04 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/11833/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі за його позовом до Управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної державної адміністрації про скасування наказів, визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Мірінович У.А.,
час ухвалення рішення 13 год 28 хв,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складення повного тексту рішення 07 жовтня 2019 року,
04 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому після уточнення своїх вимог остаточно просив:
- визнати протиправними та скасувати накази виконувача обов'язків начальника Управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - Управління) від 10 січня 2019 № 1-к «Про звільнення ОСОБА_1 », від 08 жовтня 2018 року № 38-од «Про структуру управління», від 26 жовтня 2018 року № 34-од «Про введення в дію штатного розпису»;
- поновити його на державній службі на посаді головного спеціаліста відділу інфраструктури та транспорту Управління;
- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 500/562/19 у задоволенні позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що оскільки наказами від 26 жовтня 2018 року № 34-од «Про введення в дію штатного розпису» та від 08 жовтня 2018 року № 38-од «Про структуру управління» було змінено основні посадові обов'язки позивача, то це свідчить про зміну істотних умов державної служби. Відтак, Управлінням правомірно було надіслано ОСОБА_1 повідомлення про зміну істотних умов праці із пропозицією погодитися або відмовитися від подальшого проходження державної служби на нових умовах. Позивач подав в.о. начальника Управління заяву, у якій просив звільнити його відповідно до пункту 6 частини 1 статті 38 Закону України «Про державну службу», на підставі якої відповідач видав оспорюваний наказ від 10 січня 2019 року № 1-к «Про звільнення ОСОБА_1 .»
При звільненні ОСОБА_1 з державної служби було проведено повний розрахунок. Щодо прострочення виплати позивачеві 46,01 грн, то такі кошти, як не заперечувалось і позивачем, є індексацією за фактично відпрацьований час, яка була нарахована та виплачена повністю 30 січня 2019 року.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Наполягає на тому, що судом не було встановлено належних підстав для зміни його істотних умов державної служби, оскільки зміна внутрішньої структури державного органу не є самостійною підставою для зміни істотних умов праці.
Окрім того, звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції не перевірив виконання відповідачем обов'язку щодо працевлаштування позивача.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Представник Управління, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 15 червня 2017 року проходив державну службу в Управлінні на посаді головного спеціаліста відділу інфраструктури та транспорту Управління.
Наказом Управління від 08 жовтня 2018 року № 38-од «Про структуру управління» змінено структуру управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства обласної державної адміністрації, а саме утворено відділ дорожнього господарства та відділ транспорту управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства обласної державної адміністрації шляхом поділу відділу інфраструктури та транспорту управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства обласної державної адміністрації.
У подальшому наказом відповідача від 26 жовтня 2018 року № 34-од «Про введення в дію штатного розпису» було введено в дію штатний розпис Управління від 25 жовтня 2018 року із штатною чисельністю у 14 штатних одиниць та місячним фондом заробітної плати 76000 грн. Одночасно було визнано такими, що втратили чинність накази від 14 червня 2017 року № 4-к «Про введення в дію штатного розпису управління» та від 27 червня 2017 року № 8-к «Про введення в дію переліку змін до штатного розпису». Із цим наказом ОСОБА_1 був ознайомлений під підпис.
На підставі вказаного наказу Управління від 26 жовтня 2018 року № 34-од позивачу 09 листопада 2018 року було повідомлено про зміну істотних умов праці у відповідності до вимог статті 43 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) та запропоновано погодитися зі зміною істотних умов державної служби або відмовитися від продовження проходження державної служби на нових умовах, про що свідчить його підпис (а.с. 12).
У зв'язку із своєю незгодою на проходження державної служби із зміненими істотними її умовами, які були зазначені у повідомленні від 09 листопада 2018 року, ОСОБА_1 подав в.о. начальника Управління заяву від 02 січня 2018 року з проханням звільнити його на підставі пункту 6 частини 1 статті 38 Закону № 889-VIII (а.с. 86).
У відповідності до вказаної заяви Управлінням було видано наказ від 10 січня 2019 року № 1-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу інфраструктури та транспорту Управління з 11 січня 2019 року у зв'язку із незгодою на продовження проходження державної служби на нових умовах, запропонованих у повідомленні про зміну істотних умов праці від 09 листопада 2018 року. Із цим наказом позивач був ознайомлений під підпис (а.с. 11).
Окрім того, відповідно до акту від 11 січня 2019 року позивач у день звільнення відмовився від отримання своєї трудової книжки (а.с. 89), а тому відповідач звертався до нього із проханням отримати трудову книжку письмово (а.с. 56, 59).
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Строк звернення до адміністративного суду регламентовано приписами статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина 1 статті 122 КАС).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 КАС).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина 5 статті 122 КАС).
Приписами частини 3 статті 123 КАС встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 4 статті 123 КАС).
Учасниками справи визнається те, що спір, що розглядається, виник з приводу проходження та звільнення з публічної служби ОСОБА_1 , а отже до спірних правовідносин слід застосовувати місячний строк, передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до приписів частини 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Позивач ОСОБА_1 одночасно із подання позову звернувся до суду першої інстанції із заявою, у якій просив поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду, посилаючись на нечіткі та неточні формулювання істотних змін державної служби, що містилися у одержаному ним повідомленні, що не дозволяло йому чітко визначити момент порушення його законних прав та інтересів.
У подальшому додатково аргументував пропуск строку звернення до суду із позовом необхідністю після звільнення із державної служби з метою збереження свого майна виїжджати за кордон у період з 03 по 12 лютого 2019 року, а також захворюваннями членів його сім'ї.
Надаючи оцінку вказаним доводам позивача щодо поважності пропуску ним строку звернення до адміністративного суду, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
Оскільки суть даного публічно-правового спору зводиться до оцінки законності звільнення ОСОБА_1 з державної служби, то при визначенні початку перебігу строку звернення до суду слід виходити із часу повідомлення позивача про його звільнення із займаної посади.
Як свідчать матеріали справи, із наказом від 10 січня 2019 року № 1-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач був ознайомлений у той же день під підпис (а.с. 11), а отже у цей же день дізнався про ймовірне порушення свого права на перебування на державній службі.
При цьому із позовною заявою, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду лише 04 березня 2019 року.
Посилання позивача на несвоєчасне вручення йому копії трудової книжки, на переконання апеляційного суду, є безпідставним та спростовується складеним відповідачем до актом від 11 січня 2019 року, відповідно до якого саме позивач у день звільнення не виявляв бажання отримати свою трудову книжку (а.с. 89).
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що поважними визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Відповідно до приписів частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Разом із тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 не мав можливості звернутися до адміністративного суду у строк, передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, або стикнувся із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення такої процесуальної дії.
При цьому, необхідність перебування позивача за кордоном на початку лютого 2019 року для захисту своїх законних прав та інтересів належними та допустимими доказами не підтверджена, а відтак судом апеляційної інстанції до уваги не приймається.
Факт захворювання членів сім'ї позивача та перебування їх на лікуванні належними та допустимими доказами ОСОБА_1 також не підтверджено, а відтак безпідставно враховано судом першої інстанції при оцінці причин пропуску строку звернення до суду.
З урахуванням положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції враховує правові позиції Європейського Суду з прав людини, викладені у судових рішеннях у справах «Каменівська проти України», «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії», відповідно до яких право на звернення до суду не є абсолютним та може бути обмеженим, зокрема, встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Згідно із приписами пункту 8 частини 1 статті 240 КАС суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини 1 статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу.
Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване рішення суду першої інстанції слід скасувати та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 500/562/19 та залишити позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Постанова у повному обсязі складена 05 грудня 2019 року.