справа №1.380.2019.005095
06 грудня 2019 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Сидор Н.Т.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.08.2016 по 19.06.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.06.2019;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 29.08.2016 по 19.06.2019, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.06.2019.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач протиправно, на думку позивача, не провів з нею розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-ХІІ), п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551-ХІІ).
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, зареєстрованому канцелярією суду 11.11.2019 за вх. № 41699, де представник відповідача покликається на те, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій в особливий період не надається. Зазначає, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» не належить до щорічних відпусток, а є пільгою, гарантованою державою (ст. 12 Закону № 3551-ХІІ). Враховуючи, що така відпустка не належить до категорії щорічних відпусток, на неї не поширюються норми, передбачені ст. ст. 5, 11, 12, 24 Закону України «Про відпустки» для щорічних відпусток, у тому числі щодо виплати грошової компенсації під час звільнення з військової служби. Таким чином, на думку відповідача, у нього відсутні правові підстави для виплати грошової компенсації позивачу за невикористану додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій.
Також відповідач стверджує, що позивач відповідного рапорту про надання їй додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій в період з 2016 по 2018 рік не складала та до командира військової частини НОМЕР_1 безпосередньо перед звільненням з військової служби в запас з даного приводу не зверталася, а під час проведення співбесіди із командиром військової частини НОМЕР_1 щодо прийняття рішення про його звільнення з військової служби будь-яких претензій до Міністерства оборони України та до військової частини НОМЕР_1 не пред'явила. За таких обставин, враховуючи відсутність відповідного звернення, відповідач вважає, що військова частина НОМЕР_1 не могла надати позивачу додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій.
Крім того, відповідач стверджує, що позивач отримала статус учасника бойових дій, який відповідно до ст. 12 Закону № 3551-ХІІ надає їй право на отримання додаткової відпусти, як учаснику бойових дій, з дати видачі посвідчення учасника бойових дій, тобто з 28.07.2017, відтак, право на виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій саме за 2016 рік у неї відсутнє.
Таким чином, на думку відповідача, під час звільнення позивача з військової служби він діяв у спосіб та в межах повноважень, що передбачені Конституцією та Законами України та не допустив порушення його прав та законних інтересів.
Щодо процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою судді від 09.10.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 20.11.2019 відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач проходила військову службу у Збройних Силах України згідно з контрактом від 26.08.2016.
Відповідно до посвідчення учасника бойових дій, серії НОМЕР_2 , виданого 28 липня 2017 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.06.2019 № 125 сержанта ОСОБА_1 , старшого бойового медика розвідувальної роти, виключено з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Покликаючись на те, що при виключенні із списків особового складу частини відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки, передбаченої для учасників бойових дій Законом № 2011-ХІІ та Законом № 3551-ХІІ, яку позивач протягом 2016-2019 років не використовувала у зв'язку з оголошенням в Україні особливого стану, позивач звернулася до відповідача з заявою про виплату грошової компенсації за дні невикористаної відпустки.
За результатами розгляду вказаного звернення відповідачем надано відповідь, в якій повідомлено, що правових підстав для виплати позивачу грошової компенсації за не використану додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій у військової частини НОМЕР_1 немає.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2017 по 2018 роки, передбаченої ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із п. 12 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст. 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п. п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст. 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
Наведені висновки суду узгоджуються з висновками, зазначеними у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 3 ст. 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог процесуального закону врахування судом правових висновків Верховного Суду, зокрема тих, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, є обов'язковим.
Разом з цим, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Як вже встановлено судом, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням, виданим 28 липня 2017 року Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 .
З огляду на наведене, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас позивач, як учасник бойових дій, мала право на отримання грошової компенсації за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
При цьому, суд не бере до уваги аргументи відповідача про неможливість надання позивачу додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ у зв'язку з відсутністю відповідного звернення (рапорту) з цього приводу, оскільки, як уже зазначено вище, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби, що і є предметом спору у даній адміністративній справі. Крім цього, сам же відповідач у відзиві на позовну заяву вказує про те, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік як учаснику бойових дій в особливий період не надається.
Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані ним календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій саме за 2016 рік, виходячи з наступного.
Як слідує зі змісту посвідчення учасника бойових дій, виданого ОСОБА_1 Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 , позивач набула статусу учасника бойових дій з 28 липня 2017 року. Таким чином, на думку суду, саме з цієї дати у позивача виникло право на отримання ним пільг, перелік який передбачений нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За змістом приписів норм п. 12 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР учасникам бойових дій передбачена така пільга, зокрема, як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Оскільки з матеріалів справи судом встановлено, що у 2016 році позивач не мала статусу учасника бойових дій, відтак у відповідача відсутні правові підстави для виплати їй компенсації за всі невикористані нею дні щорічної відпустки передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ саме за 2016 рік.
Таким чином, зважаючи на вищенаведене, при звільненні з військової служби у запас позивач, як учасник бойових дій, мала право на отримання грошової компенсації за невикористані нею за період з 2017 року по 2019 рік календарні дні додаткової відпустки, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, а тому очевидною є протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої, відтак позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково.
Разом з тим, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19 червня 2019 року.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.06.2019.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.06.2019.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.
Суддя Сидор Н.Т.