ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
09 грудня 2019 року № 640/17721/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі
головуючої судді Добрівської Н.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомМіністерства оборони України
доДепартаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
третя особа:ОСОБА_1
провизнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії, -
Міністерство оборони України (далі по тексту - Міноборони України, позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС), в якому просило:
- визнати незаконною та скасувати постанову Відділу ДВС, в рамках виконавчого провадження №58070014 про накладання штрафу від 28.08.2019;
- визнати незаконною та скасувати постанову Відділу ДВС, в рамках виконавчого провадження №58070014) про закінчення виконавчого провадження від 28.08.2019;
- зобов'язати Відділ ДВС винести постанову про закінчення виконавчого провадження №58040014 у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивача зазначає про протиправність висновків відповідача щодо наявності підстав для застосування до Міноборони України штрафних санкцій, оскільки судове рішення, щодо виконання якого відкрито ВП №58070014 виконано позивачем, про що було повідомлено Відділ ДВС у заяві боржника про закриття виконавчого провадження, однак, в порушення вимог законодавства, державним виконавцем постанова про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення винесена не була. Натомість, 04.03.2019 виконавцем винесено постанову про накладання штрафу у розмірі 5100,00 грн, а в подальшому 28.08.2019 повторно накладено штраф у розмірі 10200,01 грн у зв'язку з невиконанням рішення суду. Також, Відділом ДВС було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника від 28.08.2019.
Отримавши 11.09.2019 постанови державного виконавця від 28.08.2019, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2019 позовна заява залишена без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених судом недоліків.
31.10.2019, у зв'язку з надходженням від позивача додаткових документів, судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі, призначення її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та призначено проведення судового засідання.
Одночасно даною ухвалою у відповідності до частини другої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_1 , оскільки рішення у справі може вплинути на його обов'язки.
Також, зазначеною ухвалою у відповідача витребувані матеріали виконавчого провадження №58070014.
На виконання вимог ухвали суду відповідачем 12.11.2019 надані витребувані судом матеріали.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, заяв / клопотань до суду не направляв, причини неявки суду не повідомив, своїм правом щодо надання письмової позиції по суті спору - відзиву на позовну заяву не скористався.
Третя особа, повідомлена про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явився, клопотань / заяв / пояснень по суті позову не направляв.
За наявності в матеріалах адміністративної справи матеріалів виконавчого провадження, в рамках якого винесені оскаржувані постанови, вжиття судом заходів на дотримання прав відповідача і третьої особи щодо надання до суду письмових позицій по суті позову і не надання таких на час розгляду справи у судовому засіданні, а також зважаючи на скорочені терміни для розгляду даної категорії спорів, суд, за наявності відповідної заяви представника позивача, продовжив розгляд даної справи в порядку письмового провадження.
На підставі наданих сторонами документів і матеріалів судом встановлено наступне.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 26.06.2018 у справі №760/19249/17, що набрало законної сили 05.12.2018, позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»; зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні. В іншій частині позову відмовлено.
22.12.2018 Солом'янським районним судом міста Києва виданий виконавчий лист №760/19249/17.
24.12.2018 представник ОСОБА_1 (стягувача за виконавчим листом) подана заява до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відкриття виконавчого провадження.
14.01.2019 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №58070014.
04.03.2019 державним виконавцем в рамках ВП №58070014 винесена постанова про накладення штрафу, відповідно до якої станом на 04.03.2019 боржником не надано документальне підтвердження виконання рішення суду, а також не повідомлено поважні причини такого невиконання.
Даною постановою за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця на боржника - Міністерство оборони України накладений штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн.
04.04.2019 від Заступника директора Департаменту фінансів полковника Голімського С. надійшла заява про закінчення виконавчого провадження, датована 14.01.2019 «Про закінчення виконавчого провадження», в якій повідомляється, що 22.03.2019 комісією Міністерства оборони України із розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянуто заяву позивача та прийнято рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності (витяг з протоколу від 25.03.2019 №36). В зв'язку з наведеним, у заяві, з посиланням на положення пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», висловлено прохання закінчити виконавче провадження №58070014 у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі судового рішення та винести відповідну постанову.
28.08.2019 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС винесено постанову у ВП №58070014, в якій зазначено, що зі змісту документів, наданих до заяви Заступника директора Департаменту фінансів про закінчення виконавчого провадження вбачається, що причиною відмови у призначенні допомоги ОСОБА_1 є те, що висновок Центральної військово-лікарської комісії від 12.02.2016 №555, який подано разом з іншими документами, не є документом, що свідчить про обставини травми.
Таке рішення боржника не визначено державним виконавцем у якості доказу виконання судового рішення і свій висновок виконавець мотивує тим, що «відповідно до виконавчого листа від 22.12.2018 №760/19249/17 Солом'янського районного суду м. Києва зобов'язано боржника виконати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 26.06.2018 з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні. У вказаному рішенні встановлено, що інвалідність позивачу була встановлена 08 квітня 2016 року, суд приходить до висновку, що при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги слід керуватися п. 6 Порядку, затвердженого Постановою 25 грудня 2013 року №975. Відтак, Позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Таким чином, право стягувача на отримання відповідної грошової допомоги визначено судом, а тому прийняття боржником рішення про відмову у призначенні такої допомоги є не законним».
З огляду на викладене та з урахуванням положень статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець прийшов до висновку про наявність підстав для накладення на боржника (повторно) штрафу на користь держави у розмірі 10 200,00 грн.
28.08.2019 державним виконавцем видана постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». У наведеній постанові зазначається про те, що Міністерством оборони України не вжито заходів щодо повного виконання рішення суду, законні вимоги державного виконавця щодо його виконання, боржником не виконані.
Оцінюючи рішення відповідача та з'ясовуючи питання щодо наявності підстав для покладення на останнього обов'язку винести постанову про закінчення виконавчого провадження з інших підстав (у зв'язку з повним виконанням рішення суду), суд виходить з наступного.
Так, частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частиною четвертою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частин першої - третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження», яка встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі, передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
З викладених норм вбачається, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження №58070014, зокрема, зі змісту виконавчого листа №760/19249/17, виданого Солом'янським районним судом м. Києва 22.12.2018, предметом виконання у вказаному виконавчому провадженні є судове рішення від 06.06.2018 в частині зобов'язання відповідача - Міністерства оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.
При цьому, зі змісту рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06.06.2018 у справі №760/19249/17 вбачається, що за результатами розгляду справи суд прийшов до висновку, що зважаючи на дату встановлення позивачу інвалідності - 08.04.2016, при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги слід керуватися пунктом 6 Порядку, затвердженого Постановою 25.12.2013 №975. «Відтак, Позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності».
Таким чином, саме наведений висновок суду, рішення якого перебуває на примусовому виконанні у виконавчому провадженні №58070014, мав бути врахований боржником - Міністерством оборони України при прийнятті відповідного рішення на виконання судового рішення.
Натомість, як вбачається зі змісту Витягу з протоколу засідання комісії і Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.03.2019 №36, що був наданий державному виконавцю з заявою про закінчення виконавчого провадження, «На виконання рішення Солом'янського Районного суду м- Києва від 26.06.2018 за справою №760/19249/17 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018: відмовити у призначенні одноразової грошової допомоги підполковнику громадянину ОСОБА_2 (Дніпропетровський ОТЦКЦП), … оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини травми, який передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги..., затвердженого постановою Кабінету Міністрів плати одноразової грошової допомоги.
Висновок Центральної військово-лікарської комісії від 12.02.2016 №566, який подано разом з іншими документами, не є документом, що свідчить про обставини травми».
У відповідності до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
В статті 1291 Основного Закону закріплено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Аналогічне положення закріплено і в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлюється, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Водночас, як свідчать матеріали справи, боржником під час виконання рішення суду, яке набрало законної сили та пред'явлено до примусового виконання, було допущено вільне трактування змісту судового рішення, що підлягало виконанню.
Так, стверджуючи про повне виконання судового рішення Міноборони України вказує на те, що «спосіб виконання вказаного рішення суду вказаний законодавцем є розгляд на засіданні Комісії документів та прийняття рішень за результатами розгляду про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги». І під час прийняття відповідного рішення, як зазначив представник позивача у судовому засіданні, комісією Міноборони України була врахована практика Верховного Суду щодо розгляду подібних правовідносинах.
Однак, зміст судового рішення, примусове виконання якого здійснювалось в рамках виконавчого провадження №58070014 не допускає такого вільного трактування і не передбачає наявність вибору у відповідача у справі № 760/19249/17, що є суб'єктом владних повноважень щодо тих обставин, які мають бути враховані під час прийняття того рішення. Так, судом на відповідача покладався не тільки обов'язок прийняти відповідне рішення, а і обов'язок врахувати висновки суду, викладені у мотивувальній частині цього рішення.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Водночас, у спірних правовідносинах при виконанні рішення суду, що у встановленому законодавцем порядку набрало законної сили, боржник - Міністерство оборони України, не наділений повноваженнями покладатись на власний розсуд під час його виконання, оскільки на нього судом покладений обов'язок врахувати висновки, викладені у судовому рішенні.
Слід також зазначити, що частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 (пункт 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004).
Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» Консультативна рада Європейських суддів вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх ex-officio. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним.
Враховуючи встановлені у даній справі обставини, суд погоджується з викладеним в оскаржуваній постанові висновком державного виконавця про те, що рішення у справі №760/19249/17 не виконано боржником без поважних причин. І оскільки таке невиконання є повторним (постанова про накладення штрафу у ВП №58070014 від 04.03.2019 за невиконання рішення суду не скасована у визначеному законодавцем порядку), суд визнає правомірним накладення постановою від 28.08.2019 у цьому ж виконавчому провадженні штрафу на боржника у розмірі 10 200,00 грн.
Слід зазначити, що пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішенням згідно з виконавчим документом. Зазначене дає підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду.
Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання незаконною та скасування постанови Відділу ДВС, в рамках виконавчого провадження №58070014 про закінчення виконавчого провадження від 28.08.2019 та про зобов'язання відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження №58040014 у зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Під час судового розгляду справи позивач не надав доказів на підтвердження обставин, які б вказували на протиправність оскаржуваних рішень, а фактів, що б вказували на невідповідність таких рішень відповідача, як суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства, судом не встановлена.
Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем протиправності постанов державного виконавця у виконавчому провадженні №58070014 від 28.08.2019 про накладення штрафу у розмірі 10 200,00 грн та про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з невиконанням боржником рішення, яке не може бути виконано без його участі. З огляду на зазначене, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.2, 5, 7-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову Міністерства оборони України відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя: Н.А. Добрівська