Справа № 420/5721/19
06 грудня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Левчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся з позовом до суду та просить суд визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь № 5146-385/5146.1-19 від 11.09.2019) в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області обміняти, оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у зв'язку зі вступом у шлюб вона змінила своє прізвище та у зв'язку з необхідністю отримання паспорта громадянина України зразка 1994 року звернулась до Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою, проте в його оформленні та видачі було відмовлено. Відповідно до п. 3 Положення № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. В своєму зверненні вона просила забезпечити реалізацію її законних прав - видати паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки без використання засобів Реєстру, однак видача паспорту не проведена, незважаючи на її законне право на отримання (обмін) такого паспорта. Разом з тим, на сьогоднішній день існує два законодавчих акта, що встановлюють правовідносини у сфері оформлення та видачі паспортів України та які за юридичною силою є вищі, ніж Постанова КМУ № 302. Посилаючись на релігійні переконання, не бажання здійснення цифрової ідентифікації, ст.32 Конституції України, рішення Конституційного суду від 20.01.2012р. у справі №1-9/2012, рішення Великої Палати Верховного суду від 19.09.2018 р. у зразковій справі, позивач зазначила про протиправність відмови в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
Представником відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача вказує, що Татарбунарським РС ГУ ДМС в Одеській області у межах строку визначеного Законом України "Про звернення громадян" надано письмову відповідь на заяву з відповідними роз'ясненнями щодо отримання паспорта громадянина України. У наданій відповіді зазначено, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Відповідно до п. 2 постанови КМУ № 302 паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Відповідно до п. 3 постанови № 302, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано. Таким чином, враховуючи викладене, на день звернення позивача із заявою, у Татарбунарського РС ГУ ДМС в Одеській області були відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки. Заяву було розглянуто на підставі Закону України "Про звернення громадян" та надано відповідь на порушені в заяві питання. Рішення про відмову в оформленні паспорту громадянина України не приймалось та не могло бути прийнято враховуючи той факт, що з заявою встановленого зразка про отримання паспорта громадянина України позивач не зверталася.
Позивачем до суду надано відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що доводи відповідача зводяться лише до формального виконання вимог ЗУ «Про Єдиний держаний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», які можуть бути застосовані при вирішенні спірних правовідносин лише в тій частині, які захищають права позивача. Посилання відповідача на відповідні статті вказаного закону є неприйнятним, оскільки чинне законодавство передбачає альтернативу в оформленні паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, а зразки документів у вигляді картки стосуються тих осіб, які бажають їх отримати. Крім того, постановою КМУ від 03.04.2019 року № 398 визначено, що паспорт громадянина України зразка 1994 року можливо отримати за рішенням суду.
Ухвалою суду від 07 жовтня 2019 року прийнято до провадження позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито спрощене позовне провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.
24 липня 2019 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб про що складено відповідний актовий запис № 2078 (а.с. 15).
04 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв'язку зі вступом в шлюб 24.07.2019 року та зміни прізвища на «ОСОБА_1». В додатках до заяви вказано про надання: свідоцтва про шлюб, паспорта ОСОБА_1 , двох фотокарток розміром 35х45 мм; свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; заява про видач паспорта відповідно до наказів МВС України №320 від 13.04.2012 та № 456 від 06.06.2019 (а.с.10).
11 вересня 2019 року Татарбунарським районним сектором Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надано відповідь № 5146/385/5146.1-19, в якій зазначено, що законодавством чітко визначено, що паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій та п. 2 постанови № 302 визначено, що паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. На день звернення із заявою ГУ ДМС України в Одеській області всі територіальні підрозділи забезпечені матеріально-технічними ресурсами необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено постановою № 302. При цьому, сама по собі «заява про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року» подана до Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у довільній формі, а також копії вказаних в ній документів - не є підставою для видачі паспорта будь-якого зразка (у тому числі і у вигляді книжечки). Таким чином у Татарбунарському РС ГУДМС України в Одеській області відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки (а.с. 11-12).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Управління ДМС у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт; зобов'язано Відділ ДМС оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт.
Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно ч. 2 ст. 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначені Законом України "Про Єдиний держаний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України.
Згідно ст. 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Відповідно до п. 16, 17 Положення № 2503-XII обмін паспорта провадиться у разі, зокрема, зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові. Для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм. Для обміну паспорта у зв'язку із зміною (переміною) прізвища, імені чи по батькові або встановленням розбіжностей у записах подаються також документи, що підтверджують ці обставини.
Водночас, п. 1 Постанови КМУ № 302 затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
Пунктом 2 Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року
- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Згідно п. 3 Постанови КМУ № 302 до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.
Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до міграційного органу, заявник просила оформити бланк паспорту громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою ВРУ від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ, зразок якого затверджений постановою КМУ від 04.06.1994 № 353.
Разом з тим, у відповіді на заяву відповідач вказав, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, а тому у Татарбунарського РС ГУДМС України в Одеській області відсутні правові підстави для видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 вересня 2018 року в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у виглядікартки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Крім того, на час звернення позивача із заявою до Татарбунарського РС ГУДМС України в Одеській області, також діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII та Постанова № 302.
При цьому, у відповіді на заяву ОСОБА_1 відповідач посилається саме на постанову № 302 зазначивши, що відсутні законні підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
За таких підстав, суд критично оцінює твердження відповідача, що ним не приймалося рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки, а заява позивача була розглянута як звернення у межах строку визначеного Законом України "Про звернення громадян" та позивачу надано письмову відповідь з відповідними роз'ясненнями щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) зазначено, що ознаками цієї типової справи є: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Таким чином, доводи представника відповідача щодо того, що справа № 420/5721/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, не підпадає під ознаки типової є необґрунтованими.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онерїлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обовязок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у Конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі вищевикладеного, розглянувши справу на підставі наданих доказів, беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19.09.2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., відповідно до квитанції № 0.0.1479907962.1 від 30.09.2019 року (а.с. 3)
Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_1 слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 132, 139, . 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 37811384, адреса місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045) в особі Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (адреса місцезнаходження: 68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Центральна, 15) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, викладену у листі № 5146-385/5146.1-19 від 11.09.2019 в обміні, оформленні та видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі територіального підрозділу - Татарбунарського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області обміняти, оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ: 37811384, адреса місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045) на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).
Рішення може бути оскаржено в порядку та в строки встановлені ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням особливостей, встановлених п. 15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 255 КАС України.
Суддя О.А. Левчук
.