645/18-ц визнано недійсним договір оренди від 13.06.2015р., укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 .
Вказаним рішенням встановлено, що відповідно до висновку почеркознавчого дослідження від 12.09.2018р. вказано, що рукописні записи «Шостак» від імені ОСОБА_1 , що містяться на першому та другому аркушах оригіналу «Договора аренды жилого помещения» від 13.06.2015р.-виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підписи від імені ОСОБА_1 , що містяться на першому та другому аркушах оригіналу «Договора аренды жилого помещения» від 13.06.2015р.-виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Інших доказів отримання позивачем коштів, ніж зазначений договір, матеріали справи не містять, в акті перевірки не зазначено. При цьому позивачем отримання коштів заперечується.
Практика Європейського суду з прав людини, викладена, зокрема, у рішеннях по справах "Совтрансавто Холдінг" проти України" та "Україна-Тюмень" проти України", засвідчує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Отже, викладені у наведених постановах адміністративних судів висновки в обов'язковому порядку повинні братися до уваги при вирішенні даного спору.
Також і посилання відповідача на розрахунковий лист до вказаного договору не може розцінюватися судом як розрахунковий документ на підтвердження факту отримання грошовий коштів.
Отже, в ході судового розгляду суду не надано жодних доказів порушення позивачем умов перебування на ІІ групі спрощеної системи оподаткування, зокрема і порушень позивачем норм податкового законодавства та Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття оспорюваної вимоги.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано не було.
Враховуючи наведене, відповідачем не доведено правомірність прийнятих рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску від 08.06.2018 №0066294203, рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.06.2018 №0066284203 та податкових повідомлень-рішень від 08.06.2018 №0066274203, №0066214203, №0066204203, №0066144203, №0066114203, №0066094203, №0066054203.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 08.06.2018р. №0066274203, №0066214203, №0066204203, №0066144203, №0066114203, №0066094203, №0066054203.
3. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про застосування штрафних санкцій від 08.06.2018р. №№0066294203, №0066284203.
4. Витрати по сплаті судового збору в сумі 31716 (тридцять одна тисяча сімсот шістнадцять) грн. відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 09.12.2019.
Суддя С.К. Каракашьян