справа № 1.380.2019.001834
про закриття провадження у справі
03 грудня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,
третя особа ОСОБА_1
розглянувши у підготовчому засіданні у порядку загального позовного провадження питання про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Сівко-Войнилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області, виконавчого комітету Сівко-Войнилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішення №14 від 16.11.2017 року,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Сівко-Войнилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області про визнання протиправними та скасування рішення Виконавчого комітету Сівко-Войнилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області №14 від 16.11.2017.
Ухвалою суду від 14.04.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
На адресу суду 31.05.2019 за вх. № 19063 надійшов відзив від представника відповідача.
18.07.2019 суд ухвалою зупинив провадження у справі у зв'язку з можливістю досягти примирення сторін до 09.09.2019.
12.08.2019 за вх. № 28967 третьою особою подано пояснення до матеріалів справи.
04.11.2019 за вх. № 40467 представником відповідача 2 подано відзив на позовну заяву.
18.11.2019 за вх. № 42917 представник позивача подав пояснення по справі.
19.11.2019 у підготовчому засіданні суд поставив на обговорення питання про закриття провадження у справі.
Представник позивача заперечив щодо закриття провадження у справі.
Третя особа підтримала заявлене клопотання.
03.12.2019 суд, оглянувши та дослідивши докази подані до матеріалів справи, поставив на обговорення заяву про закриття провадження у справі.
Позивач та відповідач в підготовче засідання не з'явились, не забезпечили явку уповноважених представників, проте належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення засідання. Про причини неявки суд не повідомили.
Позовні вимоги обгрунотовані тим, що позивач є співласником житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , вказане майно належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1628, виданого 22.12.2011 нотаріусом Калуської районної адміністрації нотаріальної контори Локатир М.В. Зазначила, що Сівко-Войнилівська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області приймаючи рішення № 14 від 16.11.2017 без згоди та участі позивача діяла не у межах та у спосіб передбачений Конституцією України, оскільки незгодна з тим, що оскаржуваним рішенням житловому будинку розміщеному на земельній ділянці по АДРЕСА_1 адресні реквізити вул АДРЕСА_2 .
Третя особа - ОСОБА_1 просить суд закрити провадження справі, оскільки між сторонами існує спір про право. Зазначила, що на підставі рішення у справі №345/2015/18 Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області визнано право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в цілому по АДРЕСА_1 . 18.06.2019 року Івано-Франківський апеляційний суд ухвалив справу № 345/2015/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду від 14 червня 2018 року закрити. 05.08.2018 Верховним судом у складі судді Касаційного цивільного суду Шиповича В.В. відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 345/2015/18 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року.
Перевіривши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запровадженні механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частиною 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Термін «публічно-правовий спір», відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України, означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати у зв'язку з чим виник спір та на захист яких прав особа звернулася до суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Указаної позиції притримується Верховний Суд, що відображено у постановах від 17.04.2018 у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18), від 18.04.2018 у справі № 607/10615/15-а (провадження № 11-288апп18, від 06.06.2018 у справі № 826/26536/15 (провадження № 11-505апп18), від 06.06.2018 у справі № 804/3509/17 (провадження № 11-482апп18).
Судом встановлено, що виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача щодо правомірності рішення відповідача від 16.11.2017 № 14, яким житловому будинку розміщеному на земельній ділянці по АДРЕСА_1 реквізити АДРЕСА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є співвласником житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Вказане майно належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1628, виданого 22.12.2011 нотаріусом Калуської районної адміністрації нотаріальної контори Локатир М.В. (а.с.11-12).
За третьою особою - ОСОБА_1 на підставі рішення у справі №345/2015/18 Калуського міськрайонного суду Івано-Франківській області визнано право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в цілому по АДРЕСА_1 .
18.06.2019 року Івано-Франківський апеляційний суд ухвалив справу № 345/2015/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду від 14 червня 2018 року закрити.
05.08.2018 Верховним судом у складі судді Касаційного цивільного суду Шиповича В.В. відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 345/2015/18 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року.
Крім того, третя особа долучила до матеріалів справи довідку від 20.10.2017 за № 1152, згідно якої зазначено, що в господарській книзі виконкому Сівко-Войнилівської сільської ради ОСОБА_8 Ольга Ванівна є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 ; довідку від 26.03.2018 № 243 видану Сівко -Войнилівською сільською радою, згідно якої будинок ОСОБА_1 та господарські споруди згідно по господарського обліку 03-0205-1 знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; довідку від 21.05.2018 № 366, про те, що станом на 15.04.1991 року, в господарстві за адресою АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 ; виписку з погосподарської книги від 02.05.2018, згідно з якої містяться характеризуючі будинку, який розташований по АДРЕСА_1 майно що знаходиться на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 , яку було передано у власність згідно рішення десятої сесії ХХІ скликання від 30.12.1994 ОСОБА_3 .
Аналіз встановлених фактичних обставин справи дає підстави суду вважати, що оскаржуваному рішенню відповідача щодо присвоєння адресного реквізиту АДРЕСА_2 с. Сівка-Войнилівська об'єктам, що у приватній власності ОСОБА_2 та на праві власності на підставі рішення суду від 14.06.2018 у справі за № 345/2015/18 ОСОБА_1 , передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про право розпорядження будинками, та землі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з чим слід зазначити, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна, про що зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.04.2018 у справі № 607/10615/15-а (провадження № 11-288апп18).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Суд враховує дійсну правову природу спірних правовідносин, які хоча і відбуваються за участю владного суб'єкта - виконавчого комітету міської ради, проте стосуються виключно права цивільного (права власності на об'єкт нерухомості), а саме, права розпорядження об'єктом нерухомості за відсутності згоди позивача, який вважає що є співвласником вказаного об'єкту.
Отже, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом щодо захисту його права у сфері цивільних відносин, що означає, що спірні правовідносини виникли поза межами публічно-правових відносин.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у спірному випадку позивач формально оскаржує управлінське рішення владного суб'єкта, проте прагне захистити право цивільне щодо об'єкта нерухомого майна.
Тому суд зважає, що спір у дійсності не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку владного суб'єкта, а стосується захисту його приватних інтересів, у зв'язку з чим не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 495/5913/14-а (провадження № 11-298апп18).
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із відносин, пов'язаних із набуттям права власності на нерухоме майно, користуванням і розпорядженням. Як вбачається із долучених до матеріалів справи копій рішень судів загальної юрисдикції залишається не вирішеним питання між позивачем та третьою особою щодо права розпорядження будинками за спірними адресами. І лиш та обставина, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Такий висновок апеляційного суду відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.08.2019 року у справі №200/16168/17 (провадження №2-а/200/1168/17).
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Так, у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Тобто, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Водночас, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відтак, беручи до уваги наведене, а також те, що даний спір не є публічно-правовим у розумінні приписів КАС України, оскільки стосується правовідносин власності та цивільного права позивача, що свідчить про наявність між сторонами відносин, зокрема, приватноправового характеру, вказане, відповідно унеможливлює вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ураховуючи суть спірних правовідносин та їх суб'єктний склад, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною другою статті 238 КАС України визначено, що суд, закриваючи провадження у справі, також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 132 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом) є підставою для повернення судового збору. Отже, сплачений за подання цього позову судовий збір слід повернути платнику.
Керуючись ст.ст. 238, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Сівко-Войнилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області, виконавчого комітету Сівко-Войнилівської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування рішення №14, від 16.11.2017 року.
Повернути ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривні 40 коп. згідно квитанцій № 25 від 12.04.2019 року.
Роз'яснити позивачу, що справа має розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Попередити позивача, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції порядку та в строки, передбачені ст.ст.295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Сподарик Н.І.
Повний текст ухвали складено та підписано 06 грудня 2019 року.