Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №826/1053/17
провадження №К/9901/2094/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Земляної Г. В., суддів: Ісаєнко Ю. А., Сорочко Є. О.
І. Суть спору
1. У січні 2017 року громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - ГУ ДМС України в м. Києві), в якому просить:
1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 19 грудня 2016 року № 654-16 про відмову у визнанні громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позову зазначає, що він у серпні 2016 року звернувсь до ГУ ДМС України в м. Києві із заявою про надання захисту в Україні, проте 03 січня 2017 року отримав повідомлення, що на підставі рішення ДМС України від 19 грудня 2016 року № 654-16 йому відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.1. Вказує, що є громадянином Демократичної Республіки Конго, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності у зв'язку із побоюваннями переслідувань через свої політичні погляди, оскільки є активістом членом анти-президентської опозиційної політичної партії, кандидатом від опозиційної партії на місцевих виборах та виступає за дотримання демократичних прав і свобод в країні свого походження.
2.2. Вважаючи рішення ДМС України від 19 грудня 2016 року № 654-16 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним та необґрунтованим, ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про його скасування.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Демократичної Республіки Конго, народився в м. Кіншаса Демократичної Республіки Конго, за національністю суку, за віросповіданням християнин-католик. Заявник одружений на громадянці ДР Конго ОСОБА_5 , 1987 року народження та має 7 дітей.
4. Територію країни громадянської приналежності залишив у березні 2016 року, до України прибув легально 14 березня 2016 року.
5. Громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в м. Києві із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 25 серпня 2016 року № 80, в якій зазначено, що позивач є активістом членом антипрезидентської опозиційної політичної партії, кандидатом від опозиційної партії на місцевих виборах, є активним політичним та суспільним діячем, виступає за дотримання демократичних прав і свобод в країні свого походження, приймав активну участь в масштабних антипрезидентських акціях протесту, що відбулися в столиці Демократичної Республіки Конго - місті Кіншаса, а також інших містах країни в січні 2015 року. У зв'язку з його політичною діяльністю позивача було неодноразово заарештовано, піддано тортурам та погрозам.
6. За результатами розгляду вказаної заяви та вивченням матеріалів особової справи, ГУ ДМС України в м. Києві складено висновок від 14 вересня 2016 року щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийнято наказ від 14 вересня 2016 року № 489 "Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 ".
7. В подальшому ГУ ДМС України в м. Києві складено висновок від 09 грудня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
8. На підставі вказаного висновку, ДМС України прийнято рішення від 19 грудня 2016 року № 654-16 про відмову у визнанні громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
9. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року в позові відмовлено.
10. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено фактів викладених в його заяві, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та здоров'ю.
11. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.
11.1. Визнано неправомірним та скасовано рішення ДМС України від 19 грудня 2016 року № 654-16 про відмову у визнанні громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
11.2. Зобов'язано ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
12. Київський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваного рішення щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки ухваленого фактично через неврахування існуючих загальновідомих офіційних документів, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та невибіркової загрози позивачу зазнати поводження.
IV. Касаційне оскарження
13. У касаційній скарзі ДМС України, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та ухвалити нове, яким в позові відмовити.
14. В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судом апеляційної інстанції відсутність будь-яких доказів та фактів щодо здійснення над позивачем фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску відповідних органів у країні походження, що унеможливлювало б знаходження на території.
15. Водночас представник позивача у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
16. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
20. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
21. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" довідка про звернення за захистом в Україні - це документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.
22. Приписами частин другої, четвертої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23. Перелік умов, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту передбачений у статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Так, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:
яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;
яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
24. Частиною сьомою статті 7 вказаного Закону встановлено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
25. За змістом статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.
26. Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
27. Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
28. Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
29. Положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
30. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
VI. Позиція Верховного Суду
31. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.
32. При цьому, слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
33. Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
34. Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
35. Отже, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
36. З матеріалів справи вбачається, що 14 березня 2016 року позивач вибув з країни походження до України у легальний спосіб, на підставі закордонного паспорту.
37. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач 25 серпня 2016 року звернувся до органу міграційної служби із заявою, в якій вказав, що він є активістом членом антипрезидентської опозиційної політичної партії, кандидатом від опозиційної партії на місцевих виборах, є активним політичним та суспільним діячем, виступає за дотримання демократичних прав і свобод в країні свого походження, приймав активну участь в масштабних антипрезидентських акціях протесту, що відбулися в столиці Демократичної Республіки Конго - місті Кіншаса, а також інших містах країни в січні 2015 року. Разом з цим вказав, що у зв'язку з його політичною діяльністю, позивача неодноразово заарештовано, піддано тортурам та погрозам.
38. Отже, з обставин які склались у цій справі, громадянин Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 без зволікань звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що відповідає приписам статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
39. Слід зазначити, що при зверненні із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивач надав аргументи та докази щодо наявності очевидно обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, через які він не бажає користуватися захистом своєї країни або не може користуватися цим захистом. Так в заяві-анкеті позивач зазначив, що був змушений залишити країну свого походження з політичних причин, оскільки був політичним активістом, кандидатом на місцевих виборах від опозиційної партії, приймав участь в антипрезидентських демонстраціях. Внаслідок такої діяльності позивач був викликаний у відділок поліції та незаконно допитувався, побоюючись за своє життя змушений був переховуватись, через що на нього було видано ордер на арешт, що й слугувало підставою для пошуку захисту в іншій країні.
40. Наведене підтверджується інформацією про країну походження, зокрема тим, що уряд Демократичної Республіки Конго використовував надмірну та незаконну силу, щоб розправитись з протестами 19 січня 2015 року. На підтвердження зазначеного позивачем надано дані та посилання Х'юмен Райтс Вотч, яка підтверджує, що 36 осіб, в тому числі, один співробітник поліції, були вбиті в м. Кіншасі, столиці Конго під час демонстрацій. З них сили безпеки Конго застрелили щонайменше 21 особу. Крім того, 22 січня по меншій мірі чотири людини були вбиті в східній частині місті Гома під час демонстрацій. Демонстрації були проведені в містах по всій країні, в тому числі Кіншасі, Букаву, Буніа, Гому, Лубумбаши, Мбандаці і Увіра. Х'юмен Райтс Вотч задокументували кілька випадків кілька випадків, в яких поліцейські або солдати Республіканської гвардії забрали трупи розстріляних в очевидній спробі видалити докази вбивства.
41. Позивач у своїй заяві-анкеті від 25 серпня 2016 року № 80 та під час проведення співбесід зазначив про те, що він був політичним активістом, балотувався на вибори депутатів від опозиційної партії "Mouvement de Liberation du Congo", про що надав копію картки члена партії № 1087, видану на його ім'я 14 січня 2014 року.
42. Так, під час проведення першої співбесіди 07 вересня 2016 року ОСОБА_1 повідомив, що він є засновником від опозиційної партії "Mouvement de Liberation du Congo", однак під час надання інформації про юридичну та електронну адреси партії, позивачем були допущені неточності.
43. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач є громадянином Демократичної Республіки Конго та спілкується французькою мовою, на співбесіді був присутній перекладач, який перекладав все на російську мову, а записи, з якими ознайомлювався позивач взагалі проводились українською мовою. На другій співбесіді 12 жовтня 2016 року ОСОБА_1 зазначив, що у 2007 році він розпочав свою політичну діяльність. У 2005-2006 роках він заснував асоціацію "Розвиток для усіх", в процесі її діяльності на нього звернули увагу партія "MLC" та запропонували вступити до неї. Позивач зазначив, що у 2007 році вступив до лави опозиційної партії, в якій був мобілізатором молоді, однак ОСОБА_1 не зміг чітко надати відповіді щодо своєї діяльності у цій партії. До матеріалів особової справи заявник надав копію картки члена партії "Рух за звільнення Конго" № 1087, видану 14 січня 2014 року, однак зазначив, що втратив оригінал документа у червні 2016 року.
44. За таких обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо існування обґрунтованих підстав побоюватися, що внаслідок повернення позивача в країну походження є загрози його життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадянської приналежності.
45. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
46. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
47. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
VII. Судові витрати
48. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич