справа №757/250/17 головуючий у І інстанції: Москаленко К.О.
провадження 22-ц/824/14569/2019 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
03 грудня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Сліпченка О.І., Сушко Л.П., Матвієнко Ю.О.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», треті особи ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про припинення зобов'язання за договором поруки.
Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який обґрунтовано тим, що виступаючи поручителем за кредитним договором, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (далі ПАТ «Кредитпромбанк» та/або Банк) та третьою особою ОСОБА_2 зобов'язалася відповідати солідарно з боржником за кредитними зобов'язаннями.
Проте, кредитор відповідно до умов договору мав направити їй як поручителю вимогу про існуючу заборгованість протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, чого не було зроблено, що згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення договору поруки.
Просила зобов'язання за договором поруки від 21 березня 2008 року визнати припиненим.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник третьої особи Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі ПАТ «Дельта Банк» та/або Банк), подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовано тим, що місцевий суд неповно з'ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права та допустився порушення норм процесуального права.
Зазначав, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2011 року було стягнуто з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, поруку за яким остання просить визнати припиненою у цій справі.
Вважає, що вказаним рішення було встановлено чинність поруки позивача за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_3 , а оскільки рішення набрало законної сили, у суду першої інстанції не було правових підстав повторно з'ясовувати та встановлювати вказані обставини при розгляді даної справи.
Просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В свої запереченнях ОСОБА_1 з доводами апеляційної скарги не погоджується та вказує, що в 2011 році при стягненні заборгованості за кредитним договором суд не досліджував чинність договору поруки, а тому не визнає посилання на вище вказане рішення можливою підставою для задоволення вимог апеляційної скарги.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2017 року апеляційну скаргу задоволено.
Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року скасовано вищевказане рішення та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У судове засідання належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами;
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів
3) показань свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає в повній мірі.
Задовольняючим позов, суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Кредитпромбанк» звернувся з позовом поза шестимісячним строком існування зобов'язання поруки, у зв'язку з чим позовні вимоги про припинення зобов'язань за договором поруки підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, 21 березня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Кредитпромбанк» був укладений кредитний договір № 49.28/11/08-НВз відповідно до якого банк відкрив позичальнику невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у національній валюті України та/або в іноземній валюті в межах загальної суми 380 000 грн. 00 коп. строком до 18 березня 2033 зі сплатою 13,20 % річних в національній валюті.(а.с.6-8)
В забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором 49.28/11/08-НВз 21 березня 2008 року між сторонами був укладений договір поруки №49.28/11/П3/08-НВз, за умовами якого позивач взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором солідарно з боржником за своєчасне та повне виконання ним зобов'язань за кредитним договором (а.с.9).
Зокрема п. 2.1, договору поруки було передбачено, що у разі порушення позичальником своїх зобов'язань перед банком за платежами, що передбачені кредитним договором, відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором.
В п 2.2 договору поруки зазначено, що при порушенні позичальником своїх зобов'язань за платежами, що виникли за кредитним договором, поручитель на підставі письмового повідомлення позичальника або банку, в триденний строк (включаючи день отримання повідомлення) виконує в повному обсязі платіжні зобов'язання позичальника за кредитним договором, які підлягали виконанню, але не були виконані позичальником.
Відповідно до п. 3.1. договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного погашення позичальником та/або поручителем заборгованості за кредитним договором.
Згідно з п. 1.1 кредитного договору строк повернення кредитних коштів - 18 березня 2033 року включно.
06 липня 2009 року Банк направив на адресу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання за кредитним договором (а.с. 15).
Пред'явлена банком 06 липня 2009 року вимога про дострокове погашення заборгованості поручителем не виконана, тому кредитор 02 лютого 2011 року звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовом до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором, та 11 червня 2011 року у справі №2-464/11 було винесено заочне рішення про стягнення солідарної заборгованості з позичальника та поручителя (а.с.13).
Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки
Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (дійсна на момент спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Відповідно до ч.1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
В постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року вказано, що наявність заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 01 червня 2011 року не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Кредитпромбанк» про припинення зобов'язання за договором поруки.
Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи 31 жовтня 2018 року постанову у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), враховуючи встановлену законодавцем правову природу поручительства, як додаткового (акцесорного) зобов'язання до основного договору та пряму залежність від його умов, відступила від правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року (справа № 6-1199цс16) про презумпцію чинності поруки та неможливість її припинення на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України з огляду на наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, оскільки таке рішення саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору.
Як було зазначено вище, 06 липня 2009 року Банк направив вимогу про дострокове погашення заборгованості поручителем, а звернувся з позовом в лютому 2011 року, тобто поза шестимісячним строком існування зобов'язання поруки.
Місцевий суд вірно вказав, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Відповідно до постанови Верховного суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, висновок якої згідно ч.1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для застосування, «Згідно із ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч.4 ст. 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Відповідно до ч.1 ст 367 ЦПК Укарїин суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку.
Апеляційна скарга переповнена оцінкою доказів апелянтом, при цьому не вказується, які з доказів неправомірно були судом першої інстанції не прийняті, чи досліджувались із порушенням установленого законом порядку, її доводи спрямовані на визнання рішення суду про стягнення заборгованості з кредитора та поручителя можливою підставою для задоволення, що з огляду на вищезазначене не може бути прийнято до уваги.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: