Головуючий у суді першої інстанції: Марцинкевич В.А.
Єдиний унікальний номер справи №755/10618/15-ц
Апеляційне провадження № 22-ц/824/15365/2019
Іменем України
05 грудня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Федаш Микола Миколайович, на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У грудні 2014 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» звернулося до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що18 травня 2013 року між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1/1392599 на підставі якого банк надав позичальнику кредит в сумі 214733,97 грн. Позичальник ОСОБА_1 мав повернути кредит згідно графіку погашення суми кредиту та сплачувати щомісячно проценти.
За умовами договору, кредит надавався на купівлю автомобіля Volkswagen Amarok, що підтверджується договором застави № Z1/1392599 від 18 травня 2013 року.
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору банку не надавав.
Позивач вказував, що у зв'язку з зазначеними порушеннями позичальник ОСОБА_1 станом на 24 вересня 2014 року має заборгованість у сумі 164478,18 грн.
ПАТ «Креді Агріколь Банк» 10 жовтня 2014 року направило на адресу позичальника письмову вимогу про дострокове погашення кредиту в повній сумі, нарахованих процентів, штрафів та пені, однак, вимогу виконано не було.
На підставі викладеного ПАТ «Креді Агріколь Банк» просило стягнути із ОСОБА_1 вказану заборгованість на свою користь.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за кредитним договором № 1/1392599 від 18 травня 2013 року в сумі 164 478,18 грн та судовий збір у справі в сумі 1644,78 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року залишено без задоволення заяву про перегляд заочного рішення у вказаній справі.
Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У апеляційній скарзі посилається на порушення порядку проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення. Вказує, що автомобіль, на придбання якого було укладено кредитний договір, був застрахований. Зазначає, що є учасником бойових дій, а тому штрафні санкції, пеня та відсотки з початку і до закінчення особливого періоду йому не нараховуються.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року відкрито апеляційне провадження.
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 164 478,18 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що 18 травня 2013 року між ПАТ ,»Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1/1392599 на підставі якого банк надав позичальнику кредит в сумі 214 733,97 грн. Позичальник ОСОБА_1 мав повернути кредит згідно графіку погашення суми кредиту та сплачувати щомісячно проценти (а.с. 13-21).
Відповідно до умов вказаного договору, кредит надавався на купівлю автомобіля Volkswagen Amarok, що підтверджується договором застави № Z1/1392599 від 18 травня 2013 року (а.с. 8-10).
Банк свої обов'язки за договором виконав, надавши відповідачу грошові кошти у сумі 214 733,97 грн, що підтверджується відповідними меморіальним ордером та платіжним дорученням (а.с. 11, 12).
Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до графіку платежів не надавав.
Як видно із наданого банком розрахунку, позичальник ОСОБА_1 станом на 24 вересня 2014 року має заборгованість у сумі 164 478,18 грн. (а.с. 5). Доказів на підтвердження відсутності заборгованості чи її наявність у іншому розмірі відповідач суду не надав.
ПАТ «Креді Агріколь Банк» 10 жовтня 2014 року направило на адресу позичальника письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості (а.с.6,7), однак вимогу виконано не було.
За правилами статей 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 625 ЦПК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.
Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду про наявність підстав для задоволення позову, оскільки позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.
Доводи апеляційної скарги щодо необізнаності ОСОБА_1 про перебування на розгляді в суді вказаної цивільної справи спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Так, відповідачу неодноразово направлялись судові повістки за адресою його реєстрації, відповідно до даних ГУ ДМС у м. Києві. Зокрема, ОСОБА_1 особисто отримав судове повідомлення про призначення засідання на 05 березня 2015 року о 10 год. 50 хв., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 61). При цьому, відповідач розглядом справи не цікавився, не вчиняв жодних дій з метою добросовісної реалізації свої процесуальних прав та здійснення обов'язків.
Посилання апелянта на норми, що регулюють відносини страхування та на його право отримати страхове відшкодування також оцінюються колегією суддів критично.
Як видно із матеріалів справи, автомобіль, на придбання якого отримувались кредитні кошти, 24 червня 2013 року потрапив у дорожньо-транспортну пригоду. У зв'язку з настанням страхового випадку, ОСОБА_1 у травні 2015 року звертався до суду із позовом до страхової компанії, в якому просив стягнути страхову суму в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. 15 квітня 2016 року Солом'янським районним судом м. Києва ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року (а.с. 160-169).
Вказаними судовими рішеннями встановлено, що його застрахований автомобіль потрапив у ДТП, у результаті якої дві особи, які були в автомобілі, загинули на місці пригоди. Хто керував автомобілем у момент ДТП, на час ухвалення рішення, не було встановлено. Однак, згідно заяви від 30 липня 2013 року, посвідченої приватним нотаріусом Романовським Б.П., ОСОБА_1 підтвердив факт отримання від ОСОБА_2 коштів в сумі 400 000 грн., які є компенсацією за нанесену йому шкоду та завдані збитки у зв'язку з ДТП, яка сталась 24 червня 2013 року. Загальний розмір заподіяної позивачу матеріальної та моральної шкоди визначено ОСОБА_1 в ході попередніх домовленостей з ОСОБА_2 , у зв'язку з чим ОСОБА_1 не мав до останнього претензій, у тому числі, і майнових. Тобто, ОСОБА_1 отримав кошти у рахунок відшкодування шкоди.
Вбачається із вказаних рішень і те, що банк був обізнаний про дорожньо-транспортну пригоду із заставним майном, був стороною у справі, та повідомляв позичальника про необхідність виконання умов договору.
Колегія суддів звертає увагу на те, що страхова компанія не є безпосереднім учасником кредитних відносин міжбанком та позичальником та стороною по даній цивільній справі. Більше того, спір щодо виплати страхового відшкодування вирішений в межах іншої цивільної справи, судові рішення по якій набрали законної сили.
Також, у матеріалах справи міститься довідка ГУ МВС України в Київській області від 15 листопада 2018 року, відповідно до якої ОСОБА_1 перебував у районі проведення антитерористичної операції з 22 грудня 2014 року 26 січня 2015 року, з 17 березня 2015 року по 11 квітня 2015 року, з 15 липня 2015 року по 10 серпня 2015 року (а.с. 171). В той час як розрахунок заборгованості здійснено банком станом на 24 вересня 2014 року.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо неможливості нарахування відсотків та штрафних санкцій на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є неспроможними, оскільки апелянт не надав суду доказів свого перебування у районі проведення антитерористичної операції у період, за який здійснювалось нарахування відсотків за договором.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 серпня 2015 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: С.М. Верланов
С.І. Савченко