Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №804/1938/18
провадження №К/9901/881/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до в. о. голови Самарського районного суду м. Дніпропетровська Зайченко С. В., Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна судова адміністрація України, про визнання протиправними дій, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Прудника С. В., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Бишевської Н. А. (головуючий), Добродняк І. Ю., Семененка Я. В.
І. Суть спору
1. У березні 2018 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до в. о. голови Самарського районного суду м. Дніпропетровська (надалі також Самарський районний суд) Зайченко С. В., Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (надалі також ТУ ДСА), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державної судової адміністрації України (надалі також ДСА України), в якому, з урахуванням уточнень, просила:
1.1. визнати протиправними дії в. о. голови Самарського районного суду Зайченко С. В. щодо видання наказу від 19 лютого 2018 року № 11-ОС про відрахування зі штату судді ОСОБА_1 з 19 лютого 2018 року у зв'язку з припиненням повноважень відповідно до рішення Вищої ради правосуддя Україні (надалі також ВРП) від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська» та листа ВРП від 16 листопада 2017 року № 22933/0/9-17 «Про видання наказу головою суду стосовно судді ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;
1.2. визнати незаконним та скасувати наказ від 19 лютого 2018 року №11- ОС, винесений в. о. голови Самарського районного суду Зайченко С. В. про відрахування зі штату суддю ОСОБА_1 з 19 лютого 2018 року у зв'язку з припиненням повноважень, відповідно до рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська» та листа ВРП від 16 листопада 2017 року № 22933/0/9-17 «Про видання наказу головою суду стосовно судді ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;
1.3. зарахувати ОСОБА_1 до штату Самарського районного суду з дати незаконного відрахування та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу;
1.4. визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА щодо нездійснення нарахування у зв'язку з винесеним наказом про звільнення судді ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» за період з січня 2017 року по 19 лютого 2018 року;
1.5. зобов'язати ТУ ДСА перерахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу у розмірі 32000,00 гривень за період із січня 2017 року по грудень 2017 року включно та суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу у розмірі 37230,00 гривень із січня 2018 року по 19 лютого 2018 року включно.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач послалась на незаконність наказу про відрахування зі штату судді ОСОБА_1 у зв'язку з припиненням повноважень з огляду на відсутність судового рішення у справі щодо оскарження рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська» та відсутність у Конституції України та Законі України «Про судоустрій та статус суддів» такої підстави припинення повноважень судді.
3. Також ОСОБА_1 покликалась на те, що станом на час винесення спірного наказу вона була вагітною, а відповідач - в. о. голови Самарського районного суду Зайченко С. В. - у порушення вимог трудового законодавства відрахував її зі штату суду без працевлаштування.
4. Вимоги щодо перерахунку та виплати суддівської винагороди позивач обґрунтувала тим, що оскільки її призначено на посаду судді Самарського районного суду до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (надалі також Закон № 1402-VIII) і вона не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді, її посадовий оклад належить обраховувати з огляду на розмір, визначений частиною третьої статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (надалі також Закон № 2453-VІ), а саме у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
5. Відповідачі позов не визнали. Заперечуючи проти задоволення заявлених позивачем вимог, відповідачі послались на те, що:
5.1. в. о. голови Самарського районного суду Зайченко С. В., видаючи спірний наказ, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законом;
5.2. ні в Законі України «Про державний бюджет України на 2017 рік», ні в Законі України «Про державний бюджет України на 2018 рік», ні в кошторисі не передбачено посадовий оклад у розмірі 32000 гривень для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
6. Указом Президента України від 21 грудня 2009 року № 1085/2009 позивача - ОСОБА_1 - призначено на посаду судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська строком на п'ять років.
7. Указом Президента України від 2 квітня 2011 року № 345/2011 ОСОБА_1 переведено на роботу на посаді судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська в межах п'ятирічного строку.
8. 21 грудня 2014 року закінчився п'ятирічний строк повноважень судді ОСОБА_1
9. 31 жовтня 2017 року ВРП за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (надалі також ВККС) про обрання ОСОБА_1 на посаду судді Самарського районного суду безстроково та висновку члена ВРП дійшла висновку про існування обґрунтованих обставин, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади, у зв'язку із призначенням ОСОБА_1 на посаду судді Самарського районного суду та відмовила у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Самарського районного суду (рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17).
10. Листом від 16 листопада 2017 року № 22933/0/9-17 з вимогою про направлення відповідного наказу стосовно судді ОСОБА_1, прийнятого відповідно до вимог статті 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», указане рішення ВРП направлено до Самарського районного суду.
11. 22 листопада 2017 року Самарський районний суд отримав зазначений лист і копію рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17.
12. 12 січня 2018 року на адресу Самарського районного суду надійшов лист ТУ ДСА від 12 січня 2018 року № 72/18, у якому зазначено, що виходячи з норм Закону України «Про вищу раду правосуддя» рішення ВРП набуває чинності після його ухвалення. Отже, на думку ТУ ДСА, ОСОБА_1 звільнена з посади судді Самарського районного суду 31 жовтня 2017 року.
13. 23 січня 2018 року на адресу Самарського районного суду надійшов лист ВРП від 17 січня 2018 року № 1321/0/9-18 із посиланням на необхідність виконання вимог статті 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
14. Наказом в. о. голови Самарського районного суду Зайченко С. В. від 19 лютого 2018 року № 11-ос суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату Самарського районного суду з 19 лютого 2018 року у зв'язку із припиненням повноважень відповідно до рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська» та листа ВРП від 16 листопада 2017 року № 22933/0/9-17 «Про видання наказу головою суду стосовно судді ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.125 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"».
15. Уважаючи вказаний наказ таким, що суперечить вимогам чинного трудового законодавства, а також зауважуючи на неправильному обрахуванні та виплаті суддівської винагороди з січня 2017 року, позивач звернулась до суду.
16. В аспекті предмету доказування суди також установили, що згадане рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17 було предметом судового розгляду.
17. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 29 січня 2018 року у справі № 800/521/17, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 травня 2018 року, відмовив повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до ВРП про визнання незаконним і скасування рішення ВРП від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17 «Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Самарського районного суду міста Дніпропетровська» та про зобов'язання ВРП розглянути повторно рекомендацію ВККС від 25 березня 2015 року № 340/бо-15 і матеріали до неї щодо обрання ОСОБА_1 на посаду судді Самарського районного суду безстроково з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
18. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 19 вересня 2018 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
19. Ухвалюючи такі рішення, суди виходили з безпідставності позову з огляду на правомірність відрахування позивача зі штату Самарського районного суду та правильності обчислення виплачуваної позивачеві суддівської винагороди в спірний період.
20. Стосовно аргументів позивача про неможливість її звільнення під час вагітності, суд апеляційної інстанції зауважив на відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин норм загального законодавства, а саме приписів Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП).
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
21. Позивач подала касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
22. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі ОСОБА_1 наполягає на тому, що в. о. голови Самарського районного суду не мав повноважень відраховувати її зі штату суду під час її вагітності, а також стверджує про протиправність застосування при обчисленні її посадового окладу пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (надалі - Закон № 1774-VII).
23. У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити рішення про задоволення заявлених нею вимог у повному обсязі.
24. ТУ ДСА та ДСА України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких, наполягаючи на безпідставності останньої, просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. Оцінка Верховного Суду
А. Щодо відрахування ОСОБА_1 зі штату суду
25. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон № 1402-VIII, за змістом пункту 1 частини п'ятої статті 48 якого незалежність судді забезпечується, з-поміж іншого, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень.
27. За приписами частин першої, другої Конституції України призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому законом.
Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.
28. Частинами п'ятою-сьомою статті 126 Основного Закону України обумовлено, що суддя обіймає посаду безстроково.
Підставами для звільнення судді є:
1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров'я;
2) порушення суддею вимог щодо несумісності;
3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;
4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;
5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;
6) порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна.
Повноваження судді припиняються у разі:
1) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;
2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави;
3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним;
4) смерті судді;
5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину.
29. Разом із цим, відповідно до підпункту 2 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України зі змінами, внесеними Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (надалі - Закон № 1401-VIII) з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
30. Так, за приписами до частин першої, другої статті 36 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про вищу раду правосуддя» (надалі - Закон № 1798-VIIІ) призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя.
Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судді на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.
31. За приписами абзацу другого частини четвертої статті 37 Закону № 1798-VIIІ Вища рада правосуддя Вища рада правосуддя може ухвалити рішення про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду відповідно до пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тільки на підставі обґрунтованих відомостей, які були отримані Вищою радою правосуддя в передбаченому законом порядку, якщо:
1) такі відомості не були предметом розгляду Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України не дала належної оцінки таким відомостям в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата.
32. Своєю чергою, за змістом приписів пункту 1 частини дев'ятнадцятої статті 79 Закону № 1401-VIII Вища рада правосуддя може відмовити у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду, серед іншого, за наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв'язку з таким призначенням.
33. Отже, рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення на посаду судді є підставою для припинення повноважень судді, призначеного до набрання чинності Законом № 1401-VIII (див. пункт 28 постанови Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 820/53/18).
34. Відповідно до статті 125 цього ж Закону, яка кореспондується із приписами пункту 4 частини першої його статті 24, припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
35. Як уже зазначено, ВРП рішенням від 31 жовтня 2017 року № 3505/0/15-17, правомірність якого підтверджена в судовому порядку та не є предметом дослідження у цій справі, відмовила у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Самарського районного суду. Копія вказаного рішення надійшла на адресу цього суду 22 листопада 2017 року.
36. Отже, голова Самарського районного суду (особа, що виконує його обов'язки) після отримання копії вказаного рішення ВРП мав не тільки всі правові підстави, а й зобов'язаний був відповідно до частини другої статті 19 Конституції України видати наказ про припинення трудових відносин із ОСОБА_1 (див. пункт 32 постанови Верховного Суду від 4 жовтня 2019 року у справі № 140/865/19 36).
37. Щодо аргументів позивача про неможливість відрахування її зі штату суду під час вагітності, Верховний Суд зауважує на такому.
38. Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
39. Отже, зазначена норма встановлює гарантію обмеження звільнення для вагітних жінок і передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов'язкового працевлаштування.
40. Однак, вимоги цієї норми у спірному випадку на позивача не розповсюджуються з огляду на таке.
41. За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі. Разом з тим, з огляду на особливий статус судді, правове регулювання організації праці суддів визначається винятково Конституцією України та Законом № 1401-VIII, зокрема його статтею 125, а не положеннями КЗпП. Тобто, на суддю, як на особу публічного права із особливим статусом, не розповсюджуються загальні норми трудового законодавства (див. пункт 44 постанови Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 160/1640/19).
42. З огляду на викладене, висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині є правильними, а відповідні доводи касаційної скарги свого підтвердження не знайшли.
Б. Щодо обчислення розміру суддівської винагороди
43. Згідно з частиною першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
44. За змістом пункту 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього ж Закону право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
45. Пунктом 23 наведеного Розділу визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ.
46. Таким чином, правильними є висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VІ.
47. Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, що застосовується для обрахунку такого окладу. Тому необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
48. Нормативним доповненням до зазначеної статті є положення пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
49. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200 і 3723 гривень у спірні періоди) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів.
50. Водночас цим же пунктом законодавець передбачив таке: «До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень».
51. Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець встановив:
по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати;
по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати,
по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 гривень.
52. Доцільно зауважити на тому, що таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
53. Відтак, обчислюючи розмір суддівської винагороди позивача із урахуванням пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.
54. Доводи касаційної скарги у цій частині свого підтвердження не знайшли.
55. Між тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що Рішенням від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII.
Це положення, за висновком Конституційного Суду України, підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».
56. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України положення частин третьої, десятої статті 133 положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
57. Зважаючи на ретроспективність касаційного розгляду та враховуючи, що рішення Конституційного Суду України мають наступну дію, його Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 не може бути враховано Верховним Судом при розгляді касаційної скарги.
58. Зважаючи на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині є також безпідставними, а висновки судів першої й апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення цих вимог - правильними.
VI. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
59. За наведеного правового регулювання та обставин справи Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
60. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VІI. Судові витрати
61. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року у справі № 804/1938/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич