ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
07 грудня 2019 року м. Київ № 640/23281/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., ознайомившись із позовною заявою і доданими до неї матеріалами
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Держгеокадастру у м. Києві
про скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом, в якому просить:
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:500:0100, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати ГУ Держгеокадастру у м. Києві скасувати запис в Державному земельному кадастрі та поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:79:500:0100.
Згідно пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Під суб'єктом владних повноважень розуміється орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункти 1, 4 частини першої статті 19 КАС України).
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Частиною третьою статті 19 КАС України передбачено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).
Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суд дійшов висновку, що характер спору у цій справі є приватноправовим з огляду на наступні обставини.
У позовній заяві позивачем зазначено про те, що він звернувся до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Позивачем вказано, що у зв'язку із ненаданням відповіді у встановлений законодавством строк він на подав до Київської міської ради лист про використання права мовчазної згоди та звернувся до комунального підприємства "Київський інститут земельних відносин" із проханням скласти проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Київ, провулок Садовий, 81 у Голосіївському районі м. Києва та подав пакет документів до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві для державної реєстрації земельної ділянки. Однак, відповідачем повідомлено про неможливість реєстрації земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:79:500:0100 за позивачем, оскільки наявний проект рішення Київської міської ради про передачу даної земельної ділянки іншій особі - ОСОБА_2 . При цьому, позивачем зазначено, що на його думку, були відсутні підстави для передачі вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 .
Суд зазначає, що якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач оскаржує державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 8000000000:79:500:0100, що має на меті отримання позивачем права власності на дану земельну ділянку.
Таким чином, підґрунтям і метою пред'явлення позовних вимог у цій справі є визнання незаконними дій відповідача та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за іншою особою, що, на думку позивача, порушує його майнові права, як особи, що має першочергове право на відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, тобто має місце оспорювання цивільного права особи, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
З огляду на наведене суд дійшов висновку, що цей позов, з огляду на суб'єктний склад сторін, має розглядатися в порядку цивільної юрисдикції, оскільки наявні майнові права третьої особи на земельну ділянку щодо якої виник спір.
Отже, з урахуванням наведеного суд вважає, що даний спір має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється. Участь органів державної влади та органів місцевого самоврядування як співвідповідачів (якщо позивач вважає їх винними у порушенні своїх прав) у такому спорі не змінює його приватноправового характеру.
Аналогічна правова позиція наведена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2018 № 1306/2314/2012 та від 20.03.2019 № 910/2987/18.
Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у справі "Занд проти Австрії" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
З аналізу наведених вище норм слідує, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від основного принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 вищезгаданої Конвенції.
Беручи до уваги позицію Верховного Суду, суд приходить до висновку про наявність підстави для відмови у відкритті провадження, оскільки вказаний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а належить до юрисдикції місцевого загального суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 3, 5-11, 19, 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
3. Роз'яснити позивачу право звернення з даним позовом до місцевого суду за правилами цивільного судочинства з урахуванням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя П.О. Григорович