Справа №759/19806/15-ц Головуючий у І інстанції Миколаєць І.Ю.
Провадження №22-ц/824/14555/2019 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
04 грудня 2019 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2019 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Просто - страхування» до ОСОБА_1 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Київський річковий порт», про відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування,
У грудні 2015 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності від 17 грудня 2013 року, що був укладений між ПрАТ «Просто-страхування» та ВАТ «Київський Річковий Порт» було забезпечено транспортний засіб «Honda Accord», державний номерний знак НОМЕР_1 .
20 серпня 2014 року в місті Києві по вулиці Якіра відбулася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «Toyota COROLLA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 та автомобіля «Honda Accord», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_1 .
Відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2014 року ОСОБА_1 було визнано винною в вчиненні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Автомобіль «Toyota COROLLA», реєстраційний номер НОМЕР_2 був застрахований відповідно до договору страхування №209.14.2212382 від 11 січня 2014 року, який було укладено між ОСОБА_2 та ТзДВ «Експрес Страхування».
Вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Toyota COROLLA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , відповідно до Звіту №893 від 08 вересня 2014 року, становила 15033,37 грн.
Відповідно до платіжного доручення №12424 від 01 вересня 2014 року ТзДВ «Експрес Страхування» виплатило страхове відшкодування в розмірі 12215,86 грн.
03 жовтня 2014 року ТзДВ «Експрес Страхування» звернулося до АТ «Просто-страхування» із заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 12215,86 грн.
Зазначена вище подія була визнана страховим випадком, про що 11 серпня 2015 року було складено страховий акт №102348. Відповідно до платіжного доручення №12542 від 12 серпня 2015 року АТ «Просто-страхування» виплатило ТзДВ «Експрес Страхування» страхове відшкодування в розмірі 11705,86 грн.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 з повідомленням про настання дорожньо-транспортної пригоди, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», до АТ «Просто-страхування» не зверталася, а тому повинна відшкодувати позивачу фактичні витрати, пов'язані із страховим випадком.
На підставі викладеного, позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача витрати по сплаті страхового відшкодування в розмірі 11705,86 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 червня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПрАТ « Просто страхування» витрати по сплаті страхового відшкодування у розмірі 11705, 86 грн., а також понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1218, 00 грн., а всього 12923 грн. 86 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про стягнення витрат по сплаті страхового відшкодування, оскільки шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Також зазначає, що дорожньо-транспортна пригода сталася в середу 20 серпня 2014 року протягом робочого часу, коли ОСОБА_1 безпосередньо виконувала свої трудові обов'язки перед ПАТ «Київський річковий порт», та у зв'язку з чим використовувала службовий автомобіль «Honda Accord», державний номерний знак НОМЕР_1 . Факт наявності трудових відносин підтверджується копією трудової книжки, яка міститься в матеріалах справи. Доказів про те, що ОСОБА_1 використовувала службовий автомобіль у власних цілях ПАТ «Київський річковий порт» не надало.
Щодо тверджень позивача про неповідомлення ОСОБА_1 страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди, то у випадку якщо факт настання страхового випадку зафіксований правоохоронними органами, відповідач, як винна особа, притягнутий до відповідальності, страховик сплатив страхове відшкодування, то сам по собі факт не повідомлення відповідачем страховика про настання страхового випадку не може братися в основу ухвалення рішення, яке повинно ґрунтуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позову.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі на адресу суду апеляційної інстанції не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі.
Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з урахуванням такого.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 серпня 2014 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Хонда», державний номерний знак НОМЕР_1 (власником автомобіля є ВАТ «Київський річковий порт») в м. Києві по вул. Якіра в м. Києві на перехресті рівнозначних доріг з вулицею Білоруською не надала переваги в русі автомобілю «Тойота», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , який рухався по головній дорозі, в результаті чого відбулося зіткнення та пошкодження автомобілів.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 вересня 2014 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП (а.с.47-48).
Цивільно-правова відповідальність ВАТ «Київський річковий Порт», власника транспортного засобу «Honda Accord», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , застрахована в ПрАТ «Просто-страхування» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів оформленого полісом АС/9541273 від 17 грудня 2013 року зі строком дії до 19 грудня 2014 року (а.с.5).
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 - власника автомобіля «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_2 , який знаходився під його керуванням, застрахована за договором добровільного страхування транспортних засобів № 209.14.2212382 від 11 січня 2014 року, укладеним з ТДВ «Експрес-страхування» (а.с.11-16).
Відповідно до страхового акта ТДВ «Експрес-страхування» № 3.14.2098-1 від 29 серпня 2014 року подія, що сталася 20 серпня 2014 року була кваліфікована страховиком як страховий випадок за ризиком ДТП та прийнято рішення про виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування в сумі 12215,86 грн. (а.с.10), що підтверджується платіжним дорученням № 12424 від 01 вересня 2014 року (а.с.45).
03 жовтня 2014 року ТДВ «Експрес-страхування» звернулося до ПрАТ «Просто-страхування» з регресною вимогою на суму 12215,86 грн. (а.с.9).
Відповідно до страхового акта ПрАТ «Просто-страхування» № 102348 від 11 серпня 2015 року подія, що сталася 20 серпня 2014 року була кваліфікована страховиком як страховий випадок за ризиком ДТП та прийнято рішення про виплату ПрАТ «Просто-страхування» страхового відшкодування у розмірі 11705,86 грн. = (12215,86 грн. - 510,00 грн. (франшиза)) (а.с.6), що підтверджується платіжним дорученням № 12542 від 12 серпня 2015 року (а.с.7).
ОСОБА_1 , яка була особою, що керувала забезпеченим ПрАТ «Просто-страхування» транспортним засобом, згідно договору обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів оформленого полісом АС/9541273 не виконала свого зобов'язання передбаченого п.п.33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і не повідомила ПрАТ «Просто-страхування» про дорожньо-транспортну пригоду, що сталася 20 серпня 2014 року, що надало право ПрАТ «Просто-страхування» 07 жовтня 2015 року направити ПАТ «Київський річковий порт» претензію про виплату страхового відшкодування в порядку регресу (а.с.8).
У листі-відповіді від 24 вересня 2015 року ПАТ «Київський річковий порт» повідомило, що про ДТП дізналося лише після отримання регресної вимоги та просило стягнути дану шкоду з ОСОБА_1 , оскільки остання на момент ДТП використовувала автомобіль у власних цілях (а.с.8).
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтвердили поважність причин невиконання свого обов'язку щодо повідомлення страховика про ДТП, окрім того страховика має альтернативне право пред'явлення позову або до страхувальника, яким у даному випадку є ПАТ «Київський річковий порт», або до водія забезпеченого транспортного засобу, яким є ОСОБА_1 , що передбачено підпунктом 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не може погодитися з вказаними висновками суду першої інстанції виходячи з такого.
У відповідності до ч. 6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
На підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» після сплати страхового відшкодування до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, винної у вчиненні ДТП, що стало причиною заподіяння збитків, тобто до відповідача.
Відповідно до підпункту «ґ» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Разом з тим, дійсно норми спеціального Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» надають страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.
Однак згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Таким чином, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13).
Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).
Отже, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 надала суду копію трудової книжки в якій міститься запис про те, що остання перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Київський річковий порт» та була прийнята 01 серпня 2012 року на посаду Радника Президента-Голови Наглядової Ради (а.с. 116). Дана обставина підтверджує наявність між ПТ «Київський річковий порт», який є володільцем транспортного засобу», та ОСОБА_1 , яка керувала транспортним засобом на момент вчинення ДТП, трудових правовідносин, дорожньо-транспортна пригода сталася в робочий час та під час виконання трудових обов'язків, доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці чи без достатньої правової підстави заволоділа транспортним засобом ПАТ «Київський річковий порт» суду не надало. Таким чином, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову та не врахував ту обставину, що вказаний позов слід було пред'являти до володільця транспортного засобу, яким є ПАТ «Київський річковий порт» та з яким ОСОБА_1 перебувала у трудових правовідносинах.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на підтвердження понесених нею витрат на правничу допомогу надала суду договір про надання правової допомоги №01/08-2019 від 01 серпня 2019 року, детальний опис послуг із зазначенням витраченого часу у цивільній справі №759/19806/15 за позовом ПрАТ «Просто-страхування» до ОСОБА_1 , третя особа: ПАТ «Київський річковий порт» про відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, Акт виконаних робіт від 21 серпня 2019 року згідно договору про надання правової допомоги №01/08-2019 від 01 серпня 2019 року, оригінал квитанції від 21 серпня 2019 року про сплату коштів за отриману правову допомогу у розмірі 7000 грн.
Також, ОСОБА_1 при зверненні до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення сплатила судовий збір у розмірі 320 грн., та при зверненні до суду з апеляційною скаргою сплатила судовий збір у розмірі1827 грн.
З урахуванням того, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, підлягає вирішенню питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Так, з позивача у справі на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений останньою при зверненні до суду із заявою про перегляд заочного рішення у розмірі 320 грн., при зверненні до суду з апеляційною скаргою у розмірі 1827 грн., а також витрати на правову допомогу у розмір 7000 грн., які були понесені ОСОБА_1 під час розгляду даної справи.
Керуючись ст.ст. 137, 141, 367, 369, 374, 376 України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 07 червня 2019 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Просто - страхування» до ОСОБА_1 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Київський річковий порт», про відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволені позову Приватного акціонерного товариства «Просто - страхування» до ОСОБА_1 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Київський річковий порт», про відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 147 грн., з яких 320, 00 грн. - за звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду та 1827 грн. - за звернення до суду з апеляційною скаргою.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 04 грудня 2019 року.
Реквізити сторін:
Позивач:Приватне акціонерне товариство «Просто-страхування», зареєстроване місце знаходження: вул. Герцена, 10, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 247456673, п/р НОМЕР_3 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805.
Відповідач:ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Суддя-доповідач
Судді: