Справа № 420/5430/19
26 листопада 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Токмілової Л.М.
за участі:
секретаря с удового засідання - Сердюк І.С.,
представника позивача - Каряжа О.Р.,
представника відповідача - Дубчак Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022), за участю третьої особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (65044, м. Одеса, вул. Пироговська, 6, код ЄДРПОУ 08402040) про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
16.09.2019 року до Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому позивач, просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби, у розмірі 881 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є дружиною померлого майора у відставці Збройних Сил України ОСОБА_2 , який по закінченню військової служби 13.03.1987 року виключений зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням з військової служби в запас. При звільненні з військової служби ОСОБА_2 мав хронічні захворювання, отримані ним в період проходження військової служби. 02.03.2018 року ОСОБА_2 , знаходячись на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону, помер. Згідно довідки, причина смерті ОСОБА_2 , пов'язана з захворюваннями, отриманими під час проходження військової служби. 25.09.2018 року, позивач звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка. 31.01.2019 року позивач отримала лист від Одеського обласного військового комісаріату, згідно якого, її вищевказана заява Міністерством оборони України не розглядалась та була повернута, у зв'язку з відсутністю в поданих документах витягу з наказу виключення загиблого військовослужбовця із списків особового складу військової частини. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 року, визнано протиправною бездіяльність МОУ щодо залишення без розгляду вказаної заяви позивача та зобов'язано МОУ розглянути заяву позивача.
13.09.2019 року, позивач отримала лист Одеського обласного військового комісаріату від 10.09.2019 року, згідно якого, Міністерство оборони України прийняло рішення про відмову в призначенні їй відповідної одноразової грошової допомоги. Позивач вказує, що відповідач, відмовляючи їй в призначенні соціальної виплати, протиправно викривляє зміст положень чинного законодавства, що регулює порядок цих виплат, безпідставно наполягаючи, на те, що ОСОБА_2 на дату смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 вже не був військовослужбовцем і нібито тому підстав для призначення їй одноразової грошової допомоги не має.
Ухвалою суду від 20.09.2019 року відкрито провадження по справі та встановлено, що суд розгляне справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
08.10.2019 року (вх. № 36661/19) на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 17.10.2019 року, задоволено клопотання представника відповідача та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
15.10.2019 року (вх. № 37567/19) від представника третьої особи на адресу суду надійшли пояснення, згідно яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України, оскільки відповідач при прийнятті рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, встановив, що на день смерті ОСОБА_2 не був військовослужбовцем. Представник зазначив, що законодавство України, в редакції чинній на дату смерті ОСОБА_2 передбачало виплату одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовців, а не осіб, звільнених з військової служби.
25.10.2019 року (вх. № 39425/19) від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив, в якому відповідач, посилаючись на ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції станом на 03.03.2018 року, стверджує, що ОСОБА_2 на час смерті не був військовослужбовцем, так як виключений зі списків військової частини 13.03.1987 року, тому виплата одноразової грошової допомоги не передбачена.
31.10.2019 року (вх. № 40415/19) до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказує, що відповідач ігноруючи доводи і докази, наведені нею у позовній заяві, намагається коментувати положення ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», викривляючи при цьому їх зміст, та посилається на правові позиції Верховного суду, які не можуть бути враховані судом при розгляді даної справи. Позивач зазначила та надала додаткові докази обґрунтованості позовних вимог, якими є погіршення стану здоров'я її чоловіка ОСОБА_2 , внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження ним військової служби, що підтверджується результатами його огляду медико-соціальними експертними комісіями після звільнення з військової служби.
08.11.2019 року (вх. № 41666/19) від представника відповідача на адресу суду надійшло заперечення на відповідь позивача, в якому зазначив, що наводячи правову позицію у постановах Верховного Суду, Міноборони наголошує на тому, що навіть за пов'язаністю смерті ОСОБА_2 02.03.2018 року, звільненого з військової служби у 1987 році, із захворюванням, отриманого під час проходження військової служби у ОСОБА_1 не з'явилось підстав у 2018 році для отримання одноразової грошової допомоги. Відповідач також вказав, що викладені позивачем обставини у поданих документах не свідчать про правовий статус особи померлого ОСОБА_2 як військовослужбовця, тому Комісія Міноборони з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, прийняла правомірне рішення № 99 від 09.08.2019 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.
Ухвалою суду від 14.11.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26 листопада 2019 року.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі обставини справи, вислухавши думку сторін по справі, оцінивши представлені у справі докази у їх сукупності, на підставі чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що позивач є вдовою померлого майора у відставці Збройних Сил ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 14.08.1966 року Бакшанською сільською радою Любашівського району Одеської області.
ОСОБА_2 по закінченню військової служби, 13.03.1987 року виключений зі списків особового складу військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 22.01.1987 року № 19 у зв'язку із звільненням з військової служби в запас, після чого, перебував на соціальному забезпеченні в Одеському обласному військовому комісаріаті, який на даний час перейменований в Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, що підтверджується копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 22.01.1987 року № 19.
Згідно свідоцтва про хворобу, виданого ОСОБА_2 військово-лікарською комісією військової частини НОМЕР_4 від 24.10.1986 р. за № 1575, при звільнені з військової служби ОСОБА_2 мав хронічні захворювання, отримані ним в період проходження військової служби.
02.03.2018 року ОСОБА_2 , знаходячись на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону, помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого 03.03.2018 року Одеським МВ ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області.
Згідно довідки про причину смерті від 03.03.2019 року № 24, виданої Військово-медичним клінічним центром Південного регіону, причина смерті ОСОБА_2 - ішемічний інфаркт мозку.
Відповідно до довідки Одеської обласної медико-соціальної експертної комісії № 2 від 21.09.2018 року акту № 398, причина смерті ОСОБА_2 пов'язана з захворюваннями, отриманими під час проходження військової служби.
25.09.2018 року, позивач, подала заяву до Одеського обласного військового комісаріату за вх. № 6342 з проханням виплатити їй одноразову грошову допомогу у зв'язку зі смертю чоловіка, ОСОБА_2 .
Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, листом від 30.01.2019 року № 621, направив на адресу позивача рішення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 01.11.2018 року № 248/3/6/2045, згідно якого у зв'язку з відсутністю у документах для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , витягу з наказу про виключення ОСОБА_2 зі списків частини у зв'язку зі смертю, документи не можуть бути поданими на розгляд Комісії Міністерства України для прийняття рішення, оскільки це суперечить вимогам Порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 року, визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо залишення без розгляду заяви від 25.09.2018 року та документів, наданих ОСОБА_1 через Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки для призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка - ОСОБА_2 , внаслідок захворювання, отриманих в період проходження військової служби. Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву від 25.09.2018 року та документи, надані ОСОБА_1 через Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки для призначення і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка - ОСОБА_2 , внаслідок захворювання, отриманих в період проходження військової служби.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2019 року, апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишено без змін.
13.09.2019 року, позивач отримала лист від Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 10.09.2019 року № 6255, до якого додана копія витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 09.08.2019 року № 99, зі змісту якого слідує, що Міністерством оборони України прийнято рішення про відмову в призначенні позивачу відповідної одноразової грошової допомоги, пославшись на те, що відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_5 від 03.03.2018 року смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , а згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 22.01.1987 року № 19 майора ОСОБА_2 виключено зі списків частини 13.03.1987 року, тобто до дня смерті, отже на час смерті він не був військовослужбовцем.
Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.
Спірні відносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктами 1 та 2 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.
Згідно з ч. 1 ст. 16-1 цього Закону у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою КМУ від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), який визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (п.1 Порядку).
Згідно з п. 3 наведеного Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Підпунктами 1, 2 пункт 4 цього Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; у період проходження військовослужбовцем військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.
Згідно з п. 10 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (уповноважений орган), такі документи: заяву кожного повнолітнього члена сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги; витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу); витяг з особової справи про склад сім'ї військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
До заяви додаються копії: документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов'язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства; свідоцтва про смерть військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста; свідоцтва про народження військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - для виплати одноразової грошової допомоги батькам загиблого (померлого); свідоцтва про шлюб - для виплати грошової допомоги дружині (чоловікові); довідки органу реєстрації або відповідного житлово-експлуатаційного підприємства, організації чи органу місцевого самоврядування про склад сім'ї військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста; сторінок паспортів повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; свідоцтва про народження дитини - для виплати одноразової грошової допомоги дитині; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою); рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті, сільської, селищної ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста); рішення суду або нотаріально посвідченого правочину, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого) (надають особи, які не були членами сім'ї загиблого (померлого), але перебували на його утриманні).
Згідно довідки об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ДНІПРО 109» № 270 від 08.09.2018 року, видана ОСОБА_1 , у тому, що вона дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , і з нею спільно мешкав та вів господарство чоловік ОСОБА_2 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно довідки Одеської обласної МСЕК № 2 акт № 398 від 21.09.2019 року, причина смерті ОСОБА_2 , так пов'язана з захворюваннями, отриманими під час проходження військової служби.
Суд вважає необґрунтованим висновок комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про те, що на ОСОБА_2 не розповсюджується положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з тим, що на момент смерті він не був військовослужбовцем з наступних підстав.
Відповідно до ст. 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Таким чином, законодавством визначено перелік підстав, за наявності яких призначення і виплата відповідної одноразової грошової допомоги не здійснюються, разом з тим, жодна з цих обставин не була підставою для не призначення та невиплати одноразової грошової допомоги позивачу.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дія цього Закону поширюється, зокрема, на членів сімей військовослужбовців, які померли.
Пунктами 1 та 2 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.
З системного аналізу правових норм вбачається, що вищезгадана одноразова грошова допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження ним військової служби, незалежно від часу звільнення з військової служби.
Суд звертає увагу на те, що визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв'язку з виконанням ним обов'язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов'язків військової служби чи в період її проходження.
Враховуючи вищевикладене та ту обставину, що ОСОБА_2 проходив службу у Збройних Силах, який по закінченню військової служби 13.03.1987 року виключений зі списків особового складу військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 22.01.1987 року № 19 у зв'язку із звільненням з військової служби в запас, на момент смерті був колишнім військовослужбовцем, можна зробити висновок, що на члена сім'ї ОСОБА_1 розповсюджуються пільги та права, встановлені нормами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №761/18099/15-а (адміністративне провадження №К/9901/3406/18).
Відтак, беручи до уваги наведене та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дії щодо відмови їй в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби, ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби, у розмірі 881 000 грн., суд зазначає наступне.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Разом з цим, відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовним органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
З урахуванням вищевикладеного, вимога позивача про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби, у розмірі 881 000 грн. не підлягає задоволенню, оскільки в такому разі відбудеться втручання суду у виключні (дискреційні) повноваження Міністерства оборони України, що є неприпустимим.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, з метою належного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка, з врахуванням висновків суду по цій справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до п. 9 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, позивач звільнена від сплати судового збору, оскільки вона являється особою з інвалідністю II групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_6 серія Є, наявною в матеріалах справи.
Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 72-77, 94, 139, 241-246, 250, 251, 293, 295 КАС України, суд-,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю її чоловіка, ОСОБА_2 , внаслідок захворювань, отриманих в період проходження військової служби.
Зобов'язати Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 , з врахуванням висновків суду по цій справі.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний суддею 05.12.2019 року.
Суддя Л.М. Токмілова
.