Справа № 815/2951/18
03 грудня 2019 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Корой С.М.,
секретаря судового засідання Чернецької О.А.,
за участю сторін:
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Панчошака О.Д. (за довіреністю), -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.06.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 40 о/с від 30.11.2017, яким підполковника міліції ОСОБА_1 , слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області вважають звільненим з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ»;
- зобов'язати Головне управління МВС України в Одеській області змінити підставу звільнення ОСОБА_1 у наказі від 04.11.2015 року №1271 о/с на п. 64 «з» Положення (у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації);
- визнати протиправним (безпідставним) звільнення Головним управлінням Національної поліції в Одеській області Городовенка Сергія Олександровича з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управляння ГУНП в Одеській області з 25.11.2015 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУНП в Одеській області з 25.11.2015 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 26.04.2017 року по день фактичного поновлення на посаді, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення у зазначеній посаді;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Одеській області (ліквідаційну комісію) (ЄДРПОУ 08592268), яка полягає у нездійснені ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 , перерахунку вислуги років системі МВС та нездійсненні мені перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби;
- зобов'язати Головне Управління МВС України в Одеської області (ліквідаційну комісію) здійснити ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 перерахунок загального стажу роботи в органах внутрішніх справ, починаючи з 30.07.1997 р. та додати до стажу в 18 років 02 місяці 21 дінь строк вимушених прогулів з 06.11.2015 до 30.11.2017 (2 роки і 24 дні), а також зобов'язати вказаного відповідача здійснити перерахунок та виплатити різницю.
В обґрунтування позовних вимог позивач, з посиланням на фактичні обставини справи щодо проходження ним служби в органа МВС до 07.11.2015 року на посаді слідчим відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області, щодо прийняття та скасування наказів №1271 о/с від 04.11.2015 року, №5 о/с від 27.01.2017 року зазначає, що його звільнення з посади слідчого 25.11.2015 року відбулось без видання компетентною особою ГУНП в Одеській області наказу про звільнення.
Позивач стверджує, що його фактично було допущено до служби в органах Національної поліції та він набув статусу поліцейського.
Ухвалою суду від 25 червня 2017 року адміністративний позов залишено без руху.
Виявлені недоліки повинні були бути усунені, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку.
Проте недоліки, зазначені в ухвалі суду, позивачем в 10-денний строк з дня отримання її копії, усунені не були.
Позивач надав до суду заяву про усунення недоліків позову, в якій зазначив, що ним не було пропущено строк звернення до суду з позовом.
Разом з тим, суддя зазначив, що ухвалою суду було зобов'язано позивача надати до суду саме заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку, проте вимоги ухвали не були виконані позивачем.
Окремо суддя вказав на помилковість тлумачення позивачем приписів КАС України щодо строку звернення з цим позовом, та зазначив про застосування до предмету позову цієї справи місячного строку звернення до суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.08.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 відповідно до ч.4 ст.169 КАС України повернуто позивачу.
В подальшому, постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2018 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року - скасовано, а справу направлено до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Разом з тим, після повернення справи до суду першої інстанції, в матеріалах адміністративної справи були відсутні докази додані позивачем до позовної заяви та оригінал позовної заяви, оскільки суд повернув позивачу позовну заяву з додатками та в матеріалах справи наявна лише копія позовної заяви.
Крім того, суддя зазначає, що П'ятим апеляційним адміністративним судом в рішенні від 16 листопада 2018 року, яке набрало законної сили зазначено, що судом першої інстанції вірно встановлено, що предметом спору у цій справі є, зокрема, протиправність наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 30.11.2017 року №40 о/с про звільнення зі служби ОСОБА_1 . Разом з цим, позивач у позові просив суд зобов'язати Головне управління МВС України в Одеській області змінити підставу його звільнення у наказі від 04.11.2015 року №1271 о/с; визнати протиправним (безпідставним) його звільнення з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУНП в Одеській області з 25.11.2015 року і поновити на цій посаді з зазначеної дати звільнення; стягнути з Головного управління Національної поліції України в Одеській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 26.04.2017 року по день фактичного поновлення на посаді, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення на зазначені посаді.
Так, у позові позивач зазначає, що про оскаржуваний наказ від 30.11.2017 року №40 о/с він дізнався 03.01.2018 року.
Проте із позовом до суду позивач звернувся 19.06.2018 року, тобто із пропуском строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України.
П'ятим апеляційним адміністративним судом встановлено, що причин, які перешкоджали звернутись до суду у визначений термін, позивач не навів як під час подання позовної заяви, так і на виконання вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху.
Колегією судді апеляційної інстанції зазначено, що зі змісту адміністративного позову вбачається, що позовні вимоги щодо обов'язку Головного управління МВС України в Одеській області змінити підставу звільнення ОСОБА_1 у наказі від 04.11.2015 року №1271 о/с; протиправності (безпідставності) звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУНП в Одеській області з 25.11.2015 року і поновлення на цій посаді з зазначеної дати звільнення, випливають із вирішених в судовому порядку позовів позивача, поданих в межах адміністративних справ №815/1431/17, №815/6782/15.
Також, в рішенні П'ятого апеляційного адміністративного суду зазначено, що судом першої інстанції не з'ясовано питання щодо можливого вирішення спору в цій частині, характер заявлених вимог, у тому числі чи не були позовні вимоги пред'явлені у зв'язку із невиконанням судових рішень у вказаних адміністративних справах, а отже - необхідності застосування інших правил адміністративного процесуального законодавства під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Водночас, у позові позивач просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Одеській області (ліквідаційної комісії), яка полягає у не здійсненні перерахунку вислуги років в системі МВС та не здійсненні перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби; зобов'язати Головне управління МВС України в Одеській області (ліквідаційну комісію) здійснити перерахунок загального стажу роботи в органах внутрішніх справ, починаючи з 30.07.1997 року, та додати до стажу в 18 років 2 місяці 21 день строк вимушених прогулів з 06.11.2015 року до 30.11.2017 року (2 роки і 24 дні), а також зобов'язати здійснити перерахунок та виплатити різницю.
Як вбачається зі змісту адміністративного позову, вказані вимоги заявлені позивачем у зв'язку із не вирішенням цих питань відповідачем за заявами ОСОБА_1 поданими 06.11.2017 року та 29.11.2017 року.
Колегію суддів апеляційного суду вказано на те, що ні зі змісту адміністративного позову, ні з матеріалів справи не вбачається, коли саме позивач дізнався про порушення своїх прав чи інтересів у зв'язку із розглядом відповідачем відповідних звернень.
Вказане питання також залишилось не з'ясованим судом першої інстанції, у тому числі щодо можливості застосування до зазначених вимог строку звернення до суду в один місяць, що свідчить про передчасність висновку суду про порушення позивачем терміну звернення до суду в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, а також висновки П'ятого апеляційного адміністративного суду викладені в рішенні від 16 листопада 2018 року, суддя дійшов висновку про необхідність продовження процесуального строку, встановленого судом для усунення недоліків позовної заяви для надання позивачем до суду оригіналу позовної заяви поданої 19.06.2018 року, разом із додатками у відповідності до кількості учасників справи, а також обґрунтованих пояснень позивача з наданням відповідних доказів коли саме позивач дізнався про порушення своїх прав щодо допущення Головним управлінням МВС України в Одеській області (ліквідаційної комісії) та ГУНП в Одеській області бездіяльності, яка полягає у не здійсненні перерахунку вислуги років в системі МВС та не здійсненні перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, у зв'язку зі зверненнями позивача 06.11.2017 року та 29.11.2017 року.
Позивач надав до суду позов з додатками, разом з тим, позивачем не надано до суду пояснень з наданням відповідних доказів коли саме позивач дізнався про порушення своїх прав щодо допущення Головним управлінням МВС України в Одеській області (ліквідаційної комісії) та ГУНП в Одеській області бездіяльності, яка полягає у не здійсненні перерахунку вислуги років в системі МВС та не здійсненні перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, у зв'язку зі зверненнями позивача 06.11.2017 року та 29.11.2017 року. Суддя зазначає, що вказані обставини не є перешкодою для відкриття провадження у справі, разом з тим питання щодо того коли саме позивач дізнався про порушення своїх прав щодо допущення Головним управлінням МВС України в Одеській області (ліквідаційної комісії) та ГУНП в Одеській області бездіяльності, яка полягає у не здійсненні перерахунку вислуги років в системі МВС та не здійсненні перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, у зв'язку зі зверненнями позивача 06.11.2017 року та 29.11.2017 року має бути вирішено під час підготовчого провадження по справі.
Враховуючи зазначене судом 31 травня 2019 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання.
У підготовче засідання 26.06.2019 року позивач та представник відповідача не прибули про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином та завчасно.
При цьому з боку позивача не надходило до суду жодних заяв та клопотань щодо неможливості прибути у підготовче судове засідання 26.06.2019 року.
Від представника Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання доказів по справі.
Враховуючи неможливість встановлення обставин щодо питання щодо того коли саме позивач дізнався про порушення своїх прав щодо допущення Головним управлінням МВС України в Одеській області (ліквідаційної комісії) та ГУНП в Одеській області бездіяльності, яка полягає у не здійсненні перерахунку вислуги років в системі МВС та не здійсненні перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, у зв'язку зі зверненнями позивача 06.11.2017 року та 29.11.2017 року, у зв'язку з неприбуттям позивача по справі у підготовче засідання, а також враховуючи клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання, ухвалою суду від 05.07.2019 року, зокрема, відкладено підготовче засідання по справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії.
Про дату і час підготовчого судового засідання призначеного судом на 15.07.2019 року о 10:00 год., сторони повідомлялись повістками про виклик у суду.
Так, позивач - ОСОБА_1 копію ухвали суду від 05.07.2019 року та повістку про виклик до суду на 15.07.2019 року о 10:00 год. отримав 09.07.2019 року, що підтверджується відповідною розпискою, яка міститься в матеріалах справи.
Таким чином, позивач про дату, час та місце проведення судового засідання, призначеного на 15.07.2019 року був повідомлений належним чином та своєчасно.
У підготовче засідання 15.07.2019 року позивач та представник відповідача не прибули про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином та завчасно.
При цьому 11.07.2019 року (вх. №24825/19 та вх. №ЕП/5148/19) від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 15.07.2019 року о 10:00 год. до середини вересня 2019 року у зв'язку із відсутністю ОСОБА_1 у м.Одесі та неможливістю прибути до суду, у зв'язку із трудовою діяльністю за межами Одеської області.
Ухвалою суду від 15.07.2019 року. яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання, судом вирішено продовжити розгляд вищевказаного клопотання в порядку письмового провадження.
Разом з цим 11.07.2019 року (вх. №24823/19) від позивача до суду надійшли пояснення разом із додатками, згідно переліку, зазначеного у них (т.1 а.с.193-212).
11.07.2019 року (вх. №24744/19) від представника Головного управління Національної поліції в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.213-217).
11.07.2019 року (вх. №24745/19) від представника Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.218-223).
Ухвалою суду від 18.07.2019 року судом відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відкладення судового засідання та залишено без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії.
Так, судом встановлено, що обґрунтовуючи клопотання про відкладення до середини вересня 2019 року судового засідання позивач зазначив, що він не знаходиться у м.Одесі та у зв'язку із трудовою діяльністю за межами Одеської області. В свою чергу, жодних доказів, що підтверджували б неможливість прибуття позивача до суду саме 15.07.2019 року о 10:00 год., позивачем до суду не надано, а також, ним не подавалось заяви про розгляд справи за його відсутності.
Не погодившись з ухвалою про залишення позовної заяви без розгляду позивач оскаржив її до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання відповідної апеляційної скарги.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року - скасовано, а справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.
При прийнятті рішення від 25.10.2019 року, П'ятий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що суд першої інстанції відмовив у клопотанні про відкладення розгляду справи з наведених позивачем підстав, вказавши на ненадання позивачем доказів трудової діяльності за межами Одеської області, і одночасно залишив позов без розгляду. Колегія суддів з такою позицією не погодилась, оскільки суд першої інстанції не надав позивачу можливості підтвердити обставини його трудової діяльності за межами Одеської області, які суд визнав непідтвердженими, і одночасно залишив позов без розгляду.
У постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2019 року зазначено, що повідомлення позивача про причини його неявки в судове засідання 15.07.2019 року в клопотанні про відкладення розгляду справи від 11.07.2019 року на думку колегії суддів формально виключала можливість залишити позов без розгляду одночасно з розглядом вказаного клопотання, оскільки визнаючи повідомлені позивачем причини неявки такими, що не підтверджені доказами, суд повинен був дати позивачу можливість надати такі докази, і лише після невиконання такої вимог суд мав би можливість вирішити питання про залишення позову без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.240 КАС України.
06.11.2019 року за вх. №41368/19 адміністративна справа №815/2951/18 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.11.2019 року, справу №815/2951/18 передано на розгляд головуючому судді Корой С.М.
Ухвалою суду від 11.11.2019 року судом прийнято до свого провадження адміністративну справу №815/2951/18 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на посаді та зобов'язання вчинити певні дії, розпочати спочатку розгляд справи №815/2951/18, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Окрім того, зважаючи на висновки П'ятого апеляційного адміністративного суду, які викладені у постанові від 25.10.2019 року та які слугували підставою для скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 року про залишення позову без розгляду, судом зобов'язано ОСОБА_1 надати до суду протягом п'ятнадцяти днів від дати отримання даної ухвали докази на підтвердження обставини його трудової діяльності за межами Одеської області.
Копію ухвали суду від 11.11.2019 року отримано позивачем 15.11.2019 року.
У підготовчому судовому засіданні судом з'ясовано у позивача щодо наявності у ОСОБА_1 доказів на підтвердження обставини його трудової діяльності за межами Одеської області.
Так, позивач повідомив, що такі докази у нього відсутні, так як він є самозайнятою особою.
Отже, позивачу на виконання вимог суду апеляційної інстанції надано можливість підтвердити обставини його трудової діяльності за межами Одеської області, які суд першої інстанції визнав непідтвердженими.
При цьому на пропозицію суду надати відповідні докази, позивач повідомив, що такі у нього відсутні.
Таким чином, ні разом із клопотання про відкладення розгляду справи, яке надійшло до суду 11.07.2019 року (т.1 а.с.180-181), ні до суду апеляційної інстанції разом із апеляційною скаргою на ухвалу суду від 18.07.2019 року про залишення позовної заяви по справі №15/2951/18 без розгляду у зв'язку із повторною неявкою, ні при розгляді справи після скасування П'ятим апеляційним адміністративним судом ухвалу суду від 18.07.2019 року про залишення позовної заяви по справі №15/2951/18 без розгляду, ОСОБА_1 не надано до суду докази на підтвердження обставин його трудової діяльності за межами Одеської області.
В той же час, оскільки приписи КАС України не визначають правові наслідки ненадання таких доказів за наявності факту повторної неявки позивача, з урахування рішення П'ятого апеляційного адміністративного суду про скасування ухвали з підстав того, що на думку колегії суддів повідомлення позивача про причини його неявки в судове засідання 15.07.2019 року в клопотанні про відкладення розгляду справи від 11.07.2019 року на думку формально виключала можливість залишити позов без розгляду, враховуючи, що скасовуючи вказану ухвалу від 18.07.2019 року судом, в тому числі, скасовано її в частині відмови у задоволенні клопотання про відкладення підготовчого судового засідання, суд не міг повторно застосувати, в даному випадку, положення п.4 ч.1 ст.240 КАС України.
Ухвалою суду від 27.11.2019 року, яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання, судом закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.12.2019 року.
У судовому засіданні 03.12.2019 року під час вступного слова позивач підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
При цьому позивач окрім доводів та обґрунтувань, які раніше були викладені у позові, ОСОБА_1 нових обґрунтувань не було надано, в тому числі і щодо строків звернення до суду.
В той же час, зважаючи на підстави прийняття П'ятим апеляційним адміністративним судом рішення від 16.11.2018 року, в тому числі висновки колегії суддів про те, що наявність підстав для повернення адміністративного позову не у повній мірі відповідали правилам адміністративного процесуального законодавства, за відсутності клопотань про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском ОСОБА_1 строків звернення до суду, оскільки після скасування ухвали про повернення позовної заяви, про залишення позову без розгляду інших, ніж вже викладених судом (та тих які перевірені П'ятим апеляційним адміністративним судом) відомостей щодо строків звернення позивача до суду не встановлено, суд повторно не вирішує питання щодо дотримання при зверненні до суду строків, визначених ст.122 КАС України.
Представник відповідача - Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області під час вступного слова позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Представник ГУНП в Одеській області до суду не прибув, про дату, час та місце проведення розгляду справи ГУНП в Одеській області було повідомлено належним чином та своєчасно.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши вступне слово позивача та представника відповідача, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, пояснень і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1997 року проходив службу в органах внутрішніх справ.
Наказом Головного управління МВС України в Одеській області №1265о/с від 04 листопада 2015 року згідно п.9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено підполковника міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 року з посади слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області в запас Збройних сил через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 “г” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.118).
Правомірність вказаного наказу була предметом розгляду по справі №815/6782/15.
Судом встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року по справі № 815/6782/15 позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано наказ №1265о/с в частині звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 з посади слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року, та визначено виплатити середньомісячне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 54416,24 грн., зобов'язано ГУ МВС України в Одеській області розглянути рапорт ОСОБА_1 для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про національну поліцію”, у Головному управлінні Національної поліції в Одеській області.
При розгляді справи, судом встановлено наявність двох різних наказів про звільнення позивача через скорочення штатів, за п.64 “г” від однієї дати - 04.11.2015 року, а саме: позивачем суду наданий витяг з Наказу начальника ГУМВС України в Одеській області №1265 о/с від 04.11.2015 року, яким підполковника міліції Городовенка ОСОБА_2 Олександровича слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області звільнено з 06.11.2015 року в запас Збройних Сил: - за п.64 “г” (через скорочення штатів), виданий т.в.о. начальника Головного управління генерал поліції 3 рангу Г. Лорткіпандзе та відповідачем, ГУ МВС України в Одеській області в особі Ліквідаційної комісії суду наданий витяг з Наказу №1271 о/с від 04.11.2015 року, яким підполковника міліції Городовенка Сергія Олександровича слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області звільнено з 06.11.2015 року в запас Збройних Сил: - за п.64 “г” (через скорочення штатів), виданий т.в.о. начальника ГУ МВС України в Одеській області генерал-майором міліції Г. Лоркіпандзе (а.с.28).
Додатковою постановою по справі №815/6782/15 від 10.10.2016 року скасовано наказ №1271о/с від 04.11.2015 року (а.с.37-39) та 06.09.2016 року і 01.12.2016 року Одеським окружним адміністративним судом по справі № 815/6782/15 видано виконавчі листи.
Судом встановлено, що на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 29.08.2016 року та від 10.10.2016 року, прийнятих у справі №815/6782/15, 27.01.2017 року ГУ МВС України в Одеській області прийнято наказ №5о/с про скасування пункту наказу ГУМВС України в Одеській області від 04.11.2015 року №1271о/с в частині звільнення позивача та про поновлення позивача на службі з 06.11.2015 року (а.с.140).
Наказом №6 о/с від 27.01.2017 року ГУ МВС України в Одеській області позивача звільнено з 06.11.2015 року згідно п.9 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» у запас Збройних Сил України за п.64 «г» (через скорочення штатів) (а.с.141).
Правомірність наказу ГУ МВС України в Одеській області №6 о/с від 27.01.2017 року про звільнення підполковника ОСОБА_1 , слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил України за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» була предметом розгляду у справі №815/1431/17.
Так, судом встановлено, що постановою Одеський окружний адміністративний суд від 26.04.2017 року по справі №815/1431/17 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №6 о/с від 27.01.2017 року, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та:
- визнано протиправним та скасовано Наказ голови Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області №6о/с від 27.01.2017 року про звільнення підполковника міліції ОСОБА_1 , слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас ЗСУ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ ЗУ «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ»;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області з 27.01.2017 року;
- стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.01.2017 року по 26.04.2017 року у розмірі 2597 /дві тисячі п'ятсот дев'яносто сім/ грн. 80 коп. з урахуванням відрахувань (податків) по податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18 % та воєнного збору у розмірі 1,5 %;
- в частині поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 (один) місць у розмірі посадового окладу в сумі 900 /дев'ятсот/ грн. 00 коп. допущено негайне виконання судового рішення;
- в іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 року апеляційні скарги Головного управління МВС України в Одеській області, ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №6 о/с від 27.01.2017 року, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- залишено без змін.
Таким чином, постанова Одеський окружний адміністративний суд від 26.04.2017 року по справі №815/1431/17 набрала законної сили 22.06.2017 року.
Судом встановлено, що на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 року по справі №815/1431/17 Головним управлінням МВС України в Одеській області прийнято наказ №40 о/с від 30.11.2017 року (т.1 а.с.119), яким:
- скасовано пункт наказу ГУМВС України в Одеській області від 27.01.2017 року №6 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справи підполковника міліції ОСОБА_1 (М-123474), слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в області;
- поновлено полковника міліції ОСОБА_1 (М-123474) на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в області.
30.11.2017 року Головним управлінням МВС України в Одеській області прийнято наказ №41 о/с, яким згідно п.10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено підполковника міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 року з посади слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області в запас Збройних сил через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 “г” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (а.с.120).
Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено лист Головного управління Національної поліції в Одеській області від 30.11.2017 року №9/Г-2327, копію якого надано до суду (а.с.226).
Вважаючи наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 40 о/с від 30.11.2017 року протиправним, звільнення Головним управлінням Національної поліції в Одеській області Городовенка Сергія Олександровича з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управляння ГУНП в Одеській області з 25.11.2015 року протиправним та безпідставним та протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Одеській області (ліквідаційну комісію) (ЄДРПОУ 08592268), яка полягає у Нездійсненні ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 , перерахунку вислуги років системі МВС та нездійсненні позивачу перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами суд виходить з наступного.
Згідно ст. 18 Закону України “Про міліцію” (який діяв на момент звільнення позивача наказом №1271), порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).
За змістом п. 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
На підставі пп. “г” п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
02.07.2015 року, Верховною Радою України прийнятий Закон України № 580-VIІI “Про Національну поліцію” (далі - Закон). Набрання чинності вищевказаного Закону відтерміновано до 07.11.2015 року, що визначено розділом ХІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.
Відповідно до ст. 1 Закону, Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону, визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Відповідно до п.п.9-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Таким чином, Законом України “Про Національну поліцію” передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) бути прийнятими на службу до поліції.
Законом України “Про Національну поліцію”, передбачена альтернатива вибору працівниками міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Таким чином, працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про Національну поліцію”.
Вирішуючи позов в частині вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 40 о/с від 30.11.2017, суд виходить з наступного.
Як вже встановлено судом, на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 року по справі №815/1431/17 Головним управлінням МВС України в Одеській області прийнято наказ №40 о/с від 30.11.2017 року (т.1 а.с.119), яким:
- скасовано пункт наказу ГУМВС України в Одеській області від 27.01.2017 року №6 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справи підполковника міліції ОСОБА_1 (М-123474), слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в області;
- поновлено полковника міліції ОСОБА_1 (М-123474) на службі в органах внутрішніх справ на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в області.
Так, відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення.
Цей обов'язок полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 08 листопада 2019 року по справі №711/8138/18, які в силу положень ч.6 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» та ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими при виборі і застосуванні норми права, в тому числі, і судами апеляційної інстанції.
Таким чином, видання Головним управлінням МВС України в Одеській області на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 року по справі №815/1431/17 наказу №40 о/с від 30.11.2017 року є обов'язком вказаного органу, а отже такий наказ є правомірним.
В свою чергу у разі, якщо на думку позивача постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.04.2017 року по справі №815/1431/17 виконано не у належний спосіб, то суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України, у цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).
Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
За ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 16.01.2019 року по справі №686/23317/13-а, які в силу положень ч.6 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» та ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими при виборі і застосуванні норми права, в тому числі, і судами апеляційної інстанції.
В той же час, вирішуючи вказану вимогу про визнання протиправним та скасування наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 40 о/с від 30.11.2017 року, суд зазначає, що зміст вказаного наказу позивач викладає як такий, яким його підполковника міліції ОСОБА_1 , слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області вважають звільненим з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ».
Водночас, наданими до суду доказами вказані твердження не знайшли свого підтвердження, оскільки вказаним рішенням №40 о/с, як вже вказано судом, ОСОБА_1 на виконання рішення по справі №815/1431/17 поновлено на посаді.
В той же час, звільнено позивача наказом №41 о/с від 30.11.2017 року, однак, вказане рішення не є предметом розгляду у даній справі.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно ч. 1 ст.5 КАС України, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. Суддя зазначає, що зміст позовних вимог впливає на з'ясування наявності підстав або перешкод для відкриття провадження у справі.
Тобто, предмет позову має бути визначений чітко та конкретизовано в прохальній частині позовної заяви.
Відповідно до положень ч.2 ст.173 КАС України остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті є завданням підготовчого провадження.
Згідно з вимогами ч.1 ст.47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Отже, визначитися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Верховного суду від 31.10.2018 року по справі №826/16958/17, які в силу положень ч.6 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження» та ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими при виборі і застосуванні норми права, в тому числі, і судами апеляційної інстанції.
При цьому як під час проведення підготовчого провадження підготовчого провадження та ухвалення судових рішень, так і під час проведення підготовчого судового засідання 27.11.2019 року, так і під час розгляду справи по суті 03.12.2019 року позивач підтримав позовні вимоги саме в редакції позовної заяви, що подана до суду 02.01.2019 року, та просив суд задовольнити саме вказані вимоги.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підставі для задоволення вимог позивача про визнати протиправним та скасування наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 40 о/с від 30.11.2017, яким підполковника міліції ОСОБА_1 , слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області вважають звільненим з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ».
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про:
- зобов'язання Головного управління МВС України в Одеській області змінити підставу звільнення ОСОБА_1 у наказі від 04.11.2015 року №1271 о/с на п. 64 «з» Положення (у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації), суд зазначає наступне, - визнати протиправним (безпідставним) звільнення Головним управлінням Національної поліції в Одеській області Городовенка Сергія Олександровича з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управляння ГУНП в Одеській області з 25.11.2015 року;
- поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУНП в Одеській області з 25.11.2015 року;
- стягнення з Головного управління Національної поліції України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 26.04.2017 року по день фактичного поновлення на посаді, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення у зазначеній посаді, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Отже, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини рішення від 25.11.1997 № 6-зп; п. 1 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп та п. 1 резолютивної частини рішення від 14.12.2011 №19-рп/2011).
Рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1997 N 6-зп надане офіційне тлумачення цієї частини вказаної статті, згідно з яким ч.2 ст.55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Таким чином, ухвалюючи рішення від 25.11.1997 N 6-зп, Конституційний Суд України розтлумачив, що кожному гарантовано право на судовий захист на оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у випадках якщо ними відносно конкретної особи прийняте відповідне рішення, вчинена дія чи бездіяльність.
У рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, системне тлумачення ст. 55 Конституції України дає підстави для висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує "кожному" захист "своїх прав", які були порушені органами державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч.3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 зазначеної Конвенції гарантується право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право подати до суду таку вимогу на захист права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідносин.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та його способи і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктами 1, 2, 7, 8 частини першої статті 4 КАС України, у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, окрім іншого, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.
Одночасно, суд акцентує увагу на тому, що за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
При цьому, порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Отже, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. У разі відповідного звернення особи, суд розглядає питання щодо наявності порушення права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішує спір.
Також, аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.
Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення, у постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення або вчинення дії чи бездіяльності.
Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає також законний інтерес.
Так, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17 (провадження № К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
Як вже вказано судом додатковою постановою по справі №815/6782/15 від 10.10.2016 року скасовано наказ №1271о/с від 04.11.2015 року.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки вказаний наказ №1271о/с від 04.11.2015 року скасовано рішенням суду по справі №815/6782/15, при вирішенні даної адміністративної справи суд не вбачає правових підстав для внесення до нього змін, а отже в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.
Суд також зазначає, що доказів перебування позивача у трудових відносинах з Головним управління Національної поліції України в Одеській області позивачем не надано та наявність таких правовідносин не встановлено судом.
Абзацом 1 пункту 24 Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 визначено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.
Суд зазначає, що таке поновлення відбувається на посаді саме в тому органі, з якого особу було незаконно звільнено.
Протягом усього строку розгляду даної адміністративної справи судом не встановлено та до суду не надано доказів призначення та звільнення позивача з органів Національної поліції.
При цьому в наданому до суду листі від 30.11.2017 року №9/Г-2327 (а.с.226) зазначено, що ОСОБА_1 не приймався на службу до ГУНП в Одеській області, наказ ГУНП в Одеській області про його призначення не видавався.
Таким чином, враховуючи те, що відновленню підлягає лише порушене право особи, оскільки наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено порушення прав ОСОБА_1 саме Головним управління Національної поліції України в Одеській області, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про
- поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУНП в Одеській області з 25.11.2015 року;
- стягнення з Головного управління Національної поліції України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 26.04.2017 року по день фактичного поновлення на посаді, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення у зазначеній посаді;
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Одеській області (ліквідаційної комісії) (ЄДРПОУ 08592268), яка полягає у нездійснені ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 , перерахунку вислуги років системі МВС та нездійсненні мені перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби;
- зобов'язання Головного управління МВС України в Одеської області (ліквідаційної комісії) здійснити ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 перерахунок загального стажу роботи в органах внутрішніх справ, починаючи з 30.07.1997 р. та додати до стажу в 18 років 02 місяці 21 дінь строк вимушених прогулів з 06.11.2015 до 30.11.2017 (2 роки і 24 дні), а також зобов'язати вказаного відповідача здійснити перерахунок та виплатити різницю, суд виходить з наступного.
Проходження служби в органах МВС було регламентовано Законом України «Про міліцію», який втратив чинність згідно із Законом України від 02.07.2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою КМ УССР від 29.07.1991 року № 114. Тобто питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та врегульовані спеціальним законодавством.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами регулює відповідно до ст.3 КЗпП законодавство про працю.
Статтею 48 КЗпП визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників.
Згідно з п.2.4 цієї Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.9 Інструкції встановлено, що виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Таким чином, трудова діяльність працівника, у тому числі стаж його праці, підтверджується записами у трудовій книжці, які заносяться у відповідності з оригіналом наказу (розпорядження).
Судом встановлено, що позивач звертався до ГУ МВС України в Одеській області із заявами про перерахунок вислуги років.
Так, 30.11.2017 року Головним управлінням МВС України в Одеській області на адресу позивача направлено лист №9/Г-2327 (т.1 а.с.198, 234), в якому, зокрема, зазначено, що для внесення відповідних змін до трудової книжки, ОСОБА_1 йому необхідно прибути до ліквідаційної комісії Головного управлінням МВС України в Одеській області за відповідною адресою.
Отже, за відсутності активних дій позивача, які полягають у прибутті до органу із оригіналом трудової книжки у Головного управлінням МВС України в Одеській області відсутня об'єктивна можливість внести зміни щодо вислуги років позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 передбачено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби у зв'язку із скороченням штатів, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується грошова допомога.
Також наказом МВС України від 31.12.2007 №499 передбачено, що звільненим з посад (скороченням штатної посади) протягом двох місяців виплачується грошове забезпечення, яке особа отримувала за штатною посадою на день звільнення з посади (скорочення).
Вказаний наказ МВС України від 31.12.2007 №499 втратив чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ №1131 від 31.10.2016 року.
Відтак, оскільки за відсутності активних дій позивача, які полягають у прибутті до органу із оригіналом трудової книжки у Головного управлінням МВС України в Одеській області відсутня об'єктивна можливість внести зміни щодо вислуги років позивача, враховую відсутність фактично відмови у перерахунку грошової допомоги, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Одеській області (ліквідаційну комісію) (ЄДРПОУ 08592268), яка полягає у Нездійснені ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 , перерахунку вислуги років системі МВС та нездійсненні мені перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби;
- зобов'язання Головне Управління МВС України в Одеської області (ліквідаційну комісію) здійснити ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 перерахунок загального стажу роботи в органах внутрішніх справ, починаючи з 30.07.1997 р. та додати до стажу в 18 років 02 місяці 21 дінь строк вимушених прогулів з 06.11.2015 до 30.11.2017 (2 роки і 24 дні), а також зобов'язати вказаного відповідача здійснити перерахунок та виплатити різницю.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області, Головного управління Національної поліції в Одеській області про: визнання протиправним та скасування наказу начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 40 о/с від 30.11.2017, яким підполковника міліції ОСОБА_1 , слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУМВС України в Одеській області вважають звільненим з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ»; зобов'язання Головного управління МВС України в Одеській області змінити підставу звільнення ОСОБА_1 у наказі від 04.11.2015 року №1271 о/с на п. 64 «з» Положення (у зв'язку із переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації); визнання протиправним (безпідставним) звільнення Головним управлінням Національної поліції в Одеській області Городовенка Сергія Олександровича з посади старшого слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управляння ГУНП в Одеській області з 25.11.2015 року; поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого відділу розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління ГУНП в Одеській області з 25.11.2015 року; стягнення з Головного управління Національної поліції України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 26.04.2017 року по день фактичного поновлення на посаді, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення у зазначеній посаді; визнання протиправною бездіяльність Головного управління МВС України в Одеській області (ліквідаційну комісію) (ЄДРПОУ 08592268), яка полягає у Нездійснені ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 , перерахунку вислуги років системі МВС та нездійсненні мені перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби; зобов'язання Головного управління МВС України в Одеської області (ліквідаційної комісії) здійснити ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 перерахунок загального стажу роботи в органах внутрішніх справ, починаючи з 30.07.1997 р. та додати до стажу в 18 років 02 місяці 21 дінь строк вимушених прогулів з 06.11.2015 до 30.11.2017 (2 роки і 24 дні), а також зобов'язати вказаного відповідача здійснити перерахунок та виплатити різницю,- відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення підписано суддею 06.12.2019 року.
Суддя Корой С.М.
.