Справа 357/14153/18 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2901/2019 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
Іменем України
3 грудня 2019 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря - ОСОБА_5
з участю прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_8 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2019 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лаврівка Долинського району Кіровоградської області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбуття основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Цивільний позов прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури ОСОБА_8 в інтересах держави в особі Білоцерківської місцевої ради Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» до ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Міське фінансове управління Білоцерківської міської ради про стягнення витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь Білоцерківської місцевої ради Комунального закладу Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 2» витрати на стаціонарне лікування потерпілого від злочину в розмірі 5674,89 гривень.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, яка була завдана кримінальним правопорушенням (злочином) - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 гривень.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
За вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
Так, 25.05.2018 року приблизно о 23 години 50 хвилин водій ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем «NISSAN SILVIA» державний номерний знак НОМЕР_1 та рухаючись по вул. Леваневського в м. Біла Церква Київської області, а саме від вул. Шевченка м. Біла Церква Київської області у напрямку до буд. 20 по вул. Леваневського в м. Біла Церква Київської області, в районі розташування нерегульованого перехрестя доріг, неподалік будинку № 30 по вул. Леваневського в місті Біла Церква Київської області, в порушення вимог розділу 33 «Дорожні знаки», 4«Наказові знаки» п. 4.1 «Рух прямо»; в порушення вимог п.2.3(б) Правил дорожнього руху України, де вказано: «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний, бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»; п.10.1 Правил дорожнього руху України, в якому зазначено: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»; п.11.2 Правил дорожнього руху України, в якому зазначено: «На дорогах, які мають дві і більше смуг для руху в одному напрямку нерейкові транспортні засоби повинні рухатися якнайближче до правого краю проїзної частини»; п.11.4 Правил дорожнього руху України, в якому зазначено: «На дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги»; п.16.13 Правил дорожнього руху України, в якому зазначено: «Перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо чи праворуч», проявив неуважність, на дорозі з двостороннім рухом, яка має дві смуги для руху в одному напрямку, не рухався якнайближче до правого краю проїзної частини, у забороненому наявним дорожнім знаком 4.1 «Рух прямо» місці, виїхав на призначений для зустрічного руху бік дороги, перед поворотом ліворуч не дав дорогу мопеду «HONDA DIO 35ZX» без номерного знаку, під керуванням водія ОСОБА_9 , який рухався по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо та мав перевагу в русі.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 отримав наступні тілесні ушкодження: перелом передньої та задньої стінок правої верхньощелепної пазухи; перелом кута нижньої щелепи справа; травматична ампутація 5 пальця правої кисті; рани правого плеча, ділянки правої ключиці та правого надпліччя, садна тулуба, кінцівок, голови, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, так як для повного зрощення переломів необхідно тривалий строк - більш ніж 3 тижні.
Грубе порушення водієм ОСОБА_7 порушень вимог п. 2.3(б), п. 10.1, п. 11.2, п. 11.4, п. 16.13 Правил дорожнього руху України та порушення вимог розділу 33 «Дорожні знаки», 4 «Наказові знаки» п. 4.1 «Рух прямо» знаходяться в прямому причинному зв'язку із вказаною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.
Не погоджуючись з вироком суду обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий, яким визнати його невинним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та виправдати у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.
В обґрунтування своїх вимог обвинувачений зазначає, що вирок суду є необґрунтованим. Зазначає, що причиною ДТП було порушення потерпілим ОСОБА_9 правил дорожнього руху. Також зазначає, що судом не було взято до уваги покази його дружини та свідка ОСОБА_10 .
Не погоджуючись з вироком суду прокурор Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки. В решті вирок залишити без зміни.
В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що судом при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість. Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги позиція потерпілих, які просили суворо покарати ОСОБА_7 , крім того не враховано поведінку обвинуваченого після ДТП, який не намагався надати допомогу потерпілим.
В запереченнях, поданих до суду, представник потерпілого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_11 просить апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого, який підтримав подану ним апеляційну скаргу та заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, «кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».
Згідно вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто вирок має ґрунтуватися на зібраних доказах, повністю та всебічно досліджених та правильно оцінених судом, а висновки про подію кримінального правопорушення, про винуватість або невинуватість обвинуваченого у вчиненні злочину та інші істотні питання, які виникли у кримінальному провадженні, мають з достовірністю випливати з матеріалів провадження.
Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Згідно ст. 84 КПК України доказами у кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 94 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а саме, порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
З таким висновком суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються зібраними, перевіреними та належно оціненими судом першої інстанції доказами, а саме: показами потерпілого ОСОБА_9 , показами свідка ОСОБА_12 , витягом з ЄРДР про вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, протоколом огляду місця ДТП з фото таблицею від 26.05.2018 року, схемою місця ДТП, протоколом огляду транспортного засобу «NISSAN SILVIA» державний номерний знак НОМЕР_1 від 26.05.2018 року, протоколом слідчого експерименту від 7.11.2018 року, відеозаписом з відеореєстратора, висновком експерта №335/д від 20.06.2018 року, висновком експерта №12-1/2197 від 16.11.2018 року та іншими доказами.
Наведені докази перевірені судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, відповідно до ст. 94 КПК України оцінено кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення та їх обґрунтовано покладено в основу вироку.
Посилання обвинуваченого в апеляційній скарзі на те, що причиною ДТП було порушення потерпілим ОСОБА_9 правил дорожнього руху, є необґрунтованими, оскільки будь-яких доказів вини потерпілого органом досудового розслідування та судом першої інстанції встановлено не було.
Порушення ОСОБА_7 вимог п.2.3(б), п.10.1, п.11.2, п.11.4, п.16.13 Правил дорожнього руху України та вимог розділу 33 «Дорожні знаки», 4 «Наказові знаки», п. 4.1 «Рух прямо» знаходиться в прямому причинному зв'язку з вказаною ДТП та зіткненням вищезазначених транспортних засобів.
Крім того, згідно висновку експерта №12-1/2197 від 16.11.2018 року, водій автомобіля «NISSAN SILVIA» державний номерний знак НОМЕР_1 - ОСОБА_7 , при заданих характеристиках дорожньої обстановки та представлених на дослідження вихідних даних, з технічної точки зору, повинен був керуватися вимогами розділу 33 «Дорожні знаки», 4 «Наказові знаки» п. 4.1 «Рух прямо» Правил дорожнього руху України, зміст яких викладений в дослідницькій частині висновку. В даній дорожньо-транспортній ситуації, при заданих характеристиках дорожньої обстановки та представлених на дослідження вихідних даних, з технічної точки зору, водій автомобіля «NISSAN SILVIA» державний номерний знак НОМЕР_1 - ОСОБА_7 , мав технічну можливість попередити дорожньо-транспортну пригоду - зіткнення із зустрічним мопедом «HONDA DIO 35ZX» без номерного знаку, шляхом виконання ним зазначених вимог Правил дорожнього руху України.
Посилання обвинуваченого про те, що судом першої інстанції не взято до уваги покази його дружини, є необґрунтованими, оскільки судом зазначено, що показання свідка ОСОБА_13 спростовуються дослідженим в порядку ст. 358 КПК України протоколом огляду транспортного засобу «NISSAN SILVIA» державний номерний знак НОМЕР_1 від 26.05.2018 року з наявними слідами пошкодження у вигляді подряпин продовж всього транспортного засобу з права, а також оглянутим відеозаписом з відеореєстратору, де також зафіксовано, як обвинувачений змінюючи напрямок руху, виїжджаючи на зустрічну смугу не зупинив повністю свій транспортний засіб, а лише знизив швидкість руху, що і призвело до того, що ОСОБА_7 не переконався в безпеці своїх дій, в порушення вимог, передбачених п. 16.13 Правил дорожнього руху України, продовжив рух свого транспортного засобу внаслідок чого і відбулась дорожньо-транспортна пригода. Крім того зазначив, що свідок ОСОБА_13 є дружиною обвинуваченого, тому є зацікавленою особою, яка намагається допомогти обвинуваченому уникнути кримінальної відповідальності.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що досудове слідство та судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 проведено з дотриманням норм КПК України в межах чинного законодавства та без порушення прав обвинуваченого, а також із врахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме рішень «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, де зазначено, що при оцінці доказів, як правило, застосовується критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази й дав їм у сукупності належну оцінку, на що вказує наведений у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів.
Таким чином, колегія суддів вважає доводи обвинуваченого про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України необґрунтованими, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження в їх сукупності, визнав їх достатніми та допустимими та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, належним чином мотивувавши своє рішення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора стосовно невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, особі яка вчинила злочин має бути призначене покарання необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Згідно вимог ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з вимогами ст.75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З вироку суду вбачається, що призначаючи покарання ОСОБА_7 суд дотримався вказаних вимог закону.
Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином невеликої тяжкості, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, не має постійного офіційного місця роботи, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, позицію потерпілого ОСОБА_9 , який вважав, що обвинуваченого необхідно покарати зі всією суворістю закону. Обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання судом не встановлено.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом не враховано поведінку обвинуваченого після ДТП, який не намагався надати допомогу потерпілому не є обставиною, яка впливає на призначення ОСОБА_7 більш тяжкого виду і розміру покарання.
Враховуючи сукупність вказаних обставин, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів дійшла висновку, що призначене обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України, звільненням його від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку, відповідає вимогам ст.ст.50,65 КК України, особі обвинуваченого та ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, та є необхідним і достатнім для його виправлення та домірним скоєному.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Підстав для скасування вироку в частині застосування ст.75 КК України, колегія суддів не знаходить.
Законним та обґрунтованим є також висновок суду першої інстанції щодо вирішення питання щодо заявлених цивільних позовів прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_9 .
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно й всебічно розглянути справу і постановити законне та обґрунтоване рішення, а також істотних порушень, які є безумовною підставою для скасування вироку суду колегією суддів не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без зміни.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2019 року щодо ОСОБА_7 - залишити без зміни.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Суддя Суддя Суддя