Постанова
Іменем України
04 грудня 2019 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/14739/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф.,
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», в інтересах якого діє Макєєв Віталій Миколайович,
на рішення Деснянського районного суду м. Києва
від 09 вересня 2019 року
в складі судді Панченко О.М.
у справі №754/14234/17 Деснянського районного суду м. Києва
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»
до ОСОБА_1
про відшкодування шкоди в порядку регресу,
В жовтні 2017 року позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - ПрАТ «СК «УСГ», Компанія) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування в порядку регресу суми страхового відшкодування, виплаченого особі, постраждалій в дорожньо-транспортній пригоді (далі - ДТП).
Позов обґрунтовано тим, що внаслідок ДТП, яка сталася 04 травня 2016 року за участю транспортного засобу «Volkswagen Golf», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «Dacia Logan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , транспортні засоби отримали пошкодження.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.06.2016 ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якої на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «УСГ», визнано винною у вчиненні ДТП. Компанією відшкодовано потерпілій в ДТП особі завдану ОСОБА_2 шкоду.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 у відповідності до вимог ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не повідомила страховика у триденний строк про настання страхового випадку, та не зазначила причини неповідомлення про ДТП, підтверджені документально, просив задовольнити позов та в порядку регресу стягнути з відповідачки суму страхового відшкодування у розмірі 12 962,83 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач, діючи через свого представника ОСОБА_4 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилався на незаконність та необґрунтованість рішення, ухваленого з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Як на підставу скасування рішення суду вказував на те, що судом не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню до даних правовідносин, а саме положення ст. 1191 ЦК України та положення пп. 33.1.4. п. 33.1. ст. 33, пп. ґ п. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Зазначив, що в рішенні суду взагалі відсутні посилання на будь-які норми матеріального права, які є підставою для відмови в задоволенні позову та наведені норми, які підтверджують вимоги позивача.
Судом не взято до уваги правовий висновок, висловлений Верховним Судом в постанові від 19.11.2018 по справі №621/2403/16-ц.
За вказаних обставин просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09.09.2019 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідачка своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 04 травня 2016 року о 15год. 30 хв. на перехресті вул. С. Петлюри та бул. Т. Шевченка у м. Києві сталася ДТП за участю транспортного засобу «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу «Dacia Logan», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП транспортні засобиотримали механічніпошкодження.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 червня 2016 року ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «СК «УСГ» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ№8194112.
Власник пошкодженого транспортного засобу «DaciaLogan», державний номерний знак НОМЕР_2 , звернувся до ПрАТ «СК «УСГ» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Страхове відшкодування було виплачено позивачем потерпілій в ДТП особі на підставі страхового акту № ДКЦВ-12453 від 27.10.2016 року та розрахунку до нього в сумі 12 962 грн 83коп., що підтверджується платіжним дорученням №20023від 28.10.2016.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є регресна вимога до страхувальника за договором обов'язкового страхування у зв'язку з невиконанням останнім обов'язку своєчасного повідомлення страховика про ДТП.
Звертаючись до суду з позовом позивач вказував на те, що ОСОБА_2 не повідомила ПрАТ «СК «УСГ» про ДТП у встановлені законом строки, а страхове відшкодування потерпілому виплачено у повному обсязі, у зв'язку з чим ПрАТ «СК «УСГ» на підставі ст. 38 Закону набуло право регресної вимоги про стягнення з відповідачки виплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 12 962 грн 83коп.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки факт настання страхового випадку та правомірності виплати страхового відшкодування ніким не оспорюється, а факт неповідомлення про настання ДТП не є безумовною підставою для стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, враховуючи наступне.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, між позивачем і відповідачем існувало договірне зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і ці відносини поєднуються з деліктними відносинами, боржником у якому в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.
Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно не застосовано положення ч. 1 ст. 1191 ЦК України, якою регламентовано порядок відшкодування шкоди в порядку регресу.
Дійсно ч. 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Водночас, правовідносини, які виникли між сторони, регулюються положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон). Зокрема, стаття 38 Закону передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов, зокрема, якщо він не повідомив страховика про настання ДТП у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону (підпункт 38.1.1 («ґ») пункту 38.1 статті 38 Закону).
Із внесенням Законом України від 17 лютого 2011 року №3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» змін до статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розширено перелік обов'язків учасників ДТП, у зв'язку з чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів повідомлення страховика про настання ДТП викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Проте, вказані зміни, що стосуються нумерації зазначеного підпункту, до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону, у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 цього Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.
Згідно з підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону - МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про знаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.
Факт неповідомлення страховика про ДТП є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування.
Проте, в разі якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами і ніким не оспорюється, відповідач як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності, позивач як страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може бути покладений в основу рішення, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків.
Даний правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 13 березня 2019 по справі №495/8394/15-ц.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 14 лютого 2018 року у справі №760/5736/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі №752/9895/15-ц, від 28 лютого 2018 року у справі №722/1929/15-ц, від 4 квітня 2018 року у справі №522/24655/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі №369/5335/15-ц, від 3 травня 2018 року у справі №210/3852/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі №760/17929/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі №459/212/17; від 20 вересня 2018 року у справі №754/10079/16-ц; від 10 жовтня 2018 року у справі №686/26194/14-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі №371/6159/16-ц; від 24 жовтня 2018 року у справі №300/847/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі №711/9786/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі №753/16761/14-ц, від 16 січня 2019 року у справі №208/7291/13-ц, від 20 лютого 2019 року у справі №753/18489/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі №495/8394/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 724/1009/16-ц.
За приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, він зафіксований правоохоронними органами, відповідач як особа, яка винна в ДТП, притягнута до адміністративної відповідальності, а страхова компанія відповідача визнала такий факт, добровільно сплативши страхове відшкодування.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що факт неповідомлення страховика про настання страхового випадку не є безумовною підставою для стягнення коштів в порядку регресу, грунтується на правильному застосуванні Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Доводи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно не застосовано положення ст. 1191 ЦК України та пп. 33.1.4. п. 33.1. ст. 33, пп. ґ п. 38.1.1. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» повністю спростовуються змістом оскаржуваного рішення, яке є достатньо повним та обгрунтованим, містить переконливі висновки по суті вирішеного спору, а також встановленими судом і наведеними вище обставинами справи.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим учасниками справи, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків. Рішення суду відповідає вимогам закону щодо його законності та обґрунтованості, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що підставою для скасування судового рішення є не врахування судом правового висновку, висловленого Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постанові від 19.11.2018 по справі №621/2403/16-ц, оскільки згідно правової позиції висловленої великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 по справі №755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію. Остання правова позиція при вирішенню тотожного спору висловлена Верховним Судом в постанові від 13.03.2019 у справі №495/8394/15-ц, про яку зазначено вище і яка врахована судом першої інстанції при ухваленні рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192 100 грн); справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група», в інтересах якого діє Макєєв Віталій Миколайович, - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 04 грудня 2019 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай