79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
27.11.2019 справа № 914/2024/19
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Сала О.А., розглянувши матеріали
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт", м. Одеса,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Віста-Транс", с. Підбірці, Пустомитівський район, Львівська область,
предмет позову: стягнення 63 392,27 грн.,
підстава позову: порушення зобов'язань по оплаті наданих транспортно-експедиторських послуг,
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився.
30.09.2019 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віста-Транс" про стягнення 63 392,27 грн.
Ухвалою суду від 07.10.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 30.10.2019 року.
Ухвала суду отримана позивачем 21.10.2019 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, конверт, адресований відповідачу, повернувся з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання». Через неявку представника відповідача та відсутність доказів отримання ним кореспонденції суду розгляд справи відкладено на 13.11.2019 року та на 27.11.2019 року.
У судове засідання 27.11.2019 року сторони явку представників не забезпечили, причин неявки не повідомили. Конверт, адресований відповідачу на юридичну адресу, з ухвалою суду від 13.11.2019 року повернувся до суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання», як і конверт з попередньою ухвалою суду від 30.10.2019 року.
Суд зазначає, що кореспонденція суду надсилалась відповідачу за адресою 81127, Львівська обл., Пустомитівський район, село Підбірці, що відповідає адресі, зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, а також на адресу - вул. Городоцька, 359, м. Львів, 79040, що зазначена в договорі-заявці, долученій до позовної заяви. Інших адрес відповідача суду не повідомлялося.
Конверти, адресовані на встановлену з матеріалів справи адресу - вул. Городоцька, 359, м. Львів, до суду не повернулися, проте з відстеження кореспонденції за трек-кодом 7901412810050 (ухвала від 30.10.2019 року) вбачається, що «відправлення не вручене під час доставки: інші причини - 01.11.2019 року», а кореспонденції за трек-кодом 7901412840065 (ухвала від 13.11.2019 року) вбачається, що «відправлення не вручене під час доставки: інші причини - 27.11.2019 року».
Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Враховуючи неодноразові відкладення судових засідань з метою повідомлення сторін, зокрема відповідача, про судове провадження, суд вважає, що ним вжито всіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про судові засідання, однак останній не отримував судової кореспонденції за жодною із відомих суду адрес.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи постійне неотримання відповідачем кореспонденції суду з причин, що не залежать від суду, неповідомлення причин неявки в судове засідання, а також забезпечення судом розгляду справи протягом розумного строку та забезпечення відповідачу можливості взяти участь в судових засіданнях і реалізацію інших процесуальних прав шляхом неодноразового відкладення розгляду справи, суд вважає, що наведене не створює перешкод суду здійснити розгляд справи по суті за відсутності відповідача.
Щодо неявки позивача у судове засідання 27.11.2019 року, суд зазначає, що правом забезпечення явки представника у судове засідання позивач не скористався жодного разу за час розгляду справи, проте згідно з заявою від 28.10.2019 року просив розглядати справу без участі його представника. Суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 15.05.2019 року у справі № 0870/8014/12, щодо того, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Враховуючи наведене, керуючись приписами ст.202 ГПК України, суд не вважає повторну неявку позивача такою, що перешкоджає розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.
У судовому засіданні 27.11.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Спір між сторонами виник внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання по договору про надання транспортно-експедиційних послуг. Так, позивач стверджує, що він надав відповідачу послуги по договору-заявці №07-04/01-5 від 07.04.2019р. на суму 11 200,00 грн., а відповідач не оплатив позивачу вартість наданих послуг. Тому позивач заявляє до стягнення 11 200,00 грн. Крім суми основного боргу, позивач просить також стягнути з відповідача 52 080,00 грн. неустойки, 52,27 грн. 3% річних, 60,00 грн. інфляційних втрат.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, заяв, клопотань не заявляв.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
07.04.2019 року ТОВ «Моравтотранспорт» як перевізником та ТОВ «Віста-Транс» як замовником укладено договір-заявку №07-04/01-5 про надання транспортно-експедиційних послуг по маршруту Моршин - Красилівка з наступними умовами:
найменування вантажу - вода на палетах, вага 21 тонна,
дата та час завантаження - 07.04.2019р.,
адреса завантаження - м. Моршин, вул. Геологів, 12а, завод «Оскар»,
адреса розвантаження - згідно з ТТН
дата та час розвантаження - 08.04.2019р.,
вартість перевезення - 11 200, 00 грн, оплата до 10 банківських днів. Документи надіслати: Нова пошта, м. Львів, від. №1, тел. НОМЕР_3,
документи для оплати: 1 ТТН, 1 акт передавання товарів (або накладна).
Згідно з товарно-транспортною накладною № МС-П-0000008541 від 07.04.2019 року у пункті навантаження товару - м. Моршин, вул. Геологів, 12а водій ОСОБА_1 (авто SCANIA, R380, НОМЕР_1, причіп KOGEL, S 24-1, НОМЕР_2) завантажив товар - «Моршинська», 1,5 л., негазована мінеральна вода на палетах, вагою 21 228,00 кг, Згідно з даними товарно-транспортної накладної перевезення вантажу здійснюється до місця призначення, погодженого сторонами в договорі, - с. Красилівка. Товарно-транспортна накладна містить відбиток печатки та підпис вантажовідправника та замовника (одна особа) - ПрАТ «Індустріальні та дистрибуційні системи», та підписи водія ОСОБА_1 про прийняття та здачу товару.
08.04.2019 року перевізником ТОВ «Моравтотранспорт» підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 255 від 08.04.2019 року на суму 11 200,00 грн. за транспортні послуги м. Моршин - м. Красилівка, авто Сканія НОМЕР_1, причеп НОМЕР_2, водій ОСОБА_1 .
Згідно з копією експрес-накладної Нової пошти від 15.04.2019 року ТОВ «Моравтотранспорт» надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю «Віста-Транс» документи, які згідно з відстеженням пересилання поштового відправлення отримано адресатом 17.04.2019 року.
Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.
Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено вище, 07.04.2019 року сторони спору уклали договір-заявку на транспортне обслуговування.
Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до частин першої, другої статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Суд звертає увагу, що поняття договору-заявки не закріплено в чинному законодавстві, проте чіткої заборони укладати подібну форму договорів законодавством не передбачено. Більше того, заявка підписана представниками обох сторін, скріплена їх печатками, у ній погоджені умови здійснення перевезення, тому спрощена письмова форма договору дотримана суб'єктами господарювання Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільвер Клас" і Фізичною особою-підприємцем Луговським Костянтином Анатолійовичем.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Як встановлено судом вище, позивачем здійснено обумовлене сторонами перевезення, вартістю 11 200,00 грн., з пункту м. Моршин до пункту с. Красилівка, а відповідачем не спростовано та не заперечено позовні вимоги та наведені в позовній заяві обставини, зокрема, щодо замовлення відповідачем і здійснення позивачем відповідного перевезення вантажу. Відповідно, у відповідача виникло зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг.
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Суд звертає увагу, що договором-заявкою від 07.04.2019 року визначено, що вартість перевезення оплачується до 10 банківських днів. Водночас іншим пунктом сторони погодили, що оплата виконується протягом 5-7 банківських днів з моменту доставки вантажу. У випадку затримки оплати більше 5 банківських днів, замовник зобов'язується виплатити 5% від вартості фрахту за кожен прострочений банківський день.
Незважаючи на взаємосуперечливі умови договору щодо строків оплати наданих перевізником послуг, враховуючи отримання 17.04.2019 року замовником документів позивача на підтвердження виконання умов договору та надання транспортних послуг, вартістю 11 200,00 грн., які є підставою для оплати отриманих послуг, суд вважає, що у замовника послуг однозначно виник обов'язок по оплаті отриманих послуг. Докази повідомлення позивача про відмову від підписання акта наданих послуг чи товарно-транспортної накладної та причини такої відмови у матеріалах справи відсутні. Тобто, відповідач не висловлював зауважень чи заперечень щодо прийняття наданих позивачем послуг. Непідписання замовником послуг акта наданих послуг не звільняє його від обов'язку оплати замовлених ним і наданих контрагентом послуг. Враховуючи відсутність доказів здійснення відповідачем оплати упродовж тривалого часу (5 місяців) з моменту перевезення вантажу - 07.04.2019 року та з моменту отримання документів від перевізника - 17.04.2019 року, суд вважає, що вимога про стягнення вартості наданих послуг підлягає задоволенню.
Так, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Позивачем заявлено до стягнення, крім суми основного боргу, неустойку, 3% річних та інфляційні втрати.
Так, відповідно до ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Суд звертає увагу, що із умов, погоджених сторонами в договорі-заявці, неможливо встановити, яка із умов (оплата до 10 банківських днів чи оплата протягом 5-7 банківських днів з моменту доставки вантажу) має перевагу над іншою і підлягає застосуванню для визначення моменту прострочення та відповідно для визначення розміру штрафних санкцій і нарахувань, здійснених у порядку ст. 625 ЦК України. Проте, розглядаючи спір з урахуванням наявних у справі доказів та їх аналізу в сукупності, та як встановлено вище, зі сторони відповідача мало місце прострочення оплати наданих позивачем послуг перевезення. Відповідно, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач має право нарахувати боржнику штрафну санкцію та витрати, передбачені ст. 625 ЦК України.
Як вбачається з позовної заяви, позивач починає обраховувати прострочення з 16.04.2019 року, а нарахування пені та 3% річних і інфляційних втрат - з 24.04.2019 року. Суд, враховуючи зазначену вище неоднозначність умов договору, враховуючи інтереси обох сторін, та беручи до уваги ту обставину, що лише 17.04.2019 року відповідачем отримано документи, надіслані позивачем, вважає, що визначення моменту прострочення відповідача буде обґрунтованим, якщо врахувати останній строк, визначений договором-заявкою - 10 банківських днів з моменту отримання документів. Відповідно, останнім днем оплати було 29.04.2019 року, внаслідок чого відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання в сумі 11 200, 00 грн., з 30.04.19 року.
Перевіряючи розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за період 30.04.2019-30.08.2019 року, суд зазначає таке.
Договором-заявкою сторони передбачили, що у випадку затримки оплати більше 5 банківських днів, замовник зобов'язується виплатити 5% від вартості фрахту за кожен прострочений банківський день.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зі здійсненого позивачем розрахунку неустойки вбачається, що по суті застосовано формулу для розрахунку пені за кожен день прострочення, а не штрафу.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Суд звертає увагу, що визначена ставка у розмірі 5% перевищує розмір подвійної облікової ставки пені, встановленої ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Так, вказана норма Закону передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відтак, суд вважає, що обгрунтованим є нарахування пені на прострочену суму 11 20,00 грн. за період 30.04.19-30.08.19рр. за подвійною обліковою ставкою НБ України, а не ставкою 5%. Здійснивши відповідний розрахунок, сума пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 1 307,79 грн., що підтверджується наступним розрахунком:
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
1120030.04.2019 - 06.06.20193817.5000 %0.096 %*408.11
1120007.06.2019 - 18.07.20194217.5000 %0.096 %*451.07
1120019.07.2019 - 30.08.20194317.0000 %0.093 %*448.61
Щодо нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат на прострочену суму 11 200,00 грн. за період 30.04.2019-30.08.2019 року, суд отримав результат 113,23 грн. Водночас, суд зазначає, що обгрунтованою і такою, що підлягає стягненню з відповідача, є 3% річних у сумі 52,27 грн., зазначені в прохальній частині позовної заяви.
Щодо стягнення інфляційних втрат за визначений позивачем період квітень-липень 2019 року, то таке є безпідставним, оскільки позивачем застосовано неправильний індекс інфляції за червень 2019 року, а саме замість 99,5% використано 100,5%. Відповідно, отримана судом сума є від'ємною, що підтверджується наступним розрахунком:
Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі
30.04.2019 - 30.07.201911200 0.996-45.3211154.68
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Щодо розподілу судового збору за розгляд даної справи, то відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, 129, ч.9 ст.165, ст.ст 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Віста-Транс" (81127, Львівська обл., Пустомитівський район, село Підбірці, код ЄДР 41165815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт" (65037, Одеська обл., Овідіопольський район, село Лиманка, вулиця Овідіопольська, будинок 1, код ЄДР 38058298) 11 200,00 грн. основного боргу, 1 307,79 грн. пені, 52,27 3% річних та 380,36 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
3. Відмовити у задоволенні вимоги про стягнення 50 772,21 грн. пені, 60,00 грн. інфляційних втрат.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 02.12.2019 року.
Суддя Матвіїв Р.І.