19 листопада 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря - ОСОБА_4
прокурора - ОСОБА_5
потерпілого - ОСОБА_6
представника потерпілого - ОСОБА_7
захисника - ОСОБА_8
обвинуваченого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в режимі відеоконференції з ДУ «Київський слідчий ізолятор» апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,
Цією ухвалою під час вирішення питання доцільності продовження строків тримання під вартою обвинуваченого в порядку ст. 331 КПК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 у виді тримання під вартою до 16 грудня 2019 року включно.
На дану ухвалу захисник ОСОБА_8 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року та постановити нове рішення, яким обрати (змінити) обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний період доби з покладанням на нього обов'язків, відповідно до вимог ст. 194 КПК України.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції вимог ст.ст. 177, 199 КПК України та положень викладених в судових актах Європейського суду з прав людини, оскільки під час вирішення питання продовження обвинуваченому строку дії тримання під вартою, який є винятковим, найсуворішим видом запобіжного заходу, стороною обвинувачення не надано жодних доказів того, що обвинувачений ОСОБА_9 вживав заходи, спрямовані на уникнення від кримінальної відповідальності і прокурор не навів переконливих доводів щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які б слугували підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 та не обґрунтував своєї позиції щодо неможливості застосування інших заходів для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Апелянт вважає, що матеріали кримінального провадження не містять даних, які б свідчили про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу до ОСОБА_9 , який раніше не судимий, має постійне місце проживання та реєстрації, офіційно працевлаштований, одружений, має міцні соціальні зв'язки, на момент ДТП перебував у тверезому стані, з місця ДТП не тікав, інформація про його ухилення чи перешкоджання слідству або суду відсутня, а наявність протоколів про адміністративне правопорушення складених щодо ОСОБА_9 не може підвищити ймовірність виникнення у нього наміру переховуватись від суду, а також бути підставою для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
Отже, на переконання апелянта, викладені в оскаржуваному рішенні висновки суду є явно недостатніми для продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 , оскільки такі висновки не відповідають ні матеріалам кримінального провадження, ні прецедентній практиці ЄСПЛ.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_9 на підтримку доводів апеляційної скарги, пояснення потерпілого, його представника та прокурора, які заперечували проти поданої захисником апеляційної скарги, перевіривши матеріали контрольного провадження №359/3418/19 та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 року у справі за конституційною скаргою ОСОБА_10 було вирішено визнати таким, що не відповідає Конституції Україн (є неконституційним), положення ч.2 ст. 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Таким чином, ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в судді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення судом
питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу та незалежно від наявності клопотань, суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 суд першої інстанції зазначив, що застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає характеру та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, встановлені судом ризики є дійсними та триваючими, а наявність міцних соціальних зв'язків, за відсутності будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом не встановлено.
Таким чином, оскільки ризики та обставини, передбачені положеннями ст. 177 КПК України, зокрема те, що перебуваючи на волі ОСОБА_11 може безпосередньо або через інших осіб вплинути на свідків, які ще не допитані в судовому засіданні, а також ризик переховування останнього від суду, суд дійшов висновку, що менш суворий запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, навіть із застосуванням електронних засобів контролю, об'єктивно не спроможний запобігти наведеним ризикам.
При цьому, суд врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , характер та тяжкість інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, що потягло загибель людини, а тому, враховуючи існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дійшов висновку про доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає характеру та тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали і продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Отже, приймаючи до уваги ступінь тяжкості інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 8 років, дані про особу ОСОБА_9 , що у сукупності з іншими наведеними в оскаржуваному рішенні даними, підтверджує правильність рішення суду першої інстанції про доцільність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_9 , оскільки відсутні підстави вважати, що інший (менш суворий) запобіжний захід, може запобігти ризикам, передбачених ст. 177 КПК України та забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Апеляційні доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також твердження апелянтів, що стороною обвинувачення не доведена наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які б слугували підставою для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 і прокурор не обґрунтував своєї позиції щодо неможливості застосування інших більш м'яких заходів для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки під час вирішення питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 та встановлена наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч.1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою було подано з порушенням вимог ст. 199 КПК України, оскільки копія цього клопотання не була вручена обвинуваченому за три години до початку його розгляду, то вони є необґрунтованими, оскільки положення вказаної норми Кримінального процесуального закону розповсюджуються лише на стадію досудового розслідування кримінального провадження, а провадження, яке вже перебуває на стадії судового розгляду в Бориспільському міськрайонному суді Київської області і вирішення питання судом щодо запобіжного заходу регламентовано статтею 331 КПК України, положення якої не зобов'язують прокурора звертатися до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою під час судового розгляду кримінального провадження.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Бориспільськогоміськрайонного суду Київської області від 18.10.2019 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, винесена з додержанням вимог кримінального процесуального закону, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування, про що ставиться питання в апеляційній скарзі його захисника.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2019 року, якою продовжено ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком до 16 грудня 2019 року включно - без зміни.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: __________________ _________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3