Справа № 240/9004/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна
Суддя-доповідач - Охрімчук І.Г.
03 грудня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Охрімчук І.Г.
суддів: Капустинського М.М. Смілянця Е. С. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Михайленко К.Т.,
представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Держпраці у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року (повний текст рішення складено 16.09.2019 року, м. Житомир) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати винесену Управлінням Держпраці у Житомирській області постанову про накладення штрафу №ЖИ57/ЖТ0456/86/АВ/П/ТД-ФС від 05.03.2019 .
В обґрунтування позову зазначив, що за результатами проведеного інспекційного відвідування щодо дотримання вимог законодавства про працю встановлено порушення ч.3 ст.24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413, що полягає у допуску працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Порушення встановлено відносно ОСОБА_2 . За результатами перевірки складено акт перевірки. На підставі акту перевірки відповідачем було винесено постанову про накладення штрафу №ЖИ57/ЖТ0456/86/АВ/П/ТД-ФС від 05.03.2019. Притягнення його до відповідальності вважає безпідставним, та дії працівників відповідача такими, що суперечать чинному законодавству, не відображають дійсних обставин справи, оскільки допуску зазначеного працівника без оформлення трудового договору у дійсності не було.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 зобов'язано відповідача надати належним засвідчені копії матеріалів інспекційного відвідування. Вимоги ухвали про витребування доказів відповідачем не виконано.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.09.2019 року позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управлінням Держпраці у Житомирській області про визнання протиправною та скасування постанови - задоволено.
Визнано протиправною та скасовано винесену Управлінням Держпраці у Житомирській області постанову про накладення штрафу №ЖИ57/ЖТ0456/86/АВ/П/ТД-ФС від 05.03.2019 .
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Житомирській області (вул.Шевченка, 18А, м.Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 39790560) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1281,91 грн. (одна тисяча двісті вісімдесят одна гривня дев'яносто одна копійка).
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції від 04.09.2019 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час здійснення в межах повноважень інспекційного відвідування з 12.02.2019 по 13.02.2019 інспектором відділу додержання законодавства про працю у позивача встановлено порушення в частині допущення до роботи працівника без укладення трудового оформленого та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу. Відтак, на думку відповідача, постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 05.03.2019 року є правомірною, прийнятою у порядку, в межах та у спосіб передбачений законодавством та такою, що не підлягає скасуванню.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою суду від 26.11.2019 року призначено до апеляційного розгляду.
Позивач, надіслав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що твердження апелянта не відповідають дійсності, вимоги апеляційної скарги безпідставні та необґрунтовані. При цьому, зауважив, що ФОП ОСОБА_1 не здійснював допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, тому вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що посадовими особами Управління Держпраці у Житомирській області 12.02.2019 проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань додержання законодавства про працю. Результати перевірки оформлені актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ЖТ 0456/86/АВ від 12.02.2019 (а.с.14-21). Вказаним інспекційним відвідуванням встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства про працю, а саме: вимог ч.3 ст.24 КЗпП України в частині фактичного допуску працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення органів фіскальної служби про прийняття працівника на роботу. Порушення встановлено відносно ОСОБА_2 .
На підставі акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю, керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення", ч.3 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 та на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125190 грн.(а.с.22-24).
Вважаючи постанову про накладення штрафу протиправною, позивач звернувся до суду для захисту порушеного права.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено, а судом не встановлено, порушення позивачем ст. 24 КЗпП України, а саме: факту допуску до роботи особи без укладення трудового договору.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно з п. 1 Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96) Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 7 цього положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Статтею 1 Закону України від 05.04.2007 року №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (надалі - Закон №877-V) визначено, що заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295).
За змістом пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (пункт 19 Порядку №295).
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначається Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 ( далі - Порядок № 509).
Пунктом 2 Порядку № 509 визначено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Згідно з п. 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Ключовим правовим питанням у справі є застосування п. 6 Порядку № 509, а саме зміст обов'язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення.
Відповідно до пункту другого Порядку № 509 штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Відтак, пунктом 3 Порядку № 509 визначено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа), яка відповідно до пункту 4 цього Порядку № 509 розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
За приписами пункту 8 Порядку № 509 за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.
Слід зазначити, що постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка.
В даному випадку, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем порушено зазначені норми законодавства з приводу процедури розгляду матеріалів щодо виявлених відповідачем порушень трудового законодавства позивачем, що є підставою для скасування постанов про накладення штрафів.
Пунктами 3-8 зазначеного вище Порядку уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. У разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів. Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову.
Таким чином, вказаними положеннями Порядку №509 передбачено право суб'єкта господарювання, стосовно якого розглядається справа про накладення штрафу, на його участь (в порядку самопредставництва або через представника) у розгляді такої справи, про що останній в обов'язковому порядку повідомляється не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду. Справу може бути розглянуто без участі такого суб'єкта господарювання (його представника) лише у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Колегія суддів враховує приписи частин першої, другої статті 2 КАС України, згідно з якими завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, вжите законодавцем словосполучення «у спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії, повинен обирати лише визначені законом способи.
Прийняття ж рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення - критерій, який виплаває з принципу гласності прийняття рішень суб'єктом владних повноважень, який підлягає застосуванню при прийнятті свого рішення, що може мати несприятливі наслідки для особи стосовно якої таке рішення приймається. Вказана особа має право бути вислуханою суб'єктом владних повноважень, може наводити обставини щодо суті питання і подавати докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо. Принцип гласності включає й право особи на допомогу з боку суб'єкта владних повноважень, зокрема, у вигляді роз'яснення її прав, процедур тощо, а також право на захист, право мати представника, право знати про прийняте відносно неї рішення.
В даному ж випадку, відповідачем не надано та не доведено правильності проведення процедури притягнення позивача до відповідальності. Не повідомлення позивача про розгляд справи про притягнення його до відповідальності за порушення трудового законодавства із застосуванням до нього штрафу, розмір якого є суттєвим, що, як наслідок, позбавляє позивача встановлених щодо нього законодавством процедурних гарантій, унеможливлює здійснення належного захисту прав позивача, представлення аргументів і доказів на їх підтвердження. В справі відсутні відомості про вручення позивачу повідомлення про дату та час розгляду справи. Саме по собі направлення повідомлення про дату та час розгляду справи не є доказом вручення такого повідомлення. Такі процедурні порушення з боку суб'єкта владних повноважень є суттєвими, а прийняте ним рішення без дотримання визначеного законом способу його прийняття, не може вважатись законним.
Суд враховує і те, що держава в особі органів влади, що діють як суб'єкти владних повноважень та є учасниками правовідносин, які виникли з приводу реалізації ними публічно-владних управлінських функцій, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених законодавством, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх обов'язків.
Судова колегія при вирішені даної справи, враховує також наступне.
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються, зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Згідно з частиною 5 вказаної вище статті Закону № 877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Тлумачення цієї норми вказує на те, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення в першу чергу повинні ураховувати особливості правового регулювання, визначені законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, одночасно звертаючи увагу на правила перелічені в частині п'ятій статті 2 Закону № 877-V та, якщо певні правовідносини не врегульовані законами у відповідній сфері та міжнародними договорами звертатись до інших норм Закону № 877-V.
Закону, який би регулював правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері дотримання законодавства про працю та зайнятість населення на цей час немає, а тому спеціальним законодавчим актом, який регулює ці правовідносини є Закон № 877-V незважаючи на те, що він регулює правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності для багатьох органів контролю.
Статтею 6 Закону № 877-V визначено, що підставою для здійснення позапланового заходу є, зокрема, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
Крім того, у абзаці 5 частини першої статті 6 Закону № 877-V зазначено, що у такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки.
Як вбачається з вказаних вище норм, вони містять вказівку на те, що у випадку коли перевірка проводиться за зверненням особи, проведення такої перевірки повинно бути погоджене центральним органом виконавчої влади.
В даному випадку, дані про погодження такої перевірки позивача у справі відсутні.
Підставою для проведення позапланової перевірки (інспекційного відвідування) було Повідомлення райдержадміністрації, яке не містило конкретних фактів порушення трудових прав конкретних працівників. У повідомленні йшлося про те, що одна фізична - особа підприємець працювала у іншої фізичної особи - підприємця.
В даному випадку, суд апеляційної інстанції враховує, що юридична відповідальність є однією з форм захисту суспільства та держави від посягань на відповідні цінності, головними з яких відповідно до статті 3 Конституції України є людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. При цьому, юридична відповідальність ґрунтується, у першу чергу, на державному примусі як специфічному впливі на поведінку особи, заснованому на організованій силі та спрямованому на безумовне виконання санкціонованих державою правил поведінки (норм права). Такий примус передбачає його регламентованість виключно законом, наявність чітко встановлених меж застосування та здійснення лише компетентним суб'єктом владних повноважень.
Мета притягнення правопорушника до юридичної відповідальності обумовлені цілями, заради яких вона запроваджується. До таких основних цілей зокрема належать: охоронна - зупинити триваюче правопорушення (протиправний стан); правозабезпечувальна- досягнути результату у формі приведення поведінки (діяльності) відповідного суб'єкта до стану правомірної; правовідновлювальна (компенсаційна) - відновити порушене право потерпілого та компенсувати йому матеріальний і моральний збиток, заподіяний правопорушенням; попереджувальна (превентивна) - попередити вчинення нових правопорушень з боку як самого правопорушника (приватна превенція), так і інших суб'єктів (загальна превенція); процедурно-процесуальна - офіційно визнати правопорушника винним у здійсненні протиправного діяння; виховна - перевиховати правопорушника шляхом забезпечення у нього сталого спрямування на неухильне дотримання норм права; каральна (штрафна) - покарати правопорушника у формі понесення ним додаткових втрат, зокрема, майнового характеру.
Аналогічна правова позиція стосовно підстав та мети притягнення правопорушника до юридичної відповідальності міститься у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 803/1122/17 та у постанові від 20.03.2019 року у справі № 820/4984/17.
В абзаці 9 частини першої статті 6 Закону № 877-V зазначено, що під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю). Це положення покликане запобігти зловживанням державними органами з питань праці у проведенні перевірок з ширшим обсягом питань.
Як свідчать матеріали перевірки, перевірку позивача проведено на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин з найманим працівником, в той час як у зверненні райдержадміністрації взагалі таке питання не піднімалось.
При цьому, видаючи наказ про перевірку позивача відповідач не з'ясував чи підлягали перевірці відповідно до даного звернення та абзацу 9 частини першої статті 6 Закону № 877-V, питання, які були предметом перевірки.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення може бути усним чи письмовим. Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Судом встановлено, що звернення як підстава у документах перевірки, наданих відповідачем, що маються в матеріалах справи, взагалі не зазначено підстави їх винесення і підстави перевірки. Таким чином відповідачем не було з'ясовано обставин щодо виду звернення і в свою чергу не досліджено вимоги, яким вони відповідають.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31.01.2019 року у справі № 809/799/17.
Відповідно до п. 9 ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Колегія суддів встановила, що за результатами перевірки, керуючись ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення", ч.3 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 та на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125190 грн. При цьому, вказана постанова винесена на підставі встановленого актом інспекційного відвідування порушення позивачем ст.24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413.
Зі змісту постанови вбачається, що підставою для накладення на позивача штрафу стало порушення ним вимог статті 24 КЗпП України в частині допущення до роботи громадянина ОСОБА_2 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення органів фіскальної служби про прийняття працівника на роботу.
Як зазначено в акті, такого висновку відповідач дійшов оскільки під час інспекційного відвідування місця фактичної діяльності ФОП ОСОБА_1 (смт. АДРЕСА_2 , кафе-павільйон "Живе пиво") встановлено, що на день проведення інспекційного відвідування 012.02.2019 об 11 год. 45 хв., на робочому місці, на посаді продавця працює гр. ОСОБА_2 , який під час інспекційного відвідування здійснював продаж пива на розлив та риби без оформлення трудових відносин.
Водночас, позивач стверджує про відсутність трудових відносин з вказаною у акті перевірки особою на момент здійснення інспекційного відвідування, оскільки за трудовим договором на посаді продавця у нього працював ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_2 до роботи не допускав та про встановлений перевіркою факт йому було невідомо. Тому висновок перевіряючих стосовно допуску зазначеного працівника без оформлення трудового договору вважає помилковими.
Надаючи правову оцінку суті самого порушення, колегія суддів зважає на таке.
Частиною 1 статті 265 КЗпП встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Порушення законодавства про працю, за які до юридичних і фізичних осіб підприємців, що використовують найману працю, застосовуються штрафи, визначені у частині 2 статті 265 КЗпП. Так, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Частиною 4 статті 265 КЗпП передбачено, що штрафи, зазначені у частині 2 цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно ч. 1 ст. 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частинами 1, 3 статті 24 КЗпП встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні контракту.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 23 КЗпП трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу" від 17.06.2015 №413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч. 2-7 ст. 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи) визначає порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок №509).
Пунктом 2 Порядку № 509 передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади; акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті інспекційного відвідування та доведений належними доказами.
Варто також враховувати, що в судовому засіданні суду першої інстанції як свідок був допитаний ОСОБА_3 , який на момент проведення перевірки працював на підставі трудового договору продавцем у ФОП ОСОБА_1 Свідок пояснив, що в день проведення перевірки за станом здоров'я не зміг працювати та оскільки йому необхідно було звернутися до лікарні попросив свого приятеля замінити його на робочому місці. Про дану обставину роботодавця не повідомляв. Окрім того, в судовому засіданні суду першої інстанції як свідок був допитаний ОСОБА_2 . Свідок пояснив, що 12.02.2019 до нього зателефонував його знайомий ОСОБА_3 та у зв"язку з тим, що йому необхідно було їхати до лікарні попросив його замінити на робочому місці доки він не повернеться. Зазначив, що роботу як продавця не виконував, у ФОП ОСОБА_1 не працював.
Позивач додатково пояснив, що трудовий договір з ОСОБА_2 після проведення перевірки був укладений у зв'язку з недобросовісною поведінкою ОСОБА_3 , оскільки той самовільно, його не попередивши покинув робоче місце та в подальшому туди не повернувся. До вказаного часу гр. ОСОБА_2 не знав та на роботу його не наймав.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується, що з наданих в ході розгляду пояснень позивача та свідків вбачається, що на час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 без оформлення трудового договору не допускав до роботи гр. ОСОБА_2 .. При цьому, відповідачем вказаних доводів позивача не спростовано.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних причин.
Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 77 КАС не доведено правомірність своїх дій при прийнятті оскаржуваної постанови про накладення штрафу №ЖИ57/ЖТ0456/86/АВ/П/ТД-ФС від 05.03.2019, тому встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягав задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги - відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 05 грудня 2019 року.
Головуючий Охрімчук І.Г.
Судді Капустинський М.М. Смілянець Е. С.