вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" грудня 2019 р. м.Київ Справа№ 910/5251/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Куксова В.В.
Козир Т.П.
за участю секретаря судового засідання: Короля Д.А.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 04.12.2019 року у справі №910/5251/19 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЛУГАНСЬКГАЗ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019, повний текст якого складено та підписано 09.08.2019
у справі №910/5251/19 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «ЛУГАНСЬКГАЗ»
до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»
про визнання недійсним договору.
У квітні 2019 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «ЛУГАНСЬКГАЗ» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі-відповідач) про визнання недійсним Договору №1512000708 транспортуваня природного газу від 17.12.2015.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір за своїм змістом суперечить вимогам актів цивільного законодавства, що є порушенням ст.203 Цивільного кодексу України та відповідно до ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсними.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.19 по справі №910/5251/19 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку про не доведеність позивачем обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги. Крім того, відмовив в задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском загального строку позовної давності тривалістю у три роки щодо заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Киїєва від 01.08.19 у справі №910/5251/19 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Також, скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.19 по справі № 910/5251/19.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте з неповним з'ясуванням та за недоведеності обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2019, справу №910/5251/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Козир Т.П., Куксов В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2019 поновлено Акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «ЛУГАНСЬКГАЗ» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі №910/5251/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЛУГАНСЬКГАЗ» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі №910/5251/19; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЛУГАНСЬКГАЗ» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі №910/5251/19 призначено на 06.11.2019 о 10:00 год.; встановлено строк відповідачу для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
18.10.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.
06.11.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду позивачем (скаржником) подано заяву про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг.
Роглянувши зазначену заяву та заслухавши представників сторін у судовому засіданні, яке відбулося 06.11.2019, суд апеляційної інстанції порадившись на місці ухвалив, залишити її без задоволення, оскільки оскаржуване судове рішення не впливає на права або обов'язки комісії, а також не містить висновків суду про права та обов'язки цієї особи.
Крім того, в даному судовому засіданні представником скаржника подано заяву про відвід колегії суддів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 визнано заявлений відвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого суддя - Яковлєва М.Л., судді: Козир Т.П., Куксова В.В. необґрунтованим та зупинено провадження у справі №910/5251/19, а також передано справу №910/5251/19 для вирішення питання про відвід колегії суддів у порядку, встановленому ст.32 ГПК України.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2019, справу №910/5251/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Доманська М.Л. - головуючий суддя; судді - Пантелієнко В.О., Верховець А.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 у задоволенні заяви Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "ЛУГАНСЬКГАЗ" про відвід суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого суддя - Яковлєва М.Л., судді: Козир Т.П., Куксова В.В. від участі у справі №910/5251/19 - відмовлено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2019 поновлено апеляційне провадження та справу №910/5251/19 призначено до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 04.12.2019 на 10:50 год.
03.12.2019 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання, в якому просив відкласти розгляд даної справи у зв'язку з скороченим графіком роботи підприємства, а також великою завантаженістю працівників юридичного управління та територіальною віддаленістю.
04.12.2019 у судовому засіданні представник відповідача заперечив проти як задоволення зазначеного вище клопотання так і вимог апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві.
Розглянувши у судовому засідання дане клопотання, дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши думку представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки, по-перше, скаржник не обмежений законом в кількості уповноважених осіб для представництва його інтересів у тому числі в суді апеляційної інстанції. Крім того, останній мав достатньо часу для забезпечення представництва своїх інтересів у суді апеляційної інстанції; по-друге, скаржник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" та від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"); по-третє, відповідно до п.2 ч.3 ст.202 та ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представник) незалежно від причин неявки.
Враховуючи зазначене вище та те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін не визнавалась обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника скаржника.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення зміні, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 17.12.2015 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як оператором, був укладений договір №1512000708 транспортування природного газу (далі-Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати позивачу послуги з транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а останній зобов'язався оплатити вартість наданих послуг на умовах даного договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що Договір не відповідає Типовому договору транспортування природного газу, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 №2497 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1383/27828, а саме:
- у пункті 2.2 Договору відсутнє посилання на доступ замовника до інформаційної платформи, який є обов'язковою умовою надання послуги;
- у пункті 2.4 Договору відсутнє посилання «(крім послуг балансування)», що призводить до необхідності визначення у спірному договорі обсягу послуг балансування в одному з додатків;
- у Договірі відсутній п.2.9 Типового договору;
- у п.3.1 Договору неповно прописані обов'язки оператора, а саме: «здійснити у строк до 20 числа місяця, наступного за звітним, виплату грошових коштів на рахунок замовника, якщо загальна вартість щодобових позитивних небалансів протягом звітного газового місяця перевищує загальну вартість щодобових негативних небалансів замовника протягом звітного газового місяця»;
- у п.4.1 Договору неповно прописані обов'язки замовника;
- у п.8.2 Договору прописана інша методика визначення вартості та порядок розрахунків за договірну потужність, ніж передбачено Типовим договором;
- у п.8.3 Договору міститься безпідставне визначення і посилання на дві складові частини вартості послуг балансування;
- у п.8.4 Договору містяться невірні показники формули, за якою розраховується додаткова плата;
- розділ ІХ Договору визначає вартість місячних небалансів, в той час як типовою формою договору та кодексом ГТС передбачене визначення щодобових небалансів;
- у розділі Х п.п.10.4, 10.5 Договору визначається додаткова плата за недотримання параметрів якості природного газу за формулою, вихідні показники якої не відповідають затвердженій типовій формі;
- п.11.4 Договору передбачає оформлення місячного обсягу небалансу, в той час як чинне законодавство встановило щодобове балансування обсягів природного газу;
- п.12.2 Договору не містить всіх умов, передбачених типовою формою договору;
- п. 15.3 Договору не відповідає умовам, передбаченим типовою формою договору.
Приймаючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції дійшов до висновку про не доведеність позивачем обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи позовні вимоги, оскільки спірний Договір відповідає вимогам законодавства.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу, визначено у Законі України "Про ринок природного газу".
За змістом ст.32 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами.
За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу.
Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2497 « Про затвердження типового договору транспортування природного газу» затверджено Типовий договір транспортування природного газу.
Тобто, укладення договору про транспортування природного газу в редакції Типового договору транспортування природного газу, затвердженого регулятором, є обов'язковим для учасників ринку природного газу, в тому числі для учасників даної справи.
Відповідно до ч.ч.1-4, 7 ст.179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу у договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Відповідно до ч.3 ст.184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Статтею 179 Господарського кодексу України визначено, що у разі укладення типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Колегія суддів проаналізувавши умови спірного Договору погоджується із доводами позивача про суттєву його невідповідність умовам Типового договору, який є обов'язковим для учасників ринку природного газу, в тому числі для учасників даної справи.
Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Колегією суддів встановлено, що спірний Договір суперечить актам цивільного законодавства, а саме Кодексу ГТС, Закону України «Про ринок природного газу» та постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2497 «Про затвердження типового договору транспортування природного газу»
Відтак, враховуючи встановлені обставини та те, що спірний правочин є таким, що його зміст суперечить вимогам ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, а тому є всі правові підстави для визнання такого правочину недійсним, у зв'язку з чим позовні вимоги визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.
Доводи, наведені відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності (а.с.47 т.1), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами NN 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК України).
У відповідності до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
Як свідчать матеріали відповідач скористався своїм правом та заявив в суді першої інстанції про застосування строку позовної давності.
Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для юридичної особи (суб'єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №5013/492/12 та від 02.09.2014 у справі №915/1437/13.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний Договір сторони уклали 17.12.2015 року.
Таким чином, днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину, тобто 17.12.2015 року.
При цьому, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом лише 22.04.2019, тобто майже через п'ять місяців після спливу строку позовної давності.
Доказів наявності визначених ст.264 Цивільного кодексу України обставин, за яких відбувається переривання перебігу позовної давності - матеріали справи не містять.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Доказів неможливості вчасного звернення позивача з відповідним позовом матеріали справи не містять.
В силу ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на що, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на пропущення позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі.
Скаржник не навів жодних аргументів щодо застосування судом першої інстанції строку позовної давності.
Віповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Враховуючи вищевикладене та те, що судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення зробив взаємовиключні висновки, які не в повній мірі відповідають обставинам справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені ч.4 ст.277 ГПК України та змінити його мотивувальну частину, а також викласти її в редакції даної постанови.
При цьому, в решті оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
На підстві викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 277, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «ЛУГАНСЬКГАЗ» на рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі №910/5251/19 задовольнити частково.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі №910/5251/19 змінити шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2019 у справі №910/5251/19 залишити без змін.
4.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «ЛУГАНСЬКГАЗ»
5. Матеріали справи №910/5251/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 09.12.2019.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді В.В. Куксов
Т.П. Козир