04 грудня 2019 року м. Київ
Справа №758/1594/18
Резолютивна частина постанови оголошена 04 грудня 2019 року
Повний текст постанови складено 05 грудня 2019 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Довгополої А.В.
учасники справи: позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва, ухваленого суддею Войтенко Т.В. 20 грудня 2018 року, повний текст рішення виготовлено 30 червня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів позики, -
Справа №758/1594/18
№ апеляційного провадження:22-ц/824/11050/2019
Головуючий у суді першої інстанції:Войтенко Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів позики.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 19 лютого 2015 року між позивачем та відповідачем було підписано договір №1/15 про надання позики, відповідно до якого ОСОБА_2 повинен був надати ОСОБА_1 в борг 350 000,00 доларів США, а боржник в період з 05 березня 2015 року до 05 лютого 2022 року взяв на себе зобов'язання повернути отриману суму позики;
- договір №2/15 про надання процентної позики, відповідно до якого ОСОБА_2 повинен був надати ОСОБА_1 в борг 345 126.00 доларів США, а ОСОБА_1 в період з 05 березня 2015 року до 05 грудня 2020 року мав повернути отриману суму позики та сплатити проценти в розмірі 14% річних.
Умовами вищевказаних договорів передбачалося, що позика передається позикодавцем позичальнику готівкою безпосередньо при підписанні сторонами договору.
Зокрема, в пунктах 2.1, 2.2. договору №1/15 та № 2/15 сторони погодили, що підписанням договору позичальник підтвердив факт одержання ним від позикодавця позики в розмірі, визначеному договором. Сторони свідчать про те, що належним чином підписаний договір є доказом передання грошей від позикодавця позичальнику.
У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що підписавши вищевказані договори позики ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 готівкою 695126,00 доларів США (19 017 251,50 грн. за курсом НБУ на день укладення договорів), однак зазначена сума так і не була надана ОСОБА_2 , оскільки виявилась для відповідача непомірною.
Посилаючись на те, що відповідно до п.2 ч.1 ст.1046 ЦК України договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості, тобто є реальним, однак грошові кошти так і не були передані відповідачем, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати недійсними договори позики №1/15 та 2/15 від 19.02.2017 року.
На підтвердження своєї позиції про те, що грошові кошти не передавалися, вказував на те, що оспорювані договори були підписані з метою досудового врегулювання ініційованої ОСОБА_2 . судової справи №761/36085/14-ц.
Так, 1 січня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були підписані договір №2/12 про надання безпроцентної позики, відповідно до якого Відповідач мав надати у власність Позивачу грошові кошти в сумі 2 876 328,00 грн., що на момент укладення договору еквівалентно 360 000,00 дол. США., а позичальник зобов'язувався повернути Позикодавцю позику на умовах, передбачених цим Договором.
Також між сторонами 1 січня 2012 року було підписано договір №1/12, відповідно до якого ОСОБА_2 надав у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 917 552,00 грн., що на момент укладення договору еквівалентно 240 000,00 дол. США, а ОСОБА_1 зобов'язався не пізніше 1 січня 2013 року повернути всю суму позики та сплатити 14% річних від суми позики.
В той же час, як зазначає ОСОБА_1 , 2 грудня 2014 року до Шевченківського районного суду м. Києва була подана позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 6 235 282,51 грн. за договорами позики від 01.01.2012 №1/12 та №2/12, а також заявлено клопотання про вжиття заходів забезпечення позову - накладення арешту на майно (рухоме та нерухоме) або грошові кошти що належать Відповідачеві і знаходяться у нього або інших осіб. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2014 року було відкрите провадження у справі №761/36085/14-ц та призначено до розгляду на 05 лютого 2015 року.
При цьому, 04 лютого 2015 року представником ОСОБА_2 було подано клопотання про відкладення розгляду справи з причин проведення переговорів з метою мирного вирішення спору, а 01 квітня 2015 року ОСОБА_2 була подана заява про відмову від позову та закриття провадження у справі №761/36085/14-ц у зв'язку з досягненням домовленостей. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2015 року було задоволено заяву ОСОБА_2 та закрито провадження у справі №761/36085/14-ц у зв'язку із відмовою від позову.
Саме у період між першим судовим засіданням, яке не відбулося 5 лютого 2015 року, та 1 квітня 2015 року, коли ОСОБА_2 відмовився від позову, було укладено оспорювані договори.
З посиланням на те, що грошові кошти за договорами позики від 19 лютого 2015 року не передавалися, а їх укладення було гарантією того, що ОСОБА_1 виконає свої зобов'язання за попередньо укладеними договорами від 2012 року добровільно на умовах, визначених за домовленістю між Позивачем і Відповідачем, ОСОБА_1 просив визнати договори від 2015 року недійсними.
Крім того, вказував, що договори від 2015 року було підписано ОСОБА_1 під впливом тяжкої для нього обставини та на вкрай невигідних умовах. Зокрема, в межах справи №761/36085/14-ц Шевченківським районним судом м. Києва вживалися заходи забезпечення позову, а тому з метою скасування арешту майна (рухомого та нерухомого) та грошових коштів, які належали ОСОБА_1 , він і підписав оспорювані договори позики №1/15 та 2/15, за для того, щоб ОСОБА_2 відмовився від позову.
З огляду на зазначені обставини, просив визнати недійсним договір №1/15 про надання позики та договір №2/15 про надання процентної позики.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 грудня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів позики - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, посилаючись на те, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник відповідача ОСОБА_4 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19 лютого 2015 року між позивачем та відповідачем було підписано договір №1/15 про надання позики, відповідно до якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 в борг 350 000,00 доларів США, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути дані кошти до 05 лютого 2022 року (а.с.10).
Цього ж дня, 19 лютого 2015 року між позивачем та відповідачем було підписано договір №2/15 про надання процентної позики, відповідно до якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 в борг 346 126,00 доларів США, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути дані кошти до 05 грудня 2020 року та сплатити проценти в розмірі 14% річних ( а.с.11-12).
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. договору №1/15 та № 2/15 сторони погодили, що підписанням договору позичальник підтвердив факт одержання ним від позикодавця позики в розмірі, визначеному договором. Сторони свідчать про те, що належним чином підписаний договір є доказом передання грошей від позикодавця позичальнику.
Як убачається з матеріалів справи, на підставі договору №1/15 рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2017 року, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 347 035,23 дол. США (а.с.44-48).
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики №2/15 від 19 лютого 2015 року у розмірі 330 126,00 дол. США основного боргу та 69 833,80 дол. США відсотків (а.с.49-54).
Письмова форма договору позики свідчить не тільки про факт укладення договорів, а й про факт передачі коштів за договором позики.
Статтею 203 ЦК України врегульовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до пункту 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цього Кодексу.
За правилами ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом ч.1 ст.233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Як роз'яснив Пленум ВСУ у п.23 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.
Перелік тяжких обставин навів Верховний Суд України у своїй Постанові від 19.03.2014 №6-2цс14. На думку Верховного Суду України, тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти правочин.
Правочини, що укладаються під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушена це зробити через тяжкі обставини.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Всупереч вимогам закону, позивач не навів суду доказів про те, що правочини було вчинено ним під впливом тяжкої обставини.
Посилання на наявність іншого цивільного провадження у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договорами за 2012 рік може свідчити лише про ймовірне існування обставин, для усунення яких необхідно було укладати нові договори позики у 2015 році.
Однак, твердження позивача про те, що такі договори у 2015 році укладалися на вкрай невигідних умовах для ОСОБА_1 , є недоведеними.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.
Висновки суду щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом надано належну оцінку всім наданим матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус
Судді: Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна