Справа № 500/1709/19
27 листопада 2019 року м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Хрущ В.Л.,
за участю:
секретаря судового засідання - Осадчука І.О.,
позивача - Банзерук Н.Я.,
представника відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - Онофрійчука Д.М.,
за відсутності представника - Пенсійного фонду України,
розглянувши у відкритому судовому засіданні (в порядку спрощеного провадження) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1
до: 1) Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області;
2) Пенсійного фонду України,
про:
- скасування наказу Пенсійного фонду України №288-0 від 18.06.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", в частині звільнення ОСОБА_1 ;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 21.06.2019 року;
- стягнення з середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з часу звільнення (21.06.2019 року) до часу поновлення на посаді, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Пенсійного фонду України про:
- скасування наказу Пенсійного фонду України №288-0 від 18.06.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", в частині звільнення ОСОБА_1 ;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 21.06.2019 року;
- стягнення з Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з часу звільнення (21.06.2019 року) до часу поновлення на посаді.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що з 30.03.2016 року перебувала на посаді першого заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області. Проте, згідно запису №34 в трудовій книжці БТ-1 НОМЕР_1 від 21.06.2019 року відповідно до наказу Пенсійного фонду України №288-0 від 18.06.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 " її було звільнено з вказаної посади відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 6 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з реорганізацією. Позивач вважає рішення Пенсійного фонду України щодо її звільнення протиправним, та такими що грубо порушує її законні права, оскільки, обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. Водночас, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явились на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. При цьому, позивач зазначає, що від моменту її попередження про вивільнення та до моменту видання наказу про її звільнення, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області запропонувало їй не всі наявні вакантні посади, що призвело до порушення її трудових гарантій, як працівника, окрім того, зазначено, що відповідно до наданих їй вакантних посад (пропозицій), у позивача відбувається зміна істотних умов державної служби та зміна основних посадових обов'язків, які погіршують існуючі умови праці. З огляду на зазначене, позивач завернулась до суду із даним позовом.
Хід розгляду справи та процесуальні дії суду:
Ухвалою від 29.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 29.08.2019 року.
14.08.2019 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшли матеріали особової справи ОСОБА_1 .
Судове засідання 29.08.2019 року не відбулось у зв'язку із перебуванням головуючого судді у відпустці. Розгляд справи відкладено на 12.09.2019 року.
21.08.2019 року до суду від Пенсійного фонду України надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області надавались позивачу пропозиції вакантних посад, наявних у даному управлінні. Також, позивачу із урахуванням її кваліфікації, запропоновано посади в інших населених пунктах. Проте, 27.05.2019 року позивачем до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано заяву про відмову від запропонованих їй посад. Таким чином, твердження позивача про недотримання чинного законодавства при її звільнені, не відповідають фактичним обставинам справи. Водночас, у відзиві також зазначено, що жодним нормативним актом не передбачено надання кандидату на посаду, у тому числі за переведенням (на конкурсній основі), посадової інструкції чи положення про структурний підрозділ. Крім того, вказано, що позивач тривалий час займала керівну посаду в територіальному управлінні Фонду, а отже могла і повинна була володіти інформацією про функціональні (посадові) обов'язки працівників органів Фонду. У задоволені позовних вимог просить відмовити.
20.08.2019 року до суду від Головного управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області також надійшов відзив на адміністративний позов, в якому, заперечуючи щодо заявлених позовних вимог, вказано відповідачем, що про наступне вивільнення позивача попереджено 26.03.2019 року та запропоновано, в порядку переведення, посаду начальника Тернопільського міського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління і обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Також, зазначено, що одночасно, протягом одного дня 26.03.2019 року, запропонувати всі 592 вакантні посади в Головному управлінні 56 працівникам, які перебували на посадах віднесених до категорії "Б" у Головному та об'єднаних управліннях (начальники і заступники начальників) Пенсійного фонду України Тернопільської області та мали право призначення будь-яку з посад в порядку переведення із займаної посади - було технічно неможливо. При цьому якщо всі погоджуються на якусь одну конкретну посаду, то блокуються подальші призначення. Водночас, відповідно до правил, встановлених ч.1 ст.49-2 КЗпП України, позивачем було підписане попередження про наступне вивільнення із займаної посади. 17.05.2019 року Головне управління запропонувало позивачу ще 19 вакантних посад, а саме: начальника управління з питань виплати пенсій; заступника начальника відділу з питань виплати пенсій №4 управління з питань виплати пенсій; заступника начальника відділу з питань виплати пенсій №11 управління з питань виплати пенсій; головного спеціаліста відділу з питань організації роботи з виплати пенсій управління з питань виплати пенсій; начальника Тернопільського міського відділу обслуговування громадян сервісний центр) управління обслуговування громадян; головного спеціаліста відділу методології та організації роботи з обслуговування громадян управління обслуговування громадян; головного спеціаліста Борщівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян; головного спеціаліста відділу методології та організації роботи із застосування пенсійного законодавства управління застосування пенсійного законодавства; головного спеціаліста відділу контролю за додержанням законодавства з питань пенсійного забезпечення; головного спеціаліста відділу знань призначення та перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства; головного спеціаліста відділу з питань призначення і перерахунків пенсій №12 управління застосування пенсійного законодавства; провідного спеціаліста відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №12 управління застосування пенсійного законодавства; головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку фінансово -економічного управління; головного спеціаліста відділу виконання бюджету та бюджетно-фінансової звітності фінансово-економічного управління; головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту; заступника начальника загального відділу управління адміністративного забезпечення; провідного інспектора сектору обробки звернень громадян управління адміністративного забезпечення; провідного інспектора загального відділу управління адміністративного забезпечення; завідувача господарства відділу господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення управління адміністративного забезпечення. Однак, від запропонованих пропозицій позивач відмовилась у письмовій формі, подавши заяву від 27.05.2019 року.
Крім того, за період з 26.03.2019 року по 21.06.2019 року Головне управління оголошувало конкурс на зайняття 346 вакантних посад державних службовців категорій "Б" та "В" (наказ від 18.03.2019 року №49, наказ від 21.03.2019 року №52, наказ від 29.03.2019 року №62, наказ від 05.04.2019 року №66, наказ від 09.04.2019 року №69, наказ від 22.04.2019 року №80, наказ від 26.04.2019 року №84). При цьому, документи на конкурси позивач не подавала.
Отже, внаслідок зміни в організації виробництва і праці у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області посада позивача була скорочена, про наступне вивільнення позивача попереджено більше ніж за два місяці до наступного звільнення та запропоновано посади, що могли бути нею заміщені, однак згоди на її переведення позивач не надала. Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про додержання ним законодавства про працю і державну службу при звільненні позивача, що виключає можливість задоволення її позову в частині скасування наказу "Пенсійного фонду України від 18.06.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 " та поновлення на роботі з 21.06.2019 року. Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку.
02.09.2019 року позивачем подано відповідь на відзив Пенсійного фонду України, в якому зазначено, що їй не було запропоновано вакантні посади, які з'явились за весь період з дня попередження про наступне вивільнення до дня звільнення. Таким чином, це призвело до порушення її трудових гарантій, як працівника.
Також, цього ж дня, 02.09.2019 року, позивачем подано відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому зазначено, що відповідно до статті 22 Закону України «Про державну службу» у разі реорганізації або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов'язкового проведення конкурсу. На підставі наведених норм позивач і не подавала документи для участі в конкурсах на заміщення 346 вакантних посад державних службовців категорії «Б» та «В», оскільки вона мала бути переведена на іншу вакантну посаду без проходження конкурсу.
У судовому засіданні 12.09.2019 року, судом без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, постановлено ухвалу, якою здійснено заміну первісного відповідача у справі, Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Також, ухвалено витребувати від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області необхідні для розгляду справи додаткові документи. Розгляд справи відкладено на 26.09.2019 року.
26.09.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано до суду витребувані документи.
Також, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено, що позивач відмовилась від усіх запропонованих посад, на яких вона б могла продовжити трудові відносини в управлінні. Таким чином, управління вчинило усі залежні від нього дії щодо забезпечення працевлаштування позивача в результаті реорганізації Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області.
Судове засідання 26.09.2019 року відкладено на 08.10.2019 року.
У судовому засіданні 08.10.2019 року оголошено перерву до 23.10.2019 року.
23.10.2019 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області до суду надійшли пояснення по справі, в яких зазначено, що ОСОБА_1 було запропоновано перелік посад, на які вона могла претендувати, враховуючи її професійні якості та досвід роботи, проте від них вона відмовилась. Таким чином, управління вчинило всі свої обов'язки, як роботодавця, та не мало іншого виходу, як звільнити позивача із займаної посади у зв'язку із реорганізацією.
У судовому засіданні 23.10.2019 року оголошено перерву до 28.10.2019 року.
У судовому засіданні 28.10.2019 року оголошено перерву до 27.11.2019 року.
У судових засіданнях позивач підтримала позовні вимоги, та з підстав і обґрунтувань, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив, - просила позов задовольнити.
Представник відповідача - ГУ ПФУ в Тернопільській області в судових засіданнях заперечував проти заявлених позивачем позовних вимог, та з підстав, наведених у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив та поясненнях - просив у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Представник відповідача - Пенсійного фонду України в судові засідання не з'явився, жодних заяв чи клопотань про розгляд справи без їх участі до суду не надходило.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, - судом встановлено наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 13.06.1996 року по 21.06.2019 року працювала в органах Пенсійного фонду України на різних посадах, що підтверджується належним чином завіреної копією трудової книжки позивача (а.с.18-25, том 1, а.с. 22-23 том 2).
Станом на момент звільнення, позивач займала посаду першого заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (а.с.25, том 1).
03.03.2019 року, на підставі наказу ПФУ від 29.03.2019 року №122-о, ОСОБА_1 присвоєно 5 ранг державного службовця (а.с.25, том 1; а.с.225, том 2).
14.09.2018 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України", наказу Пенсійного фонду України від 28.08.2019 року №144 "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №628", наказу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 05.09.2018 року №162 "Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №628 "Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України" до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис щодо припинення Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області в результаті реорганізації.
Структура створюваного в результаті реорганізації Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на 2019 рік була затверджена Головою правління Пенсійного фонду України 11.02.2019 року і погоджена Міністром соціальної політики України 20.02.2019 року, та визначена у кількості - 592 штатних одиниці (а.с.84-87, том 2)
Штатний розпис реорганізованого Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на 2019 рік був затверджений Головою правління Пенсійного фонду України 25.02.2019 року, та визначений у кількості - 592 штатних одиниці ( а.с.88-98, том.2)
26.03.2019 року, в ході проведення реорганізації, ОСОБА_1 наказом Пенсійного фонду України від 18.03.2019 року №98-о «Про попередження деяких працівників об'єднаних управлінь Пенсійного фонду України Тернопільської області» було повідомлено про її вивільнення, у зв'язку із реорганізацією об'єднаних управлінь Пенсійного фонду України Тернопільської області (а.с.114, .
Також 26.03.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області позивачу було запропоновано одну посаду - начальника Тернопільського міського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Пенсійного фонду України в Тернопільській області за переведенням, або будь-яку іншу посаду, інформація про яку розміщена на сайті Національного агентства з питань державної служби України (а.с. 66, том 2).
При цьому, судом також встановлено, та не заперечувалось відповідачем, що до листа з пропозицією вказаної посади за підписом начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області вказаний в ньому додаток, а саме «Перелік вакантних посад відповідно до штатного розпису Головного управління, введеного в дію наказом від 06.03.2019 року №37 «Про введення в дію структури та штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області» - долучено не було і позивачу вказаного додатку - не надано.
Водночас, 17.05.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області позивачу було надано пропозиції стосовно лише 19 інших посад в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області для подальшого працевлаштування (а.с.67-68, а.с.111, том 2), а саме:
- начальника управління з питань виплати пенсій;
- заступника начальника відділу з питань виплати пенсій № 4 управління з питань виплати пенсій;
- заступника начальника відділу з питань виплати пенсій № 11 управління з питань виплати пенсій;
- головного спеціаліста відділу з питань організації роботи з виплати пенсій управління з питань виплати пенсій;
- начальника Тернопільського міського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян;
- головного спеціаліста відділу методології та організації роботи з обслуговування громадян управління обслуговування громадян;
- головного спеціаліста Борщівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян;
- головного спеціаліста відділу методології та організації роботи із застосування пенсійного законодавства управління застосування пенсійного законодавства;
- головного спеціаліста відділу контролю за додержанням законодавства з питань пенсійного забезпечення;
- головного спеціаліста відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства;
- головного спеціаліста відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 12 управління застосування пенсійного законодавства;
- провідного спеціаліста відділу з питань призначення та перерахунків пенсій № 12 управління застосування пенсійного законодавства;
- головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку фінансово- економічного управління;
- головного спеціаліста відділу виконання бюджету та бюджетно- фінансової звітності фінансово-економічного управління;
- головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту;
- заступника начальника загального відділу управління адміністративного забезпечення;
- провідного інспектора сектору обробки звернень громадян управління адміністративного забезпечення;
- провідного інспектора загального відділу управління адміністративного забезпечення;
- завідувача господарства відділу господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення управління адміністративного забезпечення.
27.05.2019 року позивачем подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області заяву, якою вона відмовилась від запропонованих їй вакантних посад 26.03.2019 року та 27.05.2019 року ( а.с.66, а.с. 68, а.с. 112 том 2)
18.06.2019 року Пенсійним фондом України видано наказ №288-0 "Про звільнення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 " (а.с. 116, том.2).
21.06.2019 року на підставі наказу Пенсійного фонду України №288-0 від 18.06.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 " - головою комісії з припинення Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області було видано наказ №168-ос "Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 18 червня 2019 року №288-0 "Про звільнення ОСОБА_1 ОСОБА_2 " (а.с.48, а.с.117, том 2).
Того ж дня, 21.06.2019 року позивача ознайомлено із зазначеним наказом (а.с.47, том 2)
Крім того, 21.06.2019 року у трудову книжку позивача НОМЕР_4 внесено запис №34 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 6 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з реорганізацією (а.с.25, том 1)
Позивач, не погоджуючись з прийнятим Пенсійним фондом України рішенням щодо її звільнення, звернулась до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку даним правовідносинам суд враховує наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи держаної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (наводиться в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIII).
Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Частинами 2, 3 ст. 5 Закону №889-VIII передбачено, що відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом; дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
Приписами п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII передбачено, що державна служба припиняється: за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частиною 3 ст. 87 Закону №889-VIII передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно із частинами 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Згідно зі статтею 2 Конвенції «Про дискримінацію в галузі праці та занять» (ратифікована Україною 04.08.1961) кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Системний аналіз вищевказаних законодавчих положень дає підстави для висновку, що однією з найважливіших гарантій для працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Встановлена законодавством можливість реорганізації державної установи (організації) - не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників, які попереджаються про наступне вивільнення - з моменту виникнення обставин, які зумовлюють можливе вивільнення працівників.
Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі наявні вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ч.1 ст. 40, ч.1 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Положеннями частини першої статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
За правилами частини 2 цієї статті - визначено категорії працівників, яким при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина 3 цієї ж статті).
При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. За відсутності різниці у кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом підготовки довідки в довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.
Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.
Зазначена правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 08.05.2019 року у справі №806/1175/17.
Окрім того, відповідно до роз'яснення Міністерства юстиції України від 25.01.2011 року «Гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації» визначено, що при змінах в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган повинен додержуватися, зокрема, такого порядку дій: видати наказ, яким уповноважити відділ кадрів або інший відділ підприємства, на який покладено здійснення функції відділу кадрів (далі - відділ кадрів), провести необхідні заходи в зв'язку зі звільненням працівників (не пізніше ніж за два місяці до їх проведення), включаючи ознайомлення працівників з наказом під розпис та вручення письмового повідомлення про звільнення Відділ кадрів повинен підготувати письмове повідомлення про можливе звільнення працівників та за два місяці до запланованого вивільнення персонально (під розпис) ознайомити кожного працівника з наказом про внесення змін в організацію виробництва і праці та вручити письмове повідомлення.
Як вже зазначалося, позивач перебувала на посаді першого заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, про можливе вивільнення вона була повідомлена 26.03.2019 року.
При цьому, згідно пропозиції 26.03.2019 року їй було належним чином запропоновано лише єдину посаду - начальника Тернопільського міського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Пенсійного фонду України в Тернопільській області, за переведенням.
В той же час, їй було запропоновано будь-яку іншу посаду, інформація про яку розміщена на сайті Національного агентства з питань державної служби України.
Поряд з цим, така пропозиція - не відповідає вимогам ч.1 ст. 40, ч.1 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП, - та свідчить про те, що орган Пенсійного фонду самоусунувся від виконання належним чином обов'язку пропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, які вона могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації, поклавши на саму ОСОБА_1 тягар по працевлаштуванню.
Більше того, позиція Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про те, що інформацію про наявні в управлінні вакантні посади позивач може отримати на сайті Національного агентства з питань державної служби України, - не відповідає передбаченому чинним законодавством порядку вивільнення працівників із державної служби в результаті реорганізації підприємства - в частині дотримання обов'язку роботодавцем запропоновані всі наявні вакантні посади.
При цьому, щодо того, що 17.05.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області позивачу було надано пропозиції стосовно інших наявних посад в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області для подальшого працевлаштування, - суд зазначає, що і в цьому випадку у запропонованому переліку посад, містились не всі наявні у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області вакантні посади, які б позивач змогла обійняти відповідно до своєї кваліфікації.
Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 6 Закону №889-VIII до державних службовців категорії "Б", серед іншого, віднесено керівників територіальних органів цих державних органів та їх структурних підрозділів, їх заступників.
Тобто, позивач на момент реорганізації територіальних органів пенсійного фонду, обіймала посаду державної служби категорії «Б», оскільки перебувала на посаді першого заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області.
Також, судом встановлено, що станом на 26.03.2019 року та 17.05.2019 року в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, крім запропонованих позивачу вакантних посад, згідно штатного розпису були наявні й інші посади категорії "Б", які позивачу належним чином запропоновано - не було з часу попередження про її наступне вивільнення до прийняття оскаржуваного наказу Пенсійного фонду України про її звільнення.
При цьому, суд зазначає, що відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області у поданому до суду відзиві на позовну заяву вказано, що одночасно запропонувати всі 592 вакантних посади в Головному управлінні 56 працівникам, які перебували на посадах віднесених до категорії «Б» та мали право призначення на будь-яку з посад в порядку переведення із займаної посади - в управлінні не було технічної можливості.
Відтак, відповідачем самостійно підтверджено той факт, що позивачу не було запропоновано всі вакантні посади, які були на підприємстві.
Поряд з цим, суд зазначає, що виконання обов'язку, покладеного на відповідача як на власника чи уповноважений орган ч.1 ст. 40, ч.1 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП - жодним чином не може бути поставлений в залежність від технічних можливостей органу Пенсійного фонду, та жодним чином не спростовує факту невиконання відповідачем, суб'єктом владних повноважень, такого обов'язку.
Таким чином, суд вважає, що при вивільненні ОСОБА_1 , відповідачем були порушені вимоги закону та не запропоновано всі наявні вакантні посади, які вона могла б обіймати відповідно до своєї кваліфікації та спеціальності.
Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо необхідності пропозиції саме усіх вакантних посад, наявних в державному органі чи органі місцевого самоврядування, зокрема, у постановах: від 19.07.2018 року у справі №822/2595/16, від 11.10.2018 у справі №826/22101/15, від 07.02.2018 у справі № 813/8766/13, від 28.02.2019 року у справі № 819/1121/17 .
Отже, лише виконання роботодавцем всіх у сукупності вищезазначених гарантій реалізації працівником права на працю є підставою для правомірного звільнення.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, а сторонами не спростовується, наявність вакансій, які не було запропоновано позивачу.
Водночас, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої у постанові від 01.04.2015 року у справі №6-40цс15, власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Вказана позиція також підтримана в постанові Верховного Суду у справі №816/1232/17 від 11.07.2018 року.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено вищезазначені приписи Закону під час надання позивачу пропозицій, що, безумовно, свідчить про невиконання відповідачем в повній мірі покладеного на нього обов'язку, який мав передувати вирішенню питання про звільнення позивача, а відтак, відповідно, при прийнятті оскаржуваного наказу Пенсійного фонду України №288-0 від 18.06.2019 року - порушено порядок вивільнення позивача, визначений законом.
За таких обставин, позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Пенсійного фонду України №288-0 від 18.06.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 є протиправними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Згідно роз'яснень пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року №9 у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. Зет. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглось його попереднє місце роботи.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28.10.2014 року (№ у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Враховуючи наведене, позивач підлягає поновленню на посаді, з якої вона була звільнена.
Таким чином, ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді першого заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області.
Окрім того, у позовних вимогах ОСОБА_1 , просить суд поновити її на посаді з 21.06.2019 року, з огляду на, що суд зазначає, що відповідно до запису №34 трудової книжки НОМЕР_2 , позивача було звільнено із займаної посади 21.06.2019 року.
Відтак, останнім робочим днем ОСОБА_1 було 21.06.2019 року.
Отже, оскільки з ОСОБА_1 всі розрахунки проведено включно по 21.06.2019 року, тому, задоволення даної позовної вимоги про поновлення її на посаді з 21.06.2019 року є, - неможливим, з огляду на те, що 21.06.2019 року було останнім робочим днем позивача.
В результаті чого, суд зазначає, що ОСОБА_1 слід поновити на посаді з дня наступного за днем звільнення, а саме, з 22.06.2019 року.
Віддповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу.
Згідно з пунктом 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та поновлення позивача на посаді, на її користь належить стягнути середній заробіток, починаючи з 22.06.2019 року, тобто за 110 робочі днів (за виключенням вихідних днів та святкових днів), а саме: у червні 2019 року - 4 дні, у липні 2019 року - 23 дні, у серпні 2019 року - 21 день, у вересні 2019 року - 21 день, у жовтні 2019 року - 22 дні, у листопаді 2019 року - 19 днів.
Згідно з довідкою ГУ ПФУ в Тернопільській області від 09.08.2019 року №8962/05-01, , складеної за правилами постанови КМ України № 100 від 08.02.1995 року, - середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 14294,91 грн.
Середньоденна заробітна плата позивача складає 680,71 грн.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що належить стягнути з відповідача на користь позивача, складає 74878,10 грн. (680,71 грн. х 110 днів), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У рішенні по справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00) від 18 липня 2006 року Європейський суд з прав людини нагадав, що п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Відтак, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, - судом встановлено, що відповідач під час судового розгляду справи не довів правомірності свого рішення, тоді як позивач довела, що її звільнення відбулось порушенням вимог законодавства.
У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 "Справа "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
На думку суду у даній адміністративній справі дії та наказ про звільнення позивача не були послідовними і не сприяли юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають інтереси позивача.
При цьому суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідачем трудові гарантії позивача були порушені при звільненні позивача за п.1 ч.1 та ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ст.40 КЗпП України.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доводів та доказів на підтвердження цих обставин- обома сторонами не наводилось та не подавалось.
Тому, для належного і обґрунтованого способу захисту порушеного права позивача необхідним є його відновлення шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді, з якої її було незаконно звільнено.
При цьому, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, шляхом поновлення позивача на посаді з дня, наступного за днем її звільнення (з 22.06.2019 року), а не з дня звільнення (21.06.2019 року), як того просила позивач, та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про:
2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;
3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, а стягнення його з відповідача чинним законодавством не передбачено.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Пенсійного фонду України №288-0 від 18.06.2019 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", в частині звільнення ОСОБА_1 .
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - з 22.06.2019 року.
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.06.2019 року по 27.11.2019 року в сумі 74878,10 грн. (сімдесят чотири тисячі вісімсот сімдесят вісім гривень 10 копійок) .
5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
6. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць - допустити до негайного виконання.
Реквізити сторін:
Позивач/Стягувач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_3 );
Відповідач/Боржник - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (адреса: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001, ЄДРПОУ: 14035769);
Відповідач - Пенсійний фонд України (адреса: вул. Бастіона, 9, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ: 00035323).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 грудня 2019 року.
Головуючий суддя Хрущ В.Л.
Копія вірна:
Суддя Хрущ В.Л.