Постанова
Іменем України
03 грудня 2019 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/15257/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
за участю секретаря Ратушного А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду м. Києва
в складі судді Сирбул О.Ф.
від 11 вересня 2019 року
у справі №753/17664/18 Дарницького районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Забігайло Людмила Петрівна, ОСОБА_3 ,
про визнання договорів купівлі-продажу земельної ділянки та садового будинку недійсними,
В вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , та посилаючись на те, що відповідач навмисно ввів її в оману, внаслідок чого вона помилялася щодо природи правочину, просила визнати недійсними укладені з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу частини земельної ділянки та договір купівлі-продажу частини садового будинку.
Позов обґрунтовано тим, що вона є людиною похилого віку і у неї є хвора донька ОСОБА_3 . Відповідач є сином її знайомої та тривалий час, в період 2002 по травень 2015 року, проживав в її квартирі. В середині червня 2015 року вона досягла домовленості з відповідачем, що останній укладе договір довічного утримання її доньки ОСОБА_3 . Взамін вона погодилася продати відповідачу Ѕ частину садового будинку та Ѕ частину земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок. Також вони домовилися, що іншу частину будинку та земельної ділянки вона переоформить на дочку ОСОБА_3 . В подальшому, перехід до відповідача права власності на належну ОСОБА_3 частку нерухомостіповинен був відбуватися після смерті позивача, за домовленістю з ОСОБА_3 , за умови продовження договору довічного утримання останньої, який ОСОБА_2 обіцяв укласти зразу після підписання договору купівлі-продажу.
Вказала, що 19.08.2015 між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини садового будинку та договір купівлі-продажу 1/2 частини земельної ділянки кадастровий номер 80000000000:90:996:0033 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до умов договору ОСОБА_2 за реалізовані йому 1/2 частин будинку та земельної ділянки повинен був сплатити позивачу грошові кошти в сумі 207 715,00 грн та 162 680,50 грн, а всього на суму 370 395,50 грн.
Однак, як під час оформлення частини дачного будинку у нотаріуса так і після підписання договору позивач ніяких коштів від відповідача не отримала, розрахункового рахунку в банку «Фінанси та кредит» вона не відкривала, так як в цьому нічого не розуміє. Підозрює, що його відкривав ОСОБА_6 який займався організацією оформлення договорів купівлі-продажу.
Вважає, що відповідач незаконно заволодів її майном, оскільки на час укладання спірних правочинів вона була і є пенсіонеркою, і для неї кошти в розмірі 370 395,50 грн є особливо великим розміром.
Крім того, ОСОБА_6 не виконав домовленостей. Як до підписання наведених вище договорів так і після, ніякого договору довічного утримання доньки позивача не підписав та постійно ухиляється від підписання цього договору.
За наведених обставин просила визнати оспорювані правочини недійсними з підстав, передбачених ст. 229, 230 ЦК України.
Відповідач не погоджуючись з доводами позовної заяви подав відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову.
Як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог посилався на те, що позивачка не заперечує підписання нею договору купівлі-продажу садового будинку. Тобто під час укладення правочину позивачка усвідомлювала значення своїх дій, а саме те, що вона підписувала договір купівлі-продажу. Вказав, що за оспорюваними договорами позивачка була продавцем, а покупцями був він та донька позивачки. Оспорюючи договір в частині продажу частки будинку та земельної ділянки відповідачу, позивачка не оспорює цей договір в частині продажу цього майна своїй доньці. Доказів, які б підтверджували вплив на волю позивача до підписання нею даного правочину, позивачем не надано і такі докази відсутні. Своїм підписом на цьому договорі позивач підтвердила факт повного розрахунку та відсутність у продавця до покупців будь-яких претензій фінансового характеру, що стосувалися б розрахунку за цим договором. Окрім цього зазначив, що з часу укладення договорів минуло більше трьох років, і якщо б позивач вважала, що вона не отримала кошти по договору, позивач могла би звернутися до відповідача з відповідною вимогою.
У відповіді на відзив позивачка посилалась на те, що оспорюванні договори вона підписала в похилому віці, не розуміючи значення своїх дій, під впливом обману відповідача про те, що він після підписання договорів купівлі-продажу укладе з позивачкою договір довічного утримання. Вказала, що вона не могла розпоряджатися коштами, які були зараховані на поточний рахунок, відкритий в банку на її ім'я, оскільки вона не знала про його існування. Посилалась на фіктивність відкриття та закриття ОСОБА_7 рахунку у банку на її ім'я. Заперечує факт, що договори нею були прочитані, оскільки вона страждає на офтальмологічне захворювання та їй протипоказані окуляри.
В письмових поясненнях від 03 листопада 2018 року позивачка вказала, що під час підписання договорів вона детально з даними договорами не ознайомлювалася, так як повністю надіялася на порядність ОСОБА_2 , крім того багато років знала нотаріуса ОСОБА_8 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.
Позивач вважала, що судом розглянуто справу неповно, необ'єктивно та невсебічно, у зв'язку з чим рішення першої інстанції є незаконним та необґрунтованим.
Вказала, що судом неправильно встановлено обставини справи. Фактично суть справи полягає в тому, що вона вважала, що з відповідачем вона підписала договір довічного утримання. Ніяких коштів від відповідача вона не отримувала.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд не взяв до уваги доводи позивача про те, що вона довіряла відповідачу і під час підписання договорів їх не читала, про ніякі грошові кошти вона з відповідачем не домовлялася та вважала це договорами довічного утримання.
Судом не взято до уваги той факт, що волевиявлення позивача під час підписання договорів не було вільним та не відповідало внутрішній волі позивача, так як вона не розуміла, що підписує договір купівлі-продажу. Позивач неодноразово в суді заявляла, що ніяких коштів від відповідача вона не отримувала і рахунків в банку не відкривала.
Судом не враховано, що вчинення правочину під впливом обману зумовлено деформацією волі, на яку вплинула протиправна поведінка іншої особи. Також не враховано похилий вік і поганий зір позивача.
За вказаних обставин просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11.09.2019 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідач подав відзив. Посилаючись на те, що доводи скарги є безпідставними та необгрунтованими, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Треті особи своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися.
Позивачка та її представник ОСОБА_9 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених в ній.
Представник відповідача - ОСОБА_10 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обгрунтоване.
Треті особи, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності третіх осіб.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 19.08.2015 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу садового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в рівних долях, а вони у свою чергу зобов'язались прийняти в рівних долях садовий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та сплатити за нього грошову суму, визначену сторонами у розмірі 415 430,00 грн.
Відповідно до п. 2.1 ст. 2 вказаного договору, зазначену суму за будинок було повністю перераховано покупцями на поточний рахунок продавця - позивача у справі.
Крім того, 19.08.2015 між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в рівних долях, а вони у свою чергу зобов'язались прийняти в рівних долях земельну ділянку для ведення господарства, площею 0,077 га, кадастровий номер 8000000000:90:996:0033, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та сплатити за неї грошову суму, визначену сторонами у розмірі 325 361,00 грн.
Відповідно до п. 1.4 ст. 1 вказаного договору, зазначену суму за земельну ділянку було повністю перераховано покупцями на поточний рахунок продавця - позивача у справі.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати недійними договори купівлі-продажу, укладені з відповідачем, недійсними з підстав, передбачених ст. 229, 230 ЦК України.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Виходячи зі змісту статей 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша стаття 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними договори купівлі-продажу, укладені між нею, як продавцем, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , як покупцями, лише в частині одного з покупців, а саме ОСОБА_2 .
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що позивачка не усвідомлювала, що вона підписувала договори купівлі-продажу, та вважала, що підписує договір довічного утримання, оскільки такі доводи спростовуються обставинами, викладеними у позовній заяві.
Так, звертаючись до суду з позовом, позивач посилалася на те, що між нею та відповідачем існувала домовленість про укладення цих договорів купівлі-продажу з умовою укладення відповідачем з нею та її донькою договору довічного утримання останньої. Також домовилися, що після смерті позивача відповідач буде домовлятися вже з її донькою про перехід у власність відповідача іншої частини садового будинку і земельної ділянки, за умови продовження договору довічного утримання ОСОБА_3 . Зазначила, що після укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу відповідач не виконує домовленостей та ухиляється від укладення договору довічного утримання ОСОБА_3 , тому вважала, що її було введено в оману щодо правової природи укладених між ними правочинів.
Також позивач зазначала, що вона фактично не отримувала грошових коштів за продаж спірної частини садового будинку і земельної ділянки. Відповідач, користуючись її юридичною необізнаністю щодо правової природи правочину, всупереч домовленості, вчинив дії, спрямовані на власне збагачення за її рахунок, шляхом заволодіння належної їй частини садового будинку і земельної ділянки.
Суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відмовив у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, що сторони у справі, діючи добровільно та розуміючи значення своїх дій, попередньо будучи ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладені між ними правочини, уклали договори, згідно з якими позивач передав у власність відповідачу, а відповідач прийняв у власність частину садового будинку та земельної ділянки. Після укладення договорів оспорюване нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем, а отже настали правові наслідки, відповідно до умов укладених договорів. Підписавши оспорювані договори, позивачка підтвердила, що умови кожного з них повністю відповідають її волевиявленню, а також вказала про повний розрахунок за продане нерухоме майно.
Такий висновок суду повністю узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 230 ЦК України, якою передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Тобто, за змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (постанова Верховного Суду від 28.08.2019 у справі №753/10863/16-ц).
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності умислу в діях відповідача і самого факту обману. Судом не встановлено будь-яких порушень нотаріуса при нотаріальному посвідченні оспорюваного договору та/або особистої її зацікавленості.
При цьому, звертаючись до суду з позовом позивачка посилалась на існування між нею та відповідачем домовленостей щодо укладення договорів купівлі-продажу.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом не враховано, що позивачка фактично не отримувала грошових коштів за продаж частини садового будинку і земельної ділянки, тому, що такі доводи не можуть бути підставою для визнання недійсними оспорюваних договорів, оскільки доводи щодо неналежного виконання грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу можуть свідчити про неналежне виконання умов договору, а не про його недійсність.
Також, не мають правового значення для визнання договорів недійсними з підстав, передбачених ст. 229, 230 ЦК України, і доводи про стан здоров'я позивача, а саме проблеми із зором.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні обставин судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішеня не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 04 грудня 2019 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай