Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
03 грудня 2019 р. № 520/6745/19 Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бідонька А.В.
при секретарі судового засідання - Дронь А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова №473 від 15.05.2019 року щодо відмови у поновленні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 та зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з 07.10.2009 року, з урахуванням індексації пенсії відповідно до ст.42 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як не працюючому пенсіонеру, інваліду 2 групи, здійснивши осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, та здійснювати виплату пенсії на визначений Позивачем банківський рахунок.
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (пр. Московський, 198/3, м. Харків, 61082, код ЄДРПОУ - 41248021) на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати на оплату судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова подати до суду впродовж визначеного судом строку звіт про виконання судового рішення. Попередити відповідача, що у разі неподання звіту суд розгляне питання про накладення штрафу.
Позивач зазначає, що у зв'язку з виїздом її на постійне місце проживання за кордон - в Ізраїль виплата пенсії їй була припинена. До її виїзду з України проживала в Орджонікідзевському районі м. Харкова та отримувала пенсію по інвалідності (2 група) в розмірі пенсії за віком. Дізнавшись про рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 за №25-рп/2009, ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про поновлення виплати пенсії, додавши до неї окрім інших документів також довіреність на ім'я ОСОБА_4. , посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Феденко М.В., яким особу позивача перевірено, дієздатність встановлено. Зазначає, що відповідач, незважаючи на місце обліку позивача, безпідставно, всупереч ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Постанови правління ПФУ від 25.11.2005 за № 22-1 не розглянув заяву, а перенаправив її до УПФУ в Московському районі м.Харкова, звідки листом від 21.01.2019 за № 1444/300202 ОСОБА_1 отримала відмову у поновленні виплати пенсії вже з інших підстав - недотримання ОСОБА_1 вимог пп. 2.1, 2.9, 2.22, 2.23 Порядку № 22-1 в частині ненадання всіх необхідних документів, зокрема, в оригіналі паспорту громадянина України, як документу, що засвідчує місце проживання особи, виписки з акту огляду МСЕК, документів про стаж, вік та заробітну плату. Позивач вважає, що перераховані пункти Порядку стосуються питання призначення, а не поновлення пенсії. Вважає таку відмову органу Пенсійного фонду України в поновленні виплати пенсії - неправомірною і дискримінаційною, яка суперечать чинному законодавству, чисельній як національній так і міжнародній судовій практиці, у зв'язку із чим просить задовольнити поданий адміністративний позов.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2019 року відкрито спрощене провадження у справі за вищевказаним позовом тільки в частині позовних вимог: про визнання протиправним рішення Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова №473 від 15.05.2019 року щодо відмови у поновленні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 та зобов'язання Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з 09.01.2019 року, з урахуванням індексації пенсії відповідно до ст. 42 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як не працюючому пенсіонеру, інваліду 2 групи, здійснивши осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, та здійснювати виплату пенсії на визначений позивачем банківський рахунок
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про зобов'язання Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з 07.10.2009 року по 08.01.2019 рік, з урахуванням індексації пенсії відповідно до ст.42 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як не працюючому пенсіонеру, інваліду 2 групи, здійснивши осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, та здійснювати виплату пенсії на визначений Позивачем банківський рахунок - повернуто позивачу.
Не погодившись з даною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2019 року по справі № 520/6745/19 - залишено без змін. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 20.11.2019 року призначено розглядати адміністративну справу у спрощеному провадженні в межах наступних позовних вимог: визнання протиправним рішення Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова №473 від 15.05.2019 року щодо відмови у поновленні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 та зобов'язати Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з 09.01.2009 року, з урахуванням індексації пенсії відповідно до ст.42 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як не працюючому пенсіонеру, інваліду 2 групи, здійснивши осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, та здійснювати виплату пенсії на визначений Позивачем банківський рахунок; встановлення судового контролю та зобов'язанням відповідача надати звіт про виконання судового рішення по справі та стягнення витрат по оплаті судового збору.
Відповідач надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, Управління діяло в межах чинного законодавства (а.с. 82-87). В обґрунтування своїх доводів зазначає, що органи Пенсійного фонду позбавлені можливості контролювати питання виплати пенсії по громадянам, які постійно проживають за кордоном у державах, з якими відсутні міжнародні договори щодо пенсійного забезпечення, що не виключає можливості різного роду зловживань з боку громадян та нецільового використання коштів Пенсійного фонду України. Вважає, що однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії ї належність до громадянства України. Зазначає, що законодавством передбачене особисте звернення таких громадян за поновленням виплати пенсії та в подальшому у разі її отримання за довіреністю або на банківський рахунок таке особисте звернення з метою ідентифікації повинно відбуватися щорічно 1 раз на рік. Зазначає також, що відсутність необхідних документів є обставиною, яка унеможливлює вчинення відповідних дій управлінням щодо поновлення пенсії ОСОБА_1 . Повідомив суд про те, що ОСОБА_1 на обліку в управлінні не перебувала, не перебуває та пенсію не отримує. За наявною інформацією гр. ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю в 1999 році, а функції призначення та виплати пенсій органи Пенсійного фонду України Харківської області здійснюють з 01.03.2001 року на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 року № 1828. Разом із зазначеними функціями до управління Пенсійного фонду України в Індустріальному (Орджонікідзевському) районі м. Харкова були передані діючі пенсійні справи.
Також зазначає, що з матеріалів пенсійної справи вбачається, що заява про поновлення виплати пенсії Позивачу була оформлена та подана його представником за довіреністю, що, на погляд органу УПФУ, унеможливлює поновлення пенсії.
На підставі зазначених у відзиві на позов аргументів, просив у його задоволенні відмовити.
У судове засідання, призначене на 03.12.2019 року, сторони не прибули, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином.
Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Протокольною ухвалою суду змінено первісного відповідача - Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 628 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України", реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України за переліком згідно з додатком. Згідно Переліку територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом приєднання, який є додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 628, реорганізовано, зокрема, Індустріальне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова, шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Приписами ч. 3 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що позивачу - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Орджонікідзевським райсоцзабезом м. Харкова була призначена пенсія, що підтверджується відповідним записом зі штампом на першому аркуші трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.17).
У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон - Ізраїль - виплата пенсії позивачу була припинена.
До виїзду з України проживав в Орджонікідзевському районі м. Харкова та отримувала пенсію по інвалідності (2 група) в розмірі пенсії за віком.
Отже, до виїзду за кордон позивач отримувала пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", але після виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю виплату пенсії їй була припинена з квітня 2000 року.
Дізнавшись про рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 за № 25-рп/2009, позивач 06.08.2018 звернулась через свого представника до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про поновлення виплати пенсії, в якій зазначила, що до її виїзду 23.09.1999 з України до Ізраїлю вона отримувала пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за віком, оформлену в Орджонікідзевському районі м. Харкова. Позивач просила продовжити виплату пенсії на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 (а.с.19).
Листом від 28.09.2018 № 4964/Г-14 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зазначило, що згідно інформації Індустріального об'єднаного Управління пенсійного фонду України м. Харкова ОСОБА_1 із заявою про поновлення виплати пенсії та необхідними документами не зверталася (а.с.20).
17.12.2018 позивач звернулася до Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова із заявою про поновлення виплати пенсії (а.с. 27).
На зазначену заяву Управлінням Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова 21.01.2019 за № 1444/300202 було направлено протокол про розгляд спірних питань, які виникають під час призначення (перерахунку) та виплати пенсії, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності, оскільки заявником для призначення пенсії по інвалідності не надано всіх необхідних документів (а.с. 24-25).
Не погодившись з перенаправленням заяви до УПФУ в Московському районі м. Харкова ОСОБА_1 оскаржила бездіяльність Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 у справі за №520/1334/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова щодо нерозгляду заяви позивача від 17.12.2018, відповідача зобов'язано розглянути вказану заяву Позивача (а.с. 30-33). Крім того, вказаним рішенням встановлено, що пенсія позивачу була призначена Орджонікідзевським районним відділом соціального забезпечення, функції якого передані Індустріальному об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України м. Харкова.
28.03.2019 представник позивача за довіреністю для сприяння виконанню вказаного рішення суду від 13.03.2019 спрямував на адресу відповідача заяву з копією цього рішення суду, відповідно до якої останній акцентував увагу відповідача на тому, що поновлення виплати пенсії має здійснитися за документами, що вже є в пенсійній справі відповідно до вимог законодавства, що діяло на дату призначення пенсії (п. 2.8 розділу II Порядку); а факт виплати ОСОБА_1 в 1999 році перед від'їздом за кордон пенсії наперед за 6 місяців свідчить про те, що наявні в пенсійній справі на дату такої виплати документи позивача відповідали вимогам законодавства щодо пенсійного забезпечення.
Судом встановлено, що рішенням №473 від 15.05.2019, яке стороною позивача отримане 27.05.2019, відповідач в задоволенні заяви ОСОБА_1 від 17.12.2018 про поновлення виплат раніше при значеної пенсії но інвалідності - відмовив (а.с. 34).
Свою відмову відповідач обґрунтував двома причинами: по-перше тим, що представник ОСОБА_4 не є законним представником позивача, та по-друге, на позивача, який виїхав за кордон на постійне місце проживання до 07.10.2009 року, положення рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, яким визнано неконституційними положення п.2 ч. 1 ст. 49 та другого речення ст. 51 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що втратили чинність, за умови відсутності ратифікованої Міждержавної Угоди про соціальне забезпечення між Україною та Державою Ізраїль, не розповсюджуються.
Не погоджуючись з такими висновками відповідача, позивач через свого представника звернулась із даним позовом до суду за відновленням порушених прав.
По суті позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
Зазначеним Законом України №1058-ІV унормовані випадки щодо поновлення виплати раніше призначеної пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, заява, зокрема, про поновлення виплати пенсії, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії ( п.1.5 Порядку).
Отже, зазначеною нормою законодавства передбачена можливість звернення із заявою про поновлення виплати пенсії не тільки пенсіонером особисто але і його законним представником до органу, що призначає пенсію.
Пунктом 2.9 вказаного Порядку також встановлено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Згідно зі ст.51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в такому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Як вбачається з матеріалів справи, виплата пенсії позивачу припинено з квітня 2000 року у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю та відповідно до ст. 51 Закону №1058 було виплачено за шість місяців наперед перед виїздом.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Надаючи оцінку правомірності відмови УПФУ про відновлення виплати пенсії суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Згідно п. 4.8. Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії з усіма поданими документами та рішенням про призначення пенсії зберігаються в окремій пенсійній справі на кожного пенсіонера. Пенсійні справи зберігаються в органах, що призначають пенсії, за місцем проживання (реєстрації) або за місцем перебування пенсіонерів.
Відповідно до п. 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Аналізуючи приведені положення Порядку № 22-1, суд приходить до висновку про наявність у особи, яка звертається за поновленням пенсії та проживає за межами України, право на звернення до органу ПФУ через представника за умови наявності у такого представника відповідних повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визначено, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись із такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).
Разом з тим, названим вище Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 року вказав, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
З огляду на вищезазначене, позивач має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про пенсійне забезпечення» встановлений порядок нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".
Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і до теперішнього часу інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.
Міжнародний договір між Україною та Державою Ізраїль стосовно призначення та виплати пенсії не укладено.
Право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Позивачі, як громадяни України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і на пенсійне забезпечення.
Посилання відповідача про порушення позивачем вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії № 22-1 від 25.11.2005 року, що полягли в основу оскаржуваного рішення, суд вважає безпідставними та вважає, що право громадянина на одержання та призначення йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, так як відповідно до конституційних принципів України, право на пенсійне забезпечення гарантується незалежно від того де проживає така особа. Крім того, Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (п.1.5) передбачена можливість звернення із заявою про поновлення виплати пенсії не тільки пенсіонером особисто але і його законним представником до органу, що призначає пенсію.
Отже, особам надано право на звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії через своїх представників.
Позивач, наполягаючи на задоволенні позову, посилається на рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 опубліковано в Офіційному віснику України 02.11.2009 року.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, слід враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскаржуване у справі рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Факт того, що відповідачем протиправно не було поновлено позивачу виплату пенсії за віком після 09.01.2019 року, не було здійснено належних її нарахувань та виплат своєчасно, знайшов своє підтвердження в ході розгляду вказаної справи.
Щодо решти позовних вимог стосовно виплати пенсії з урахуванням індексації пенсії відповідно до ст.42 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як не працюючому пенсіонеру, інваліду 2 групи, здійснивши осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, та здійснювати виплату пенсії на визначений позивачем банківський рахунок, суд зазначає наступне:
Згідно п.9 ч.1 ст.16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Суд зазначає, що взагалі, норми ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є імперативними та свідчать, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, а перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.
Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно з пунктом 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
При цьому, в силу ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії (ст.2 Закону України " Про індексацію грошових доходів населення").
Крім того, суд зазначає, що з 01.10.17 р. відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.17 №2148-VIII розпочато осучаснення (підвищення) пенсій в автоматичному режимі, без звернення пенсіонерів, за матеріалами пенсійних справ.
Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу за рішенням суду ще не була виплачена.
Крім того, вказаними нормативно-правовими актами, а саме: положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 та підзаконними нормативно-правовими актами не регламентовано індексацію разових соціальних виплат, призначених за рішенням суду.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині нарахування та виплати індексації не підлягають задоволенню.
Розглядаючи дану справу, суд звертає увагу, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).
Таким чином, враховуючи, що розглядом справи доведено протиправність оскаржуваного у справі рішення відповідача, суд, поновлюючи права позивача, вважає належним способом захисту прав ОСОБА_1 зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності з 09.01.2019 року.
Відповідно до ч. 1ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а також приписи ст.ст. 2,3,14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов'язковості судових рішень, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов'язання відповідачів подати звіт про виконання
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки відповідачем не було доведено правомірності відмови у поновленні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 у зв'язку з її виїздом за кордон, з огляду на що суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Індустріального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова №473 від 15.05.2019 року щодо відмови у поновленні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності з 09.01.2019 року.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у сумі 384,20 (триста вісімдесят чотири гривні 20 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 09 грудня 2019 року.
Суддя Бідонько А.В.