вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" грудня 2019 р. Справа№ 910/11939/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Суліма В.В.
секретар судового засідання Нікітенко А.В.
за участю представників згідно із протоколом судового засідання від 02.12.2019
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 (повний текст складено 18.10.2019)
у справі № 910/11939/19 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго"
до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
про стягнення 510 624,60 грн.,-
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/11939/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на користь Приватного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго" заборгованість по оплаті наданих у березні 2019 року послуг з розподілу електричної енергії у розмірі 328 866,92 грн., пеню у розмірі 157 553,75 грн., 3% річних у розмірі 13 473,75 грн., інфляційні втрати у розмірі 4 353,25 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 563,72 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/11939/19 до розгляду, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/11939/19 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Кіровоградобленерго" відмовити повністю, розподілити витрати по сплаті судового збору згідно із законодавством.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник наполягає на тому, що додатки до договору сторонами не узгоджувались, а отже й судом не можуть застосовуватись положення правочину, умови якого не погоджено сторонами.
Скаржник вказує на те, що відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, однак, в оскаржуваному рішенні судом вирішено стягнути надмірні штрафні санкції.
Скаржник посилається на те, що штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором, що свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2019 справу № 910/11939/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.
Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали апеляційної скарги достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.
Суддя-доповідач доповів колегії суддів про закінчення проведення підготовчих дій та про необхідність призначення справи до розгляду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/11939/19 за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у визначеному складі. Закінчено проведення підготовчих дій. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні 02.12.2019.
Представник позивача у судовому засіданні 02.12.2019 просив рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/11939/19 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, встановила наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем укладено договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, шляхом підписання заяви-приєднання до умов договору від 19.12.2018 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови передачі (розподілу) електричної енергії споживачам відповідача, за договором постачальника, як послуги позивача, за договором оператора системи. Договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання відповідача до умов цього договору.
Згідно із п. 2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), датою початку дії договору є наступний робочий день від дня отримання позивачем заяви-приєднання.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що на підставі цього договору позивач забезпечує недискримінаційний доступ відповідача до мереж позивача з метою реалізації відповідачем, як суб'єктом роздрібного ринку своїх прав та виконання обов'язків та функцій постачальника електричної енергії по відношенню до споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території здійснення ліцензованої діяльності позивача.
На виконання п. 2.2 договору відповідач здійснює оплату послуг з розподілу (передачі) згідно з умовами глави 3 цього договору та інші послуги позивача згідно з порядком розрахунків, який є додатком № 1 до цього договору.
Відповідно до п.п. 3.2, 3.3 договору відповідачем здійснюється оплата послуг з розподілу (передачі) за сукупністю споживачів, яким згідно з договорами про постачання електричної енергії, розподіл (передачу) забезпечує відповідач. Розрахунковим періодом для цілей цього Договору є календарний місяць.
Пунктом 3.4 договору сторони погодили умову про те, що оплата послуг з розподілу здійснюється відповідачем на умовах попередньої оплати. Терміни оплати послуг зазначаються в додатку № 2 "Порядок розрахунків".
Згідно із п. 3 додатку № 2 "Порядок розрахунків" відповідач до кінця місяця, що передує наступному розрахунковому періоду, здійснює оплату послуг з розподілу електричної енергії у формі попередньої оплати у розмірі 100% замовленого обсягу купівлі електричної енергії, який визначено згідно до Договору, на рахунок позивача. Датою здійснення оплати за виставленими позивачем відповідачу платіжними документами є дата, на яку оплачена сума коштів зараховується на рахунок позивача.
Відповідно до п. 6 Додатку № 1 до договору позивач надає відповідачу повідомлення про планові місячні обсяги розподілу електричної енергії на розрахунковий період за сукупністю споживачів, які обрали спосіб оплати послуг з розподілу відповідачем, та рахунок на оплату за послуги з розподілу на електронну пошту відповідача до 12-ї години 16-го числа місяця, що передує розрахунковому. Позивач формує та надсилає або передає відповідачу на підписання Акт надання послуг з розподілу електричної енергії.
Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції та не заперечується ані позивачем, ані відповідачем, на виконання умов договору у лютому 2019р. позивач надав, а відповідач в свою чергу отримав послуги з розподілу електричної енергії в наступному обсязі:
- 1 клас - 29 218 кВт/год., ціна послуги 0,20112 грн./кВт/год., на суму 5 876,32 грн.;
- 2 клас - 954 788 кВт/год., ціна послуги 0,81845 грн./кВт/год., на суму 781 466,24 грн.;
Вартість надання послуг з розподілу електричної енергії склала 787 322,56 грн., ПДВ - 157 464,51 грн., всього - 944 787,07 грн.
У березні 2019 року послуги з розподілу електричної енергії надавались в обсязі:
- 1 клас - 24 186 кВт/год., ціна послуги 0,20112 грн./кВт/год., на суму 4 864,29 грн.;
- 2 клас - 328 904 кВт/год., ціна послуги 0,81845 грн./кВт/год., на суму 269 191,48 грн.
Вартість надання послуг з розподілу електричної енергії склала 274 055,77 грн., ПДВ -54811,15 грн., всього - 328 866,92 грн.
Факт надання послуг з розподілу електроенергії та відсутність жодних претензій з боку відповідача підтверджується підписаними обома сторонами Актами приймання-передачі послуг з розподілу електричної енергії від 28.02.2019 та від 31.03.2019 і пред'явленими до оплати рахунками позивача № 1302 від 05.03.2019 на суму 944 787,07 грн. та №1338 від 04.04.2019 на суму 1 273 653,99 грн., а з долучених до матеріалів справи копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень вбачається, що вищевказані рахунки були отримані відповідачем 14.02.2019 та 12.04.2019, відповідно.
Однак, відповідач в порушення умов договору, здійснив розрахунок за надані в лютому 2019р. послуги з розподілу електричної енергії лише 30.07.2019, про що свідчить платіжне доручення № 142114595 від 30.07.2019, натомість, за надані позивачем у березні 2019р. послуги, оплати з боку відповідача не надходили.
Докази повної сплати відповідачем за надані позивачем послуги з розподілу електроенергії згідно із договором, відсутні.
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" балансуюча група - об'єднання учасників ринку, що створюється на підставі договору про створення балансуючої групи, у межах якого визначений договором учасник ринку, який входить до такого об'єднання, несе відповідальність за баланс електричної енергії всіх інших учасників ринку, що входять до такого об'єднання.
Пунктом 1.2.6 ПРРЕЕ передбачено, що у разі постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" послугу з розподілу (передачі) електричної енергії для потреб споживачів, електроустановки яких приєднані на території діяльності відповідного оператора системи, оплачує відповідний електропостачальник за усією сукупністю зазначених споживачів, постачання яким здійснює постачальник "останньої надії".
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р ДПЗД "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" на період з 01.01.2019 до 01.01.2021. Територія здійснення діяльності ДПЗД "Укрінтеренерго" як постачальника "останньої надії" - територія України, крім території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
Постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" здійснюється виключно у таких випадках:
- банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника;
- завершення строку дії ліцензії, зупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника;
- невиконання або неналежного виконання електропостачальником Правил ринку, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам;
- необрання споживачем електропостачальника, зокрема після розірвання (припинення) договору з попереднім електропостачальником;
- в інших випадках, передбачених ПРРЕЕ.
Постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії виключно на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" відповідно до п. 1.2.9 ПРРЕЕ.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 4.2 договору відповідач зобов'язаний виконувати умови договору та здійснювати оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у повному обсязі згідно з умовами глави 3 Договору та додатку 1 до цього договору та інших платежів, необхідність яких випливає з умов Договору.
Пунктом 20 додатку 1 до договору встановлено, що відповідач "останньої надії" здійснює оплату послуг з розподілу електричної енергії одним платежем до 15-го числа поточного розрахункового періоду в розмірі 100% замовленого обсягу купівлі електричної енергії.
В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати заборгованості перед позивачем у розмірі 328 866,92 грн., за надані позивачем послуги з розподілу електричної енергії та їх вартості за договором.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 328 866,92 грн. заборгованості, є такою, що відповідає вимогам ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 629 ЦК України та підтверджена матеріалами справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п. 4.2 договору відповідач зобов'язаний виконувати умови договору та здійснювати оплату послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у повному обсязі згідно з умовами глави 3 Договору та додатку 1 до цього договору та інших платежів, необхідність яких випливає з умов Договору.
Пунктом 20 додатку 1 до договору встановлено, що відповідач "останньої надії" здійснює оплату послуг з розподілу електричної енергії одним платежем до 15-го числа поточного розрахункового періоду в розмірі 100% замовленого обсягу купівлі електричної енергії.
За порушення строків оплати наданих послуг за договором позивачем було нараховано пеню у розмірі 163 930,68 грн, за загальний період прострочення з 22.03.2019 по 22.08.2019.
Відповідно до п. 6.5 договору встановлено, що за внесення платежів, передбачених цим Договором, з порушенням термінів, визначених порядком розрахунків, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок пені, доданий позивачем до позовної заяви, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що сума пені саме у розмірі 157 533,75 грн. є правильною, нарахованою із дотриманням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України та такою, що підлягає стягненню з відповідача.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, перевіривши розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних, доданий до позовної заяви, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми інфляційних нарахувань на суму боргу у розмірі 4 353,25 грн. та 3% річних у розмірі 13 473,75 грн. і вважає зазначені суми правильними та обгрунтованими.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Твердження скаржника про те, що додатки до договору сторонами не узгоджувались, а отже й судом не можуть застосовуватись положення правочину, умови якого не погоджено сторонами, не відповідають матеріалам справи, оскільки як вбачається із п. 10.1 договору, додатки до цього договору є невід'ємною частиною цього договору:
Додаток № 1 Заява-приєднання.
Додаток № 2 "Порядок розрахунків".
Додаток № 3 "Порядок виконання позивачем послуг з відключення та підключення об'єктів електричної енергії споживачів відповідача".
Посилання скаржника на те, що штраф та пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором, що свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, є безпідставним, оскільки у даній справі позивачем заявлено до стягнення лише пеню згідно із п. 6.5 договору, натомість позовної вимоги про стягнення штрафу позивачем не заявлено.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому інфляційні втрати та 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.
Таким чином, інфляційні втрати та проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 у справі № 6-42цс11 ).
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічне положення міститься у постановах Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12 , від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11.
Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні ч. 3 ст. 551 та ст. 233 ГК України є оціночним і мають конкретизуватись судом у кожному конкретному випадку.
В пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
Таким чином, враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем, значний період прострочення виконання відповідачем зобов'язання, відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій із обґрунтуванням причин такого зменшення, апеляційний господарський суд вважає посилання скаржника на ч. 3 ст. 551 ЦК України безпідставним.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі 910/11939/19 та для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", відсутні.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Скаржником у апеляційній скарзі не наведено порушень норм процесуального права, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/11939/19.
Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.
Слід зазначити, що при поданні апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 11 488,50 грн., що на 0,60 грн. менше, ніж передбачено Законом України "Про судовий збір".
Згідно із п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011, № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" у випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі суд стягує недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", згідно із ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/11939/19 залишити без змін.
3. Судові витрати покласти на Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"
4. Достягнути з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (ідентифікаційний код 19480600, адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85,) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, в доход Державного бюджету України 0,60 грн. (нуль гривень шістдесят копійок) судового збору за розгляд апеляційної скарги.
5. Видачу та скерування наказу на виконання доручити Господарському суду міста Києва.
6. Справу № 910/11939/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286- 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
В.В. Сулім
Повний текст постанови складено 05.12.2019