09 грудня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/3196/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на 16.10.2019; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 16.10.2019.
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не нарахована та не виплачена йому грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за 2017-2019 роки, оскільки наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.10.2019 №316 його було переведено для проходження військової служби у Військову частину НОМЕР_2 у місто Чернігів та з 16.10.2019 виключено зі списків Військової частини НОМЕР_1 . Водночас статус учасника бойових дій позивач набув 21.02.2017, додаткову відпустку, як учасник бойових дій, за 2017-2019 роки не використав, у зв'язку з чим вважає, що має право на відповідну компенсацію.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 04.11.2019 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову - 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем, у встановлений судом строк, подано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити, оскільки позивач з відповідним клопотанням про надання йому додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, до командування частини не звертався, отже не використав своє право на відпустку. Також відповідач у відзиві звернув увагу суду на той факт, що надання військовослужбовцям в особливий період додаткових відпусток, як учасникам бойових дій, припиняється.
Представником відповідача подано до суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив аналогічні підстави для задоволення позову, що і у позовній заяві.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 21.02.2017 Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_2 (а.с.12).
Відповідно до витягу з послужного списку позивача, виданого Військовою частиною НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 29.07.2016 по 31.07.2019 займав посаду заступника командира бригади з тилу - начальника тилу окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і 16.10.2019 виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 (а.с.13).
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.10.2019 №316 підполковника ОСОБА_1 , заступника командира бригади з тилу - начальника тилу військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом Командувача сухопутних військ від 31.07.2019 №300 на посаду офіцера автотранспортної служби оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », з 16.10.2019 вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - в/ч НОМЕР_2 , м. Чернігів; з 16.10.2019 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.9).
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 04.11.2019, зокрема, судом витребувано у відповідача копії усіх документів, що стосуються предмету позову, засвідчені належним чином, у тому числі, але не виключно: докази проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 2017 року по 2019 рік; довідку про надання/ненадання позивачу додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 - 2019 роки або грошової компенсації при звільненні за вказану відпустку та вказаний період (із зазначенням сум до виплати у разі нарахування).
Відповідач витребуваних документів суду не надав, однак у відзиві на позов не заперечував проходження позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 2017 року по 2019 рік, а також зазначив про відсутність законних підстав для надання позивачу додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, строком 14 календарних днів на рік в особливий період або виплати замість неї грошової компенсації.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Так, у відповідності до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Так, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина 2 статті 1-2 Закону № 2011-XII).
У свою чергу, у відповідності до частини 8 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України від 22.10.1993№3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У свою чергу, абзацом 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з пунктами 17 та 18 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В силу пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 6.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Так, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, статтею 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У свою чергу, демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже тільки у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідач у відзиві не заперечував наявність у позивача, як учасника бойових дій, права на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, а також те, що впродовж 2017-2019 років позивач цю відпустку не використав, однак зазначив, що надання військовослужбовцям в особливий період додаткових відпусток, як учасникам бойових дій, припиняється.
Водночас, як встановлено судом, згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.10.2019 №316 підполковника ОСОБА_1 , заступника командира бригади з тилу - начальника тилу військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом Командувача сухопутних військ від 31.07.2019 №300 на посаду офіцера автотранспортної служби оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », з 16.10.2019 вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - в/ч НОМЕР_2 , м. Чернігів; з 16.10.2019 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.9).
Отже ОСОБА_1 не звільнений з військової служби, а вибув 16.10.2019 з Військової частини НОМЕР_1 для подальшого проходження служби до Військової частини НОМЕР_2 .
Враховуючи виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , але направлення останнього для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 , суд зазначає, що позивач не звільнений з військової служби, а продовжує її проходити.
Отже відсутні підстави, передбачені абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, для виплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, а саме - звільнення останнього з військової служби.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на 16.10.2019; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 16.10.2019.
За приписами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Проте позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту його звільнення з військової служби.
За таких обставин адміністративний позов є необгрунтованим, а отже не підлягає задоволенню.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що в задоволенні позову позивачу відмовлено.
Керуючись статтями 227,241-243,246,250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 ).
Суддя В.В. Падій