Справа № 420/5836/19
05 грудня 2019 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної Фіскальної служби в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправною та скасування вимоги №-Ф-15687-52 від 09.08.2019 року, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної Фіскальної служби в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати противоправною та скасувати вимогу головного управління ДФС в Одеській області від 09.08.2019 року № Ф-15687-52.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16 січня 2019 року отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20 листопада 2018 року в сумі 15877 грн. 30 коп., за 2017 рік та за 4 квартал 2018 року. 21 вересня 2019 року він знову отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09 серпня 2019 року в розмірі 23754 грн. 84 коп. На думку позивача, в цю суму вимоги безпідставно включена сума вимоги від 20 листопада 2018 року 15789 грн. 30 коп., сума яка частково вже утримана з пенсії в сумі 1934 грн. 04 коп., на підставі постанови державної виконавчої служби № ВП-58560830 від 07.03.2019 року. Також, ОСОБА_1 зазначив, що з листопада 2018 року по серпень 2019 року звіт по формі згідно з таблицею 3, додаток 5, до порядку формування та подання страхувальниками звіту він не подавав, так як за цей період адвокатською діяльністю не займався, та доходів не отримував. Отже, вважає дії ГУ ДФС в Одеській області протиправними, необґрунтованими та такими, що порушують його права та інтереси.
Ухвалою суду від 07.10.2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Представником відповідача 22.10.2019 року надано до суду відзив на адміністративний позов (вх. № 38803/19), в якому вказано, що позивач перебуває на обліку в Ізмаїльському управлінні ГУ ДФС в Одеській області, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю, вид діяльності - адвокатська діяльність. З урахуванням переплати станом на 01.01.2018 року у сумі 30,24 грн., загальна сума боргу становить - 23754,84 грн. Додатково відповідач зазначає, що Радою Адвокатів України розглядалось питання щодо відсутності пільг в частині несплати ЄСВ, якщо адвокат є інвалідом або пенсіонером за віком та встановлено, що пільги не застосовуються до осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у тому числі адвокатську. Дане питання відображено у відповідному Рішенні Ради Адвокатів України «Про результати розгляду звернення Голови Ради адвокатів Харківської області щодо сплати ЄСВ адвокатами» № 144 від 08.09.2018 року. Отже, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, яким призначено пенсію за віком зобов'язані нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальних підставах. Враховуючи вищенаведене, вимога Ф-15687-52 від 09.08.2019 року є законною, винесеною згідно із вимогами чинного законодавства.
Позивачем, 08.11.2019 року надано до суду відповідь на відзив (вх. № 41683/19), в якій зазначив, що виносячи вимогу від 09 серпня 2019 року, відповідачу необхідно було відкликати з ДВС вимогу про сплату боргу від 20.11.2018 року, яка знаходиться на виконанні, або винести вимогу про сплату боргу за 4 квартал 2018 року та за 1, 2 квартали 2019 року. Позивач вважає, що сума боргу за вимогою № Ф-15687-52 від 09 серпня 2019 року не підлягає сплаті, так як він не працюючий, тобто не здійснював незалежну професійну діяльність, а 26.03.2019 року зупинив право на заняття адвокатською діяльністю.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувались вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та адвокатом за професією, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 432.
Позивач перебував на обліку в Ізмаїльському управління ГУ ДФС в Одеській області, як фізична особа, що займається незалежною професійною діяльністю - адвокатською діяльністю.
16.01.2019 року, позивачем отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 року № Ф-15687-52 в розмірі 15877 грн. 30 коп. за 2017 рік та з січня 2018 року по листопад 2018 року.
В подальшому, відповідач, звернувся до органу державної виконавчої служби для стягнення у примусовому порядку з позивача суми боргу (недоїмки), згідно вимоги № Ф-15687-52 від 20 листопада 2018 року в розмірі 15789,30 грн.
Татарбунарський районний відділ ДВС відкрив виконавче провадження за № ВП 5856830 від 07.03.2019 року та направив копію постанови про відкриття виконавчого провадження до Татарбунарського відділу обслуговування громадян ГУ ПФУ з метою стягнення боргу (недоїмки) з пенсії, згідно вимоги № Ф-15687-52 від 20 листопада 2018 року в сумі 15789,30 грн., та з урахуванням 10% від суми боргу виконавчого збору.
26.03.2019 року позивач зупинив дію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Не погодившись з вимогою відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 20.11.2018 року № Ф-15687-52, позивач оскаржив її до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної Фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-1568-52 від 20.11.2018 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року без змін.
21 вересня 2019 року, позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-15687-52 від 09 серпня 2019 року в розмірі 23754,84 грн.
В автоматичному режимі в ІС «Податковий блок» в ІКП платника ( ОСОБА_1 ) по коду платежу 71040000 проведено нарахування по сплаті ЄСВ: за 2017 рік - 8448,0 грн.; 19.04.2018 р. - 2457,18 грн. - I квартал 2018 р.; 19.07.2018 р. - 2457,18 грн. - ІІ квартал 2018 р.; 19.10.2018 року - 2457,18 - ІІІ квартал 2018 р.; 21.01.2019 р. - 2457,18 - IV квартал 2018 р.; 19.04.2019 р. - 2754,18 грн. - І квартал 2019 р.; 19.07.2019 р. - 2754,18 грн. - ІІ квартал 2019 року.
З урахуванням переплати станом на 31.07.2019 року у сумі 30,24 грн., загальна сума боргу становить - 23754,84 грн.
Суд, вирішуючи спір по суті, виходив з наступного.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до п. 1 ст. 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI).
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску (ст. 2 Закону № 2464-VI).
Відповідно до підпункту 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, база нарахування єдиного внеску для осіб, які провадять незалежну професій діяльність є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Частиною 8 ст. 9 Закону № 2464-VI визначено, що періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 (особи, що провадять незалежно, а тому числі адвокатську діяльність) частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.
При цьому, п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI передбачено, що у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VІ).
З урахуванням зазначеного, позивач повинен сплатити суму єдиного внеску навіть за ті періоди в яких він не отримував дохід від адвокатської діяльності.
Відповідно до пункту 2 розділу XI Порядку обліку платників податків і зборів встановлено, що фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення такої незалежної професійної діяльності, за наявності документально підтвердженої документації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), та/або поданих до контролюючого органу за основним місцем обліку: заяви за формою № 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за формою № 6-ОПП; довідки за формою № 4-ОПП та інших документів, що видаються контролюючими органами платнику податків і підлягають поверненню до контролюючого органу.
Отже, для звільнення від обов'язку сплати єдиного соціального внеску недостатньо лише зупинити дію свідоцтва, що підтверджує право на заняття адвокатською діяльністю, необхідно також знятись з обліку у контролюючих органах як само занята особа.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що Головним управлінням ДФС в Одеській області вимога про сплату боргу № Ф-1568-52 від 09.08.2019 року на суму 23754,84 грн. прийнята у межах та спосіб передбачені чинним законодавством, а тому позовні вимоги позивача, задоволенню не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної Фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-15687-52 від 09.08.2019 року - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Токмілова
.