Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №580/272/16-а
адміністративне провадження №К/9901/54239/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 580/272/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області Шкурка Володимира Олексійовича про визнання дій протиправними,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Лебединського районного суду Сумської області від 23 червня 2016 року, прийняту в складі головуючого судді Стеценко В. А.
та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Бегунца А.О., суддів Старостіна В.В., Рєзнікової С.С.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У лютого 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Лебединського районного суду Сумської області з адміністративним позовом до голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області Шкурка Володимира Олексійовича (далі - відповідач), в якому просив:
1.1 визнати протиправними дії сільського голови Шкурка В.О. при розгляді його заяви та відмову в наданні інформації такими, що порушили його права на розгляд звернень та отримання інформації; зобов'язати відповідача третій раз розглянути його заяву № 71 від 03.08.2015 року та стягнути з відповідача кошти на відшкодування моральної шкоди в сумі 425 грн;
1.2 стягнути з відповідача судові витрати, що пов'язані з прибуттям до суду, а саме: витрати, пов'язані з переїздом на судові засідання з с. Будилки до м. Лебедина і у зворотному напрямку (6 разів) на суму 62 грн 23 коп; добові витрати, пов'язані з переїздом до м. Лебедина в сумі 180 грн., виходячи з розміру 30 грн. за кожну поїздку; компенсацію за відрив від звичайних занять - в розмірі 218 грн 26 коп, виходячи з чотирьох годин на кожне судове засідання. Всього просив відшкодувати йому витрат на загальну суму 460 грн 49 коп.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що займає активну життєву позицію і протягом кількох останніх років регулярно звертається з заявами про усунення існуючих недоліків як до Будильської сільської ради, так і до державних установ та органів самоврядування Лебединського району та міста Лебедина, де він поставлений на облік як безробітна особа, отримує державну допомогу.
3. Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з огляду те, що дії відповідача при наданні відповіді, на вказане звернення від 03 серпня 2015 року, відповідають вимогам чинного законодавства.
3.1. В той же час представник відповідача звернула увагу на ту обставину, що відповідач не в змозі надати на звернення ОСОБА_1 розширені і ґрунтовні відповіді, оскільки цих звернень надходить багато, вони містять велику кількість запитань, які входять як до компетенції сільради, так і до компетенції районних установ та установ м. Лебедина, що відповідно потребує великих проміжків часу для надання на них детальної відповіді.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Мешканець села Будилка ОСОБА_1 03 серпня 2015 року звернувся до відповідача із скаргою № 71, в якій посилаючись на Закон України «Про звернення громадян» просив надати інформацію щодо діяльності Будильської сільської ради як представницького органу на даній території.
5. Звернення позивача було розглянуто головою Будильської сільської ради -відповідачем по справі відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
6. З листів відповідача вбачається, що на заяву ОСОБА_1 Будильська сільська рада листом від 03 вересня 2015 року № 02-20/778, та від 18 січня 2016 року № 02-20/47 роз'яснила вимоги чинного законодавства щодо звернень громадян та повідомила, що розгляд порушених ним питань не відноситься до компетенції сільського голови, а порушень чинного законодавства в частині розголошення службової інформації і режиму робочого часу працівниками сільської ради встановлено не було.
7. Відповідно до довідки Лебединського міськрайонного центру від 09 лютого 2016 року № 1178 ОСОБА_1 зареєстрований як безробітний в Лебединському МРЦЗ з 15 вересня 2015 року і отримує державну допомогу.
8. З проїзних квитків вбачається, що вартість проїзду з м. Лебедина до села Будилка Лебединського р-ну залежно від маршруту становить 6 грн 16 коп, 6 грн 84 коп, та 7 грн 22 коп.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
9. Постановою Лебединського районного суду Сумської області від 23 червня 2016 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року, позовну заяву ОСОБА_1 до голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області Шкурка Володимира Олексійовича про визнання дій протиправними задоволено частково.
9.1. Визнано протиправними дії голови Будильської сільської ради Шкурка В.О. щодо відмови розглянути питання скарги ОСОБА_1 від 03 серпня 2015 року № 71 як такі, що порушили його права на розгляд звернень та отримання обґрунтованої відповіді.
9.2. Стягнуто з Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, за рахунок її бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 183 грн 74 коп на користь державного бюджету міста Лебедина.
9.3. Стягнуто з Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області, за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , компенсацію за відрив від звичайних занять в розмірі 4 грн 11 коп.
9.4. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір, несплачений при поданні позовної заяви у розмірі 367 грн 48 коп на користь державного бюджету міста Лебедина
10. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача ще раз розглянути його заяву від 03 серпня 2015 року № 71, оскільки сільською радою крім відповіді листом від 03 вересня 2015 року позивачеві надавалася відповідь і листом від 18 січня 2016 року, яким його було повідомлено про проведення перевірки за його скаргою та про результати цієї перевірки. Також, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, відшкодування добових та вартості проїзду з села Будилка до міста Лебедина та частково задоволено вимоги щодо компенсації за відрив від звичайних занять.
ІV. Касаційне оскарження
11. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 25 червня 2018 року.
12. У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновку судів попередніх інстанцій встановленим обставинам справи. Так, заявник касаційної скарги зауважує, що:
12.1. Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, стягнувши з нього судовий збір за подання цього позову, без урахування ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року в справі № 580/272/16-а.
12.2. Також позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції не було застосовано до спірних правовідносин норми статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного до 15 грудня 2017 року) та положень постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (в редакції чинної на момент вирішення цієї справи в суді першої інстанції, далі - Постанова № 590).
12.3. За таких обставин заявник касаційної скарги просить скасувати рішення попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову та в частині стягнення з позивача 367 грн 48 коп судового збору, та прийняте нове рішення яким стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду в розмірі 425 грн та компенсацію судових витрат пов'язану із явкою до суду в розмірі 460 грн 49 коп. Клопотання про виклик у судове засідання відсутнє.
13. 02 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л. відкрито касаційне провадження. Витребувано справу № 580/272/16-а із Лебединського районного суду Сумської області.
14. 13 липня 2018 року справа № 580/272/16-а надійшла до Верховного Суду.
15. 12 червня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року № 710/0/78-19 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
16. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: головуючого суддя Шевцову Н. В., судді Кашпур О.В., Радишевську О.Р.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
19. Відповідно до частини першої статі 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
20. Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те що, не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Відповідно до статті 87 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин і розгляду справи в суді першої інстанції), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
21.1. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
21.2. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:
21.2.1 витрати на правову допомогу;
21.2.2 витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
21.2.3 витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;
21.2.4 витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
22. Згідно зі статтею 91 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин і розгляду справи в суді першої інстанції) витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.
22.1. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
22.2. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
25. За змістом додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин і розгляду справи в суді першої інстанції) в адміністративних справах компенсація за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові у зв'язку з явкою до суду обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.
26. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.
27. Частинами першою-третьою статті 94 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин і розгляду справи в суді першої інстанції) визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
27.1. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
27.2. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Щодо відшкодування моральної шкоди.
28. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
29. За правилом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
30. Правові аспекти вирішення питання відшкодування моральної шкоди також висвітлені у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (далі - ППВСУ № 4).
30.1. Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
30.2. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
31. Згідно з абзацом другим пункту 5 ППВСУ № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
VІ. Позиція Верховного Суду
32. Суд касаційної інстанцій наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
33. Ухвалюючи рішення в частині розподілу судових витрат, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив із того, що оскільки позивач не працює, йому повинна бути виплачена компенсація за відрив від звичайних занять. Однак, граничний розмір компенсації за відрив від звичайних занять не може перевищувати розмір мінімальної заробітної плати, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять, що передбачено пунктом 3 додатку до Постанови № 590.
34. Згідно з журналом судових засідань, позивач перебував у судових засіданнях: 08 квітня 2016 року - 6 хв, 15 квітня 2016 року - 13 хв, 06 травня 2016 року - 49 хв, 20 травня 2016 року - 3 хв, 14 червня 2016 року - 2 хв, 23 червня 2016 року - 33 хв. Виходячи з мінімальної заробітної плати 1378 грн, установленої станом на 01 січня 2016 року, середньоденна компенсація за відрив від звичайних занять розраховується таким чином: за 08 квітня 2016 року - 1378 : 21 робочий день = 65.62 грн, втрати за 1 годину - 65.62:8 = 8.20 грн, втрати за 1 хвилину - 8.20 : 60 = 0.14 грн. Отже, 08 квітня 2016 року позивачу слід компенсувати втрати в розмірі 0.84 грн (0.14 х 3 = 0.84). Проведенням аналогічних розрахунків за 15 квітня 2016 року, визначаємо втрати в розмірі 1.82 грн. Витрати за 06 травня 2016 року становлять 6.40 грн (1378: 22 робочі дні: 8: 60 х49 хв=6.37 грн); за 20 травня 2016 року - 0.39 грн; за 14 червня 2016 року - 0, 28 грн; за 23 червня 2016 року - 4,62 грн. Загальний розмір компенсації за відрив від звичайних занять за 6 судових засідання визначено в сумі 14,32 грн.
35. У частині компенсації витрат позивача, що пов'язані із прибуттям до суду, у тому числі добових витрат, суди встановили, що позивач займається своїми звичайними заняттями саме у місті Лебедин, а тому підстави як для компенсації добових витрат (витрат на відрядження), так і витрат, пов'язаних із переїздом до іншого населеного пункту, відсутні.
36. У частині компенсацій моральної шкоди суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем не було надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди неправомірними діями голови Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області Шкурком В.О.
37. У частині визначення розміру судових витрат, які підлягають до відшкодування, судами попередніх інстанцій також було правильно встановлено, що оскільки судом першої інстанції задоволено позовну вимогу про визнання протиправними дій посадової особи і відмовлено в задоволенні інших вимог стягненню з позивача на користь держави підлягає 2/3 частин судового збору, несплаченого позивачем у добровільному порядку, що становить 367 грн 48 коп, виходячи з розрахунку 551,20 : 3 х 2 = 367 грн 48 коп.
38. Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій фактів, встановлених ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2016 року в справі № 580/272/16-а, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вказаною ухвалою не звільнено позивача від справи судового збору в цій справі, а лише зазначено, що суд першої інстанції помилково відстрочив сплату судового збору замість розгляду клопотання про звільнення від сплати судового збору по суті.
39. Аналіз обставин справи, установлених судами першої й апеляційної інстанцій у їх взаємному зв'язку та сукупності, та мотивів, покладених в основу ухвалених у справі судових рішень в їх оскаржуваній частині, дає підстави для висновку про те, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно вирішив питання щодо розподілу судових витрат та компенсації моральної шкоди.
40. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення в частині розподілу судових витрат і компенсації моральної шкоди ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
41. В іншій частині постанова Лебединського районного суду Сумської області від 23 червня 2016 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у цій справі не є предметом касаційного оскарження.
42. Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої та апеляційної інстанції, і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
43. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
VIІ. Судові витрати
44. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Лебединського районного суду Сумської області від 23 червня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року в справі № 580/272/16-а залишити без змін.
3. Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова
Судді О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська