вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" грудня 2019 р. Справа№ 910/13644/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Ткаченка Б.О.
секретар судового засідання Нікітенко А.В.
за участю представників згідно із протоколом судового засідання від 02.12.2019
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Васильківтрансавто"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 (повний текст ухвали складено 18.10.2019)
винесену за результатом розгляду заяви Приватного підприємства "Васильківтрансавто"
про забезпечення позову
у справі № 910/13644/19 (суддя Ягічева Н.І.)
за позовом Приватного підприємства "Васильківтрансавто"
до Акціонерного товариства "Київпассервіс"
про примусове виконання обов'язку по договору в натурі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 у справі № 910/13644/19 у задоволенні заяви Приватного підприємства "Васильківтрансавто" про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів також не наведені, суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви про забезпечення позову. При цьому, про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення представником позивача не зазначено, а судом на стадії вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову не встановлено, додаткових обґрунтувань при повторному зверненні до суду з заявою про забезпечення позову не надано, з огляду на що суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви та відсутність підстав для її задоволення.
Не погоджуючись із винесеною ухвалою, Приватне підприємство "Васильківтрансавто" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 про відмову у задоволенні заяви Приватного підприємства "Васильківтрансавто" про забезпечення позову, постановити нове рішення, яким вжити заходів забезпечення позову та заборонити Акціонерному товариству "Київпассервіс" вчиняти дії, а саме будь-яким чином перешкоджати в'їзду чи виїзду, дозволивши в'їзд та виїзд автобусам позивача на територію автостанцій та автовокзалу "Київ", що підпорядковані відповідачу, автобусам позивача для здійснення висадки і посадки пасажирів при виконанні ними перевезень пасажирів (рейсів), які відповідно до розкладів руху та дозвільних документів організаторів перевезень мають здійснювати висадку і посадку пасажирів на території автостанції чи автовокзалу "Київ", що підпорядковані відповідачу.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
На думку скаржника, судом не взято до уваги те, що невжиття заходів забезпечення позову у вказаний спосіб унеможливить поновлення прав позивача на час до постановлення рішення, за захистом яких він звернувся, оскільки за цей час позивач не може надавати послуги пасажирам відповідно до законодавства та чинного договору з відповідачем, та порушує вимоги ст. 32 Закону України "Про автомобільний транспорт". Єдиним способом унеможливлення заподіяння шкоди правам позивача є забороною вчинення відповідачем до постановлення рішення по суті спору протиправних дій.
Скаржник вказує на те, що позивач, здійснюючи пасажирські перевезення на вищевказаних автобусних маршрутах, маючи всі передбачені законодавством документи для здійснення перевезення пасажирів, очевидно протиправними діями відповідача, позбавлено можливості здійснювати висадку та посадку пасажирів на автостанціях відповідача відповідно до законодавства, оскільки працівники відповідача фізично не допускають та перешкоджають в'їзду/виїзду автобусів позивача.
Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2019 справу № 910/13644/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Апеляційна скарга Приватного підприємства "Васильківтрансавто" відповідає вимогам статті 258 ГПК України, підстав для її повернення та відмови у відкритті апеляційного провадження не встановлено.
Північний апеляційний господарський суд визнав подані матеріали достатніми для відкриття апеляційного провадження. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.
Суддя-доповідач доповів колегії суддів про закінчення проведення підготовчих дій та про необхідність призначення справи до розгляду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Васильківтрансавто" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 у справі № 910/13644/19. Закінчено проведення підготовчих дій. Призначено справу до розгляду на 02.12.2019.
Представник позивача у судовому засіданні 02.12.2019 просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 у справі № 910/13644/19 скасувати, вимоги апеляційної скарги задовольнити.
Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Згідно із ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, встановила наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, одночасно із поданням позовної заяви позивачем було подано про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, а саме будь-яким чином перешкоджати в'їзду чи виїзду автобусам позивача на території автостанцій та автовокзалу "Київ", що підпорядковані відповідачу, автобусам позивача для здійснення висадки і посадки пасажирів при виконанні ними перевезень пасажирів (рейсів), які відповідно до розкладів руху та дозвільних документів організаторів перевезень мають здійснювати висадку і посадку пасажирів та території автостанції чи вокзалу "Київ", що підпорядковані відповідачу.
Заява обґрунтовується тим, що відповідач будучи офіційно проінформований Міністерством інфраструктури України та позивачем, як перевізником, про продовження дії дозволів позивача на всіх маршрутах та рейсах, листом відповідач повідомив про те, що у зв'язку із закінченням терміну дії дозвільних документів організатора перевезень останній припиняє надання автостанційних послуг в частині дії договору № 65-16т від 09.03.2016. На думку позивача відповідач протиправно припинив надання автостанційних послуг в зв'язку з чим просить заборонити вчиняти дії стосовно перешкоджанню в'їзду чи виїзду автобусам позивача.
За визначенням ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із ст. 137 ГПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Верховний Суд у постанові від 26.09.2019 року у справі № 904/1417/19 вказав, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову (Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 ГПК України наведені в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17).
Отже, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
У постанові від 23.09.2019 у справі № 910/3891/19 Верховний суд вказав, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, з метою забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, своєю чергою, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.
В матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони в процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Таким чином, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Як вже зазначалось, заява позивача обґрунтовується тим, що відповідач будучи офіційно проінформований Міністерством інфраструктури України та позивачем, як перевізником, про продовження дії дозволів позивача на всіх маршрутах та рейсах, листом відповідач повідомив про те, що у зв'язку із закінченням терміну дії дозвільних документів організатора перевезень останній припиняє надання автостанційних послуг в частині дії договору № 65-16т від 09.03.2016. На думку позивача відповідач протиправно припинив надання автостанційних послуг в зв'язку з чим просить заборонити вчиняти дії стосовно перешкоджанню в'їзду чи виїзду автобусам позивача.
Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду вказує на те, що наявність чи відсутність у позивача можливості отримувати автостанційні послуги на момент прийняття господарським судом рішення за наслідками розгляду справи по суті не вплине на можливість визнання договору "Про надання послуг автостанціями та автовокзалом "Київ" автомобільному перевізнику" від 09.03.2016 № 65-16т, укладений між позивачем та відповідачем, діючим та зобов'язання відповідача виконати обов'язок в натурі, який виник відповідно до пунктів договорів, у разі, якщо господарським судом буде встановлено підставність заявлених позовних вимог, а також на можливість виконання прийнятого рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивачем не надано будь-яких належних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернутися до суду, а також із тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення у справі, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів заявника без вжиття таких заходів також не наведені.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Посилання скаржника на порушення ст. 32 Закону України "Про автомобільний транспорт", є безпідставним, оскільки дана стаття передбачає відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху. Тобто скаржник не позбавлений права користуватись зупинками, передбаченими розкладом руху.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
З огляду на вищевикладене, правові підстави для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 у справі 910/13644/19 та для задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства "Васильківтрансавто", відсутні.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Скаржником у апеляційній скарзі не наведено порушень норм процесуального права, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України, що є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в ухвалі Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 у справі № 910/13644/19.
Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.
За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування ухвали місцевого суду не вбачається.
Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Приватне підприємство "Васильківтрансавто", згідно із ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 253-255, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Васильківтрансавто" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 у справі № 910/13644/19 залишити без змін.
3. Судові витрати покласти на Приватне підприємство "Васильківтрансавто".
4. Справу № 910/13644/19 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286- 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
Б.О. Ткаченко
Повний текст постанови складено 05.12.2019