04 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/12563/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
з участю секретаря судового засідання Мельничук Б.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу інспектора Управління патрульної поліції у Волинській області лейтенанта патрульної поліції 1 батальйону 3 роти Департаменту патрульної поліції Мазяра Андрія Анатолійовича на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2019 року у справі № 161/13335/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції у Волинській області лейтенанта патрульної поліції 1 батальйону 3 роти Департаменту патрульної поліції Мазяра Андрія Анатолійовича, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Олексюк А.В. в м. Луцьку Волинської області 04.11.2019 року), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до інспектора Управління патрульної поліції у Волинській області лейтенанта патрульної поліції 1 батальйону 3 роти Департаменту патрульної поліції Мазяра Андрія Анатолійовича (далі - відповідач 1), Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - відповідач 2) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано постанову інспектора Управління патрульної поліції у Волинській області лейтенанта поліції 1 батальйону 3 роти Департаменту патрульної поліції Мазяра Андрія Анатолійовича, провадження у справі закрито.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що доводи суду першої інстанції щодо невірно зазначеного пункту Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) в оскаржуваній постанові не заслуговують на увагу, оскільки вказаний пункт інспектором зазначено помилково, однак це не вплинуло на кваліфікацію допущеного позивачем правопорушення, оскільки суть правопорушення - «керування водієм транспортним засобом у якого не працювали фари ближнього світла в нічний час доби», була проголошена позивачеві при накладенні адміністративного стягнення.
Сторони були належним чином, відповідно до положень частини 1 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з'явилися.
Представник позивача подав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибути у судове засідання через сімейні обставини, не зазначивши, які саме обставини перешкоджають явці до суду і якими документами дані обставини підтверджуються.
Крім того, в день засідання представником позивача подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Враховуючи положення частини 3 статті 268 КАС України про те, що неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, суд продовжив розгляд справи за відсутності учасників.
З врахуванням того, що клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції подано з порушенням положень частини 7 статті 195 КАС України щодо строку його подання, воно залишено без розгляду.
Згідно положень частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.08.2019 року інспектором Управління патрульної поліції у Волинській області лейтенанта поліції 1 батальйону 3 роти Департаменту патрульної поліції Мазяром А.А. відносно позивача винесено постанову серії ЕАВ № 1391951 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.
З даної постанови вбачається, що 04.08.2019 року о 00:23 год. позивач керував транспортним засобом, у якого не працювали задні габаритні ліхтарі у темну пору доби, чим порушив п. 31.4.7 «ї» Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з представленого запису судом не вбачається, що позивач керував транспортним засобом, що перевозив великогабаритний, великоваговий чи небезпечний вантаж, на якому були відсутні або несправні фари і задні габаритні ліхтарі, тобто вчинив порушив ті норми ПДР України, які йому інкримінуються в оскаржуваній постанові.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КУпАП України передбачена відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України від 30 червня 1993 року № 3353 «Про дорожній рух», встановлюють ПДР України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 31.4.7. «ї» ПДР України визначено, що забороняється експлуатація транспортних засобів яких відсутні або несправні фари і задні габаритні ліхтарі транспортного засобу, що перевозить великогабаритний, великоваговий чи небезпечний вантаж, а також проблискові маячки, світлоповертальні елементи, розпізнавальні знаки, передбачені пунктом 30.3 цих Правил.
Відтак, з матеріалів справи встановлено, що відомості, зазначені в оскаржуваній постанові, не відповідають дійсності, оскільки позивач не керував транспортним засобом, що перевозить великогабаритний, великоваговий чи небезпечний вантаж, що не заперечується і апелянтом, який визнає помилкове посилання на пункт 31.4.7 «ї» ПДР України у зазначеній постанові.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частин 1-3 статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративне правопорушення на транспорті» роз'яснено судам, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
З огляду на зазначене, відповідачем 2 не дотримано приписи статті 283 КУпАП.
Щодо покликань апелянта на те, що суть правопорушення - «керування водієм транспортним засобом у якого не працювали фари ближнього світла в нічний час доби», була проголошена позивачеві при накладенні адміністративного стягнення, що підтверджується відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з статтею 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Таким чином, відеозаписи, на які покликається апелянт на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не можуть вважатися належним доказом у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.
Така правова оцінка наявних у справі доказів винуватості позивача у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення узгоджується із сталою практикою Верховного Суду в аналогічних спорах, викладеною, зокрема у постанові від 15.11.2018 року у справі № 524/7184/16-а.
Інших доказів вини позивача у скоєнні інкримінованого йому правопорушення у справі немає.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Останній у справі, що розглядається, не довів правомірності свого рішення, яке оскаржує позивач.
Пунктом 1 частини 3 ст. 2 КАС України визначено, що верховенство права є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу інспектора Управління патрульної поліції у Волинській області лейтенанта патрульної поліції 1 батальйону 3 роти Департаменту патрульної поліції Мазяра Андрія Анатолійовича залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 листопада 2019 року у справі № 161/13335/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 05.12.2019