Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
25 листопада 2019 р. № 520/2006/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Зоркіна Ю.В.
при секретарі судового засідання Пройдак С.М.
у присутності
представника позивача Буртелей О.В.
представника відповідача Зеленохатова І.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ2 НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43143704) про скасування податкових повідомлень-рішень,-
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати як неправомірні податкові повідомлення-рішення від 09.11.2018 року № 0005381305, № 0005391305.
В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав, просив позовні вимоги задовольнити, пославшись на те, що перевірка проведена без дослідження будь-яких первинних документів; наказ про проведення перевірки позивач не отримував; під час проведення перевірки інспектором розголошено відомості які містять гриф ДСК.
Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав, зазначивши, що під час проведення перевірки та винесенні оскаржуваних рішень відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства з у рахуванням усіх обставин у справі, та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Судовим розглядом встановлено, що фахівцями відповідача на підставі наказу від 31.07.2018 № 6416 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, про що складено акт від 23.10.2018 № 4445/20-40-13-05-08/2848017572.
Актом перевірки зафіксовані порушення п.49.1-49, пп.49.18.4 п.49.18 ст.49, пп.176.1 «в» п.176.1 ст.176, п.179.1 ст.179 ПК України в частині неподання податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 та 2014 роки; пп.164.2.20 п.164.2 , п.164.4 ст.164, п.168.1.3 ст.168, пп.170.11.1 п.170.11 ст.170 ПК України, внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 181928.96 грн., в тому числі за 2013 на суму 120584.33 грн., за 2014 у сумі 61344.63 грн.
Порушення, встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 09.11.2018 № 0005381305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 227411.20 грн., в тому числі основний платіж 181928.96 грн., штрафні санкції 45482.24 грн. та № 0005391305, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 340 грн.
Не погодившись з вказаними рішеннями відповідача позивач скористався правом адміністративного оскарження, визначеного ст.56 ПК України, за результатами якого прийнято рішення від 12.02.2019 № 786/8, яким скарга позивача залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність положенням ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.
Згідно пп.162.1. п.162.1 ст.162 ПК України платниками податку є фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об'єктом оподаткування резидента в т.ч. є: іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (п.1631. ст.163 ПК України).
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (п.164.1 ст.164 ПК України).
Порядок нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету визначено ст.168 ПК України. Так, платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов'язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.
Контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (підпункт 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Як було зазначено в судовому засіданні представником відповідача та встановлено зі змісту наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків (а.с.94) підставою проведення перевірки визначено неподання позивачем в установлений законом строк податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 та 2014 роки.
Положеннями п.179.1- 179.2 ст.179 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. Обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи: від податкових агентів, які згідно з цим розділом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу; виключно від податкових агентів незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, крім випадків, прямо передбачених цим розділом; від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу; у вигляді об'єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до пункту 174.3 статті 174 цього Кодексу.
У свою чергу, згідно з п.49.18 ст.49 ПК України у випадку, якщо базовий звітний (податковий) період дорівнює календарному року - для платників податку на доходи фізичних осіб - податкові декларації подаються до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом 4 цього Кодексу (пункт 49.18.4.).
Отже, декларації про майновий стан та доходи повинні були бути подані позивачем до 01.05.2014 за 2013 рік та відповідно до 01.05.2015 за 2014 рік.
Відповідно до п. 102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Таким чином, ПК України чітко визначено граничні періоди, за які можуть проводитися перевірки платників податків, які обмежуються 1095 днями після останнього дня граничного строку подання податкової декларації, а якщо така податкова декларація була подана пізніше, - за днем її фактичного подання та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань.
Проте, відповідно до п. 102.2 ст. 102 ПК України грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано; посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов'язання або у кримінальному провадженні винесено рішення про його закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.
Отже, неподання декларації обумовлює можливість податкового органу нарахувати грошове зобов'язання без дотримання строку, визначеному п.102.1 ст.102 ПК України.
В судовому засіданні як на підставу задоволення позовних вимог позивач послався на те, що ним не отримано наказу про проведення перевірки. З цього приводу суд зазначає, що за приписами п. 78.1.2 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється коли платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.
Пунктом 79.2 ст.79 ПК України, визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Разом з тим, за правилами пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. При цьому, добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
У матеріалах справи наявні докази скерування контролюючим органом на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення копії наказу та повідомлення про проведення перевірки, що відповідає вимогам податкового законодавства щодо завчасного та належного повідомлення платника податків про проведення документальної перевірки, тоді як Податковим кодексом не визначено повноважень контролюючого органу перевіряти автентичність підпису платника податків на повідомленні про вручення поштового відправлення.
Проте, суд звертає увагу на те, що за приписами наказу Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами" , акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб'єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки (а.с.16-22) встановлено, що останній містить відмітку про те, що надані платником податків первинні документи, які використані при проведенні перевірки достовірні та повернуті йому після закінчення перевірки в повному обсязі, і додаткових (інших) документів, що свідчать про діяльність за період, що перевіряється немає, що підтверджується підписом позивача.
За приписами р.3 Порядку № 727 акт перевірки в т.ч. повинен містити інформацію про документи, які використані при перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий); інформацію про запити, які у разі необхідності надані (надіслані) посадовим особам платника податків (керівнику платника податків або уповноваженій ним особі) щодо надання для проведення перевірки документів (копій документів), пояснень, довідок, інформації тощо. Такі запити підписуються посадовими особами, що проводять перевірку, та вручаються платнику податків (керівнику платника податків або уповноваженій ним особі) під підпис. У разі неможливості вручити запит безпосередньо посадовим особам платника податків (керівнику платника податків або уповноваженій (им) ним особі(ам)) такі запити можуть бути підписані керівником контролюючого органу (його заступником або уповноваженою особою) та надіслані платнику податків у порядку, встановленому статтею 42 глави 1 розділу II Податкового кодексу; інформацію про складені акти про ненадання у визначений у запиті строк (відмови від надання) або надання не в повному обсязі документів (їх копій), пояснень, довідок та інформації, акти відмови керівника платника податків або уповноваженої ним особи від підписання зазначених актів.
Досліджений в судовому засіданні акт перевірки (а.с.18) не містить жодних посилань на первинні бухгалтерські документи, які були надані позивачем, та як наслідок, мали бути описані та оцінені в акті перевірки.
Акт перевірки містить лише посилання на те, що під час проведення перевірки згідно інформації, що міститься в службовій записці № 31/20-40-13-08-ДСК від 27.07.2018, листі СБУ в Харківській області № 4243 ДСК від 17.04.2018 з додатками та узагальнених матеріалах Держфінмониторингу № 1021/440-04-3/ДСК від 12.04.2018 з додатками № 0212/2018 ДСК, № 229/440/ДСК, 0212/2018/ДСК, встановлено, що у період з 27.05.2013 по 1409.2014 по системі електронних переказів з Російської Федерації та Казахстану позивачу надійшли кошти, які без відкриття рахунків у банківських установах, знято через касу банку у розмірі 373747.25 грн., що спростовує факт дослідження первинних бухгалтерських документів під час проведення перевірки.
В судовому засіданні представником позивача пояснено суду, що документи до перевірки не надавалися, проте жодного акту відносно відмови платника податків надати первинні бухгалтерські документи, відповідачем суду не надано, як не виявлено і судом в порядку, визначеному ст.11 КАС України.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про недотримання відповідачем по справі під час проведення перевірки та винесенні оскаржуваних рішень положень п.3 ч.2 ст.2 КАС України.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
З огляду на зазначене аргументи сторін щодо дефектів оскаржуваного наказу не спростовують вищевикладених висновків суду та не можуть слугувати визначальною підставою для оцінки судом правомірності такого наказу.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом. Доказів протилежного відповідачем як суб'єктом владних повноважень до суду не надано.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242-246, 295 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення - рішення від 09.11.2018 № 0005381305, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 227411.20 грн.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.11.2018 № 0005391305, щодо застосування штрафних санкцій у розмірі 340.00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
У повному обсязі рішення виготовлено 05.12.2019
Суддя Зоркіна Ю.В.