03 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/11765/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Попка Я.С., Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2019 у справі № 607/19341/19 за ОСОБА_1 до поліцейського роти №1 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Мазур Андрія Михайловича, третя особа Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,-
суддя в 1-й інстанції - Братасюк В.М.,
час ухвалення рішення - 27.09.2019 року,
місце ухвалення рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту рішення - 27.09.2019 19 року,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до поліцейського роти №1 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Мазур Андрія Михайловича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №1397497 від 05 серпня 2019 року, якою його визнано винним за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що він не порушував ПДР та здійснив проїзд пішохідного перехрестя не на червоний сигнал світлофора, а навпаки, дочекавшись зеленого дозволеного сигналу світлофора, розпочав рух та проїхав пішохідний перехід. За таких обставин, позивач вважає, що оскаржувана постанова винесена незаконно та необґрунтовано, а тому просить її скасувати.
Судом постановлено усну ухвалу про залучення в процесуальному статусі в якості третьої особи Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27вересня 2019у справі № 607/19341/19 у позовних вимогах відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що не згідний із прийнятим рішенням щодо притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки неможливо ідентифікувати транспортний засіб правопорушника із наявної відеофіксації.
Просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2019 у справі № 607/19341/19 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що складена інспектором поліції постанова є належним і допустимим доказом правомірності рішення, дій відповідача по справі, судом не встановлено порушень під час її складання, які були б беззаперечною підставою для її скасування а також суд першої інстанції вважає, що доведено провину позивача у вчиненні правопорушення вказаного в оскаржуваній постанові.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не повно і не всебічно дослідив і оцінив обставини по справі.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАВ №1397497 від 05 серпня 2019 року, ОСОБА_1 05 серпня 2019 року о 20 год. 02 хв. в м. Тернополі по проспекту Злуки, 41, керуючи транспортним засобом марки «Toyota Camry» номерний знак НОМЕР_1 , проїхав регульований пішохідний перехід на заборонений червоний сигнал світлофора, чим порушив п. 8.7.3 (е) Правил дорожнього руху України.
Вказаною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, складена інспектором поліції постанова є належним та допустимим доказом правомірності рішення дій відповідача, судом не встановлено порушень під час її складання, які були б беззаперечною підставою її скасування.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою питання належного відповідача, чим допустив порушення норм процесуального права, з огляду на наступне.
Згідно п.5 ч.1 ст.213 КУпАП, органи Національної поліції уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, в тому числі, відповідно до статті 222 цього Кодексу, справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 122 цього ж Кодексу.
Частиною другою статті 222 КУпАП передбачено, що від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
З наведеної вище норми слідує, що суб'єктом владних повноважень, який розглядає справу про адміністративне правопорушення і виносить постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності, є відповідний Орган в особі конкретної посадової особи.
Отже, інспектори патрульної поліції при розгляді справи про адміністративне правопорушення діють від імені органів Національної поліції, а не від свого імені.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що належним відповідачем у справі, предметом якої є оспорювання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності повинен бути відповідний орган Національної поліції.
Разом з тим, як видно з матеріалів справи, адміністративний позов ОСОБА_1 було пред'явлено до поліцейського роти №1 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції сержанта поліції Мазур Андрія Михайловича , тобто до неналежного відповідача.
За змістом ч.3 ст.48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Таким чином, з наведених вище норм слідує, що можливість заміни неналежного відповідача може бути здійснена виключно судом першої інстанції.
Отже, враховуючи що адміністративний позов заявлено до неналежного відповідача та з врахуванням відсутності у суду апеляційної інстанції можливості замінити його належним відповідачем, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, який заявлений до неналежного відповідача.
Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не вирішивши питання заміни неналежної сторони або залучення до участі в справі другого відповідача, порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на неповно, та невсебічно з'ясованих обставинах.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
З огляду на вищевикладене, є підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду слід скасувати та прийняти нову постанову.
Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2019 у справі № 607/19341/19 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції є остаточною та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Я. С. Попко
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 05.12.2019 року