вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" грудня 2019 р. м.Київ Справа№ 911/1644/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Куксова В.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Короля Д.А.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.12.2019 року у справі №911/1644/19 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Рітейл Центр»
на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2019, повний текст якого складено 18.09.2019
у справі №911/1644/19 (суддя Щербакова В.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСІМ-ГРУПП»
до Дочірнього підприємства «Рітейл Центр»
про стягнення 179 228,29 грн.
У липні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКСІМ - ГРУПП» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства «Рітейл Центр» (далі - відповідач) заборгованості у розмірі 179 228,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані не неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договорами №РЦ021412 від 22.01.2014, №РЦ038518 від 01.10.2018 щодо оплати товару у встановлений строк.
Рішенням Господарського суду Київської області від 13.09.2019 у справі №911/1644/19 позов задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обґрунтованість підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2019 у справі №911/1644/19 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовним вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з'ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам спрви.
Крім того, скаржник стверджує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, а судом першої інстанції невірно встановлено, що у нього настав обов'язок з оплати вартості спірного товару, з огляду на відсутнтість доказів його реалізації.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/1644/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Куксов В.В., Коробенко Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Рітейл Центр» на рішення Господарського суду Київської області у справі №911/1644/19 залишено без руху та повідомлено останнє про право на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
04.11.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків у відповідності до вищезазначеної ухвали суду.
У зв'язку з перебуванням судді Коробенка Г.П., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці з 04.11.2019 по 08.11.2019, розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/4431/19 від 04.11.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/1644/19.
Так, за наслідками проведення перерозподілу справи №911/1644/19, відповідно до витягу з протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 04.11.2019 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді - Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Рітейл Центр» на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2019 у справі №911/1644/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Рітейл Центр» на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2019 у справі №911/1644/19; розгляд апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Рітейл Центр» на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2019 у справі №911/1644/19 призначено на 04.12.2019 о 11:00 год.; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Відповідач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання, яке відбулося 04.12.2019, не з'явились, своїх повноважних представників не направили. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні його про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
В той же час, через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшло клопотання, в якому просить відкласти розгляд даної справи у зв'язку з тим, що останній у період з 25.11.2019 по 09.12.2019 буде знаходитись у відпустці та оскільки дана неявка є першою у даному апеляційному провадженні.
Розглянувши дане клопотання та дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки, по-перше, скаржник не обмежений законом в кількості уповноважених осіб для представництва його інтересів у тому числі в суді апеляційної інстанції. Крім того, останній мав достатньо часу для забезпечення представництва своїх інтересів у суді апеляційної інстанції. Більше того, до клопотання не долучено жодного доказу на підверження викладених у ньому аргументів; по-друге, скаржник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" та від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"); по-третє, відповідно до п.2 ч.3 ст.202 та ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи зазначене вище та те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, а також нез'явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників справи.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 22.01.2014 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, був укладений Договір №РЦ021412, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, та у відповідності з замовленнями покупця, поставити товар, а покупець зобов'язався приймати товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації (а.с.7-12 т.2).
Товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості, цінам та у строк, які вказані у замовленні (п. 3.1 Договору №РЦ021412).
У відповідності до п.3.6 Договору №РЦ021412 постачальник при поставці товару передає покупцю наступну супровідну документацію: накладні, з визначеними реквізитами, постачальник несе відповідальність за арифметичні помилки в накладних; товарно-транспортні накладні; податкові накладні; належним чином завірені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження), сертифікатів відповідності у разі необхідності сертифікат про визнання іноземного сертифікату, гігієнічні висновки (для товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі; коригувальні податкові накладні у випадку повернення товару; погоджений з покупцем примірник замовлення.
За змістом п. 5.1 Договору №РЦ021412 перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.
Згідно із п.7.1 Договору №РЦ021412 покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних; ціна на товар в специфікації вказується у гривнях.
Пунктом 7.8 договору поставки узгоджено, що загальна сума цього договору складається з суми накладних, за якими здійснена поставка товару.
Оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після реалізації товару кожні 35 днів. При цьому, відповідним пунктом сторонами узгоджено, що покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше 500,00 грн з кожного магазину (п.7.9 Договору №РЦ021412).
Пунктом 7.10 Договору №РЦ021412 передбачено, що покупець має право затримати розрахунки з постачальником, зокрема, у випадку невиконання/ненадання належно оформленої супровідної документації, передбаченої п. 3.6 договору, до моменту надання такої документації у повному обсязі.
Згідно із п.10.1 Договору №РЦ021412, він набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017.
Крім того, 01.10.2018 між сторонами було укладено Договір №РЦ038518, який підписано з протоколом розбіжностей та узгоджені сторонами (т.2 а.с.13-23 т.2).
У відповідності до умов Договору №РЦ038518 постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, та у відповідності з замовленнями покупця, поставити товар, а покупець зобов'язався приймати товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в специфікації.
Товар поставляється постачальником у відповідності з замовленням покупця по асортименту, кількості, цінам та у строк, які вказані у замовленні (п.3.1 Договору №РЦ038518).
Згідно із п.3.6 Договору №РЦ038518 постачальник при поставці товару передає покупцю супровідну документацію, перелік якої аналогічний переліку, визначеному п.3.6 договору №РЦ021402, окрім коригувальних податкових накладних у випадку повернення товару, які в даному договорі відсутні.
За змістом п.5.1 Догвоору №РЦ038518 перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі покупця.
Пунктом 7.1 Договору №РЦ038518 передбачено, що покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних; ціна на товар в специфікації вказується у гривнях.
Пунктом 7.8 Договору №РЦ038518 узгоджено, що загальна сума цього договору складається з суми накладних, за якими здійснена поставка товару.
У відповідності з п.7.9 Договору №РЦ038518 (з урахуванням протоколу розбіжностей) оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника щосереди кожні 35 днів після реалізації товару; у випадку, якщо день оплати (середа) випадає на вихідний або святковий день, то оплати здійснюються найближчої середи, яка є робочим днем; реалізацією слід вважати відвантаження товару зі складу покупця третім особам, незалежно від перерахування від них грошових коштів за відвантажений товар.
Згідно із п.7.10 Договору №РЦ038518, покупець має право затримати розрахунки з постачальником, зокрема, у випадку невиконання/ненадання належно оформленої супровідної документації, передбаченої п. 3.6 договору, до моменту надання такої документації у повному обсязі.
Відповідно до п.10.1 Договору №РЦ038518, він набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем за період з 11.10.2017 по 13.03.2019 поставлено відповідачу товар на загальну суму 179 514,82 грн, що підтверджується накладними (а.с.24-132 т.2).
Вказаний товар був прийнятий відповідачем в особі його представників на підставі генеральних довіреностей (а.с.133-167 т.2).
Товар за видатковими накладними №№2,3,4,109,110,111,143,181 за період з 03.01.2018 по 01.02.2018 поставлено з посиланням на Договір №РВ021412 від 22.01.2014, у той час як строк дії останнього закінчився 31.12.2017. Проте, такий товар прийнятий та не повернутий відповідачем (а.с.74-81 т.2).
Як свідчать матеріали справи, відповідачем здійснювалась оплата за переданий товар, що підтверджується виписками з рахунків позивача (а.с.168-172 т.2).
22.02.2019 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою №06/02 від 22.02.2019, в якій вимагав у строк до 15.03.2019 сплатити заборгованість за реалізований товар або повернути товар на загальну суму 174 559,64грн. Вказаний лист отримано відповідачем 26.02.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.175-176 т.2).
Сторонами складено акт перевірки розрахунків за період з 01.02.2019 по 28.02.2019, в якому залишок на 28.02.2019 за всіма рахунками складає 179 096,28 грн. При цьому, з акту вбачається, що сторонами проводились зарахування однорідних вимог (а.с.173-174 т.2).
Крім того, 13.05.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією №17-А від 13.05.2019, в якій вимагав сплатити заборгованість за поставлений товар у розмірі 180 228,29 грн, яка отримана відповідачем 21.05.2019, що підтверджується описом вкладення та повідомленням про вручення поштового відправлення №6509106211347 (а.с.180-182 т.2).
Проте, як вказує позивач, відповідач не повернув товар та не здійснив оплату за нього, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність позивачем обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 ЦК України).
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ч.ч.1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Проаналізувавши умови укладенних між сторонами договорів, колегія суддів дійшла висновку, що останні за своїм змістом та правовою природою відносяться до договорів поставки.
Пунктом 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами ст.655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов'язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
В силу статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Частиною першою статті 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.
Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.
Пунктами 7.9 Договорів сторони погоджено, що оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника після його реалізації кожні 35 днів, що свідчить про визначення обов'язку відповідача провести оплату із настанням певної події, а саме реалізації отриманого товару, що є відкладальною обставиною у розумінні ч.1 ст.212 Цивільного кодексу України.
Між тим, сторони, виходячи з умов Договорів, ніяким чином не визначили порядок інформування відповідачем позивача про обсяги реалізації за певний період або звітування про це, як і права позивача здійснювати перевірку обсягів нереалізованого товару у магазинах (складах) відповідача. Укладені сторонами договори лише визначають зобов'язання сторін підписувати акти звірки взаєморозрахунків не рідше ніж кожні три місяці (п. 7.13 Договорів), а не акти з відображенням інформації про реалізований та непроданий товар.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що фактично в Договорах визначена можливість покупцю в односторонньому порядку ухилятися від оплати отриманого товару, без відповідних прав постачальника, без передбачення жодних механізмів впливу на противагу, що суперечить загальним принципам цивільного обороту та обов'язковості господарських договорів.
Згідно із ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст.13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Наведене дає суду підстави дійти висновку, що правила ведення господарської діяльності передбачають здійснення її на умовах добросовісності.
Отже, не дивлячись на те, що положення договорів пов'язують виникнення у відповідача обов'язку із оплати отриманого у власність товару із фактом його реалізації, ця обставина не може давати відповідачу підстав для зловживання цим правом, адже таке право не може бути необмеженим у часі бо інакше призведе до невиправданого погіршення становища позивача, порушення балансу інтересів сторін, принципу справедливості та добросовісності під час здійснення господарської діяльності.
Крім того, у відповідності до ч.2 ст.212 Цивільного кодексу України, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).
Отже, враховуючи вищевикладене та те, що відповідач не було надано позивачу інформації про залишки нереалізованого товару та не повернуто товар на його вимогу, а товар, як визначено п.5.1 Договорів поставки, перейшов у власність відповідача з моменту його передачі та підписання сторонами накладних у пункті поставки (складі покупця), що фактично дозволяє йому вільно і у будь-який час ним розпорядитись, а також договори не передбачають обов'язку відповідача реалізовувати переданий йому у власність товар, що дозволяє йому не здійснювати дій щодо його реалізації, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстнції про те, що строк оплати товару настав після пред'явлення позивачем вимоги про сплату заборгованості/повернення нереалізованого товару.
Відповідачем відповідно до вимог ст.ст.76, 77 ГПК України не надано належних та допустимих доказів на спростування існування заборгованості у розмірі 179 228,29 грн, а також повернення позивачу нереалізованого товару.
При цьому, посилання відповідача на наявний в матеріалах справи перелік залишків товару, колегією суддів відхиляються, оскільки з останнього неможливо встановити, що це саме той товар, який переданий позивачем за вищевказаними Договорами. Крім того, вказаний перелік не містить номерів накладних, на підставі яких передавався товар. В той же час, як встановлено вище відповідний товар на вимогу позивача не повернутий відповідачем.
Також, колегію суддів не приймаються до уваги заперечення відповідача про те, що позивачем до розміру заборгованості за вищевказаними Договорами включено заборгованість за договором №1А_170 від 22.04.2016 (а.с.203-204 т.2) у розмірі 26 534,79грн, оскільки в розрахунку заборгованості, наведеному позивачем у позові, не відображено відповідної операції, а сума боргу, заявлена позивачем до стягнення, не перевищує суми на яку поставлений товар згідно наданих накладних.
Колегію суддів критично оцінюються доводи відповідача відносно того, що акт перевірки розрахунків не є доказом наявності чи відсутності боргу, не є первинним документи, який би підтверджував здійснення між сторонами господарської діяльності, оскільки відповідачем в порядку ст.74 ГПК України не доведено суду неотримання відповідачем спірного товару.
Відсутність у видаткових накладних назви посади і призвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції, за наявності їх підписів у них та відтисків печатки/штампу самої юридичної особи, не може свідчити про те, що такі особи є неуповноваженими або такі видаткові накладні є неналежним доказом у справі. Водночас, відтиск печатки/штампу на видаткових накладних є свідченням участі юридичної особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.
Крім того, ненадання позивачем супровідної документації, визначеної пунктами 3.6 договорів, за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати зазначену господарську операцію.
При цьому, будь-яких доказів звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені Договорами належним чином оформлені документи, із встановленням розумного строку для їх передання, доказів відмови відповідача від Договорів та повернення отриманого товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за Договорамм поставки у повному обсязі, відповідачем не надано суду.
Таким чином, відповідач з часу отримання товару не скористався наданим йому нормами ст. 666 Цивільного кодексу України правом встановити позивачу строк для передачі документів, що стосуються товару, якщо відповідач вважав таку передачу необхідною, а в разі невиконання вказаних вимог - правом відмовитися від договору та повернути товар.
Таким чином, враховуючи в даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.76-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмрі 179 228,29 грн.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Рітейл Центр» на рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2019 у справі №911/1644/19 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Київської області від 13.09.2019 у справі №911/1644/19 залишити без змін.
3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Дочірнє підприємство «Рітейл Центр».
4.Матеріали справи №911/1644/19 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 09.12.2019.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді В.В. Куксов
Є.Ю. Шаптала