Апеляційне провадження № 22-ц/824/15327/2019
4 грудня 2019 року м. Київ
Унікальний номер справи 757/37506/19-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 6 вересня 2019 року, постановлену в приміщенні суду під головуванням судді Писанця В.А., -
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, визнання недійсним договору.
Разом з позовом подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 3.07.2019.
На обґрунтування доводів заяви про забезпечення позову зазначав, що між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 2 500 дол.США з терміном повернення її в повному обсязі не пізніше 8.06.2019.
Станом на дату повернення коштів ОСОБА_2 своє зобов'язання не виконав.
Порушуючи п.11 договору позики, за яким передбачено забезпечення виконання позичальником зобов'язання за договором укладенням договору іпотеки між сторонами строком на 6 місяців, протягом п'яти днів після отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спадщину на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та його державної реєстрації, ОСОБА_2 шляхом укладення договору дарування відчужив належну йому частку вищевказаної квартири ОСОБА_3 .
Вважав дії відповідачів такими, що спрямовані ускладнення або взагалі на досягнення неможливості виконання договору позики.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 6 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та, вказуючи на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що суд в оскаржуваній ухвалі не навів жодних мотивів, якими він керувався при постановленні ухвали та не відобразив результатів оцінки доказів з наведення мотивів їх прийняття чи відмови у їх прийнятті.
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, ОСОБА_2 свідомо, з метою ухилення від виконання встановленого договором позики зобов'язання забезпечити позику іпотекою, подарував належне йому нерухоме майно своєму - синові ОСОБА_3 , чим порушив його право на виконання договору позики.
Вважав, що арешт вказаного майна жодним чином не порушує права відповідачів, оскільки не заважає володіти та користуватися квартирою. А тому, висновок суду щодо невідповідності заходів забезпечення позову є хибним.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги, з підстав, викладених в ній. Просили ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову про задоволення заяви про забезпечення позову.
Відповідач ОСОБА_3 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_2 надіслав до суду заяву про неможливість прибути до суду апеляційної інстанції , в якій просить проводити засідання у його відсутність.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що захід забезпечення позову, яке просить вжити ОСОБА_1 є неспівмірним із заявленими позовними вимогами.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду, вважає його законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Звертаючись із позовною заявою до суду ОСОБА_1 посилався на невиконання відповідачем ОСОБА_2 умов договору позики від 8.05.2019 та повернення позики в розмірі 2 500 дол.США, а також відповідно до п. 8 договору штрафні санкції у розмірі 100% від суми наданої позики.
Разом з тим, однією з вимог позовної заяви було зазначені вимоги про визнання недійсним договору дарування однокімнатної квартири АДРЕСА_1 від 3.07.2019.
Підставою визнання недійсним вказаного договору дарування ОСОБА_1 зазначав невиконання відповідачем ОСОБА_2 договору позики, зокрема, п.11, за яким передбачено, що забезпеченням виконання позичальником зобов'язання за цим договором та додатковими угодами до цього договору, які можуть бути укладені у майбутньому, є укладення договору іпотеки між позичальником та позикодавцем строком на шість місяців, протягом п'яти днів після отримання позичальником свідоцтва про право власності на спадщину на Ѕ частку квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та його державної реєстрації.
Укладений договір позики від 8 травня 2019 року нотаріально посвідчений, не визнавався недійсним, а тому породжує правові наслідки для його сторін.
Апеляційний суд вважає, що оскільки ОСОБА_2 , подарував частину квартири своєму синові ОСОБА_3 всупереч укладеному договору позики, останній має об'єктивну можливість вчинення дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Враховуючи, що предметом спору є стягнення заборгованості та визнання недійсним договору дарування, вид забезпечення позову, який просив застосувати ОСОБА_1 , як накладення арешту на квартиру є співмірними із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що, в силу положень ст. ст. 149-153 ЦПК України свідчить про обґрунтованість поданої заяви про накладення арешту на майно.
Відтак колегія суддів приходить до висновку про те, що не забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
При цьому, обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав, оскільки обмежується лише можливість розпорядитися ним.
Таким чином, стороною позивача наведені як причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, так і обґрунтовано необхідність їх вжиття, враховано співмірність заходу забезпечення позову заявленим вимогам, з огляду на що висновок суду про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту не відповідає вимогам закону.
Позивач, вважаючи, що реєстрація квартири за договором дарування за ОСОБА_3 відбувалися незаконно, стверджує, що є ймовірність того, що за період розгляду справи за його позовом вказане майно може бути відчужено з метою уникнення обов'язку щодо повернення боргу за договором.
У відповідності до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами .
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Згідно з п.п.1,4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З огляду на викладене, доцільно вжити вид забезпечення, а саме: накласти арешт на квартиру.
Відповідно до ст.ст.77-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст.376 підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржувану ухвалу слід скасувати, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 6 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_3 .
Боржник: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ).
Стягувач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ).
Строк пред'явлення судового рішення до виконання три роки.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня її проголошення.
В разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повну постанову складено 5 грудня 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді: