Іменем України
04 грудня 2019 року
Київ
справа №804/3217/18
адміністративне провадження №К/9901/4050/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Стародуба О.П., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №804/3217/18
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 червня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Букіної Л.Є., та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Білак С.В., суддів: Шальєвої В.А., Юрко І.В.,
У квітні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника - Акермана Олега Матвійовича звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним рішення від 26.12.2017 про відмову у призначенні пенсії та зобов'язати відповідача призначити та виплачувати йому пенсію відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з надбавкою як дитині війни починаючи з дати звернення - 19.12.2017.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що спірне рішення порушує конституційне право позивача на отримання пенсії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 у 1994 році виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль.
До виїзду за кордон позивач був зареєстрований та мешкав в АДРЕСА_1 .
19.12.2017 позивач через свого представника звернувся до Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Заводського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії №85 від 26.12.2017 позивачу відмовлено у призначенні пенсії з підстав невиконання позивачем приписів пунктів 1.1, 2.9, 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005.
Позивач, вважаючи, що вищезазначене рішення порушує його права, гарантовані Конституцією України, звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв у межах повноважень та у спосіб, який визначено чинним законодавством, оскільки позивачем до заяви про призначення пенсії не було надано документів про реєстрацію на території України.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення та направити справу на новий апеляційний розгляд. Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, відмовлено в задоволенні позовних вимог. Позивач зазначає, що відповідно до частини третьої статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну. Крім того, позивач посилається на абзац другий статті 2 закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", відповідно до якого реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами їх обмеження. Зазначає позивач і про гарантії встановленні в статті 24 Конституції України, де зазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У зв'язку із зазначеним, позивач вважає, що суди дійшли помилкових висновків про те, що оскільки позивач на даний час не мешкає на території України він не може звертатися до будь - якого органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.
У поданому відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні скарги, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Відзив мотивований, зокрема, тим, що у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивач на обліку, як одержувач пенсії, не перебував і не перебуває. Документи, передбачені пунктом 2.22 Порядку №21-1, щодо підтвердження місця проживання (реєстрації) на території України в м. Кам'янське позивач не надавав. При цьому, відповідач посилається на те, що в заяві позивача зазначено останнє місце реєстрації - АДРЕСА_1 (знятий з реєстрації у 1994 році), а відповідно до нотаріально посвідченої довіреності від 30 листопада 2017 року місце проживання позивача: АДРЕСА_2 .
Отже, на думку відповідача, позивачем не дотримано порядку звернення до органу Пенсійного фонду України, визначеного чинним законодавством України, оскільки заяву подано не за місцем проживання (реєстрації).
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення скарги з огляду на таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність відмови відповідача у реалізації конституційного права позивача на пенсійне забезпечення з підстав ненадання документп, що підтверджує фактичне проживання, оскільки до заяви про призначення пенсії за віком, представником позивача була надана копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Статтею 44 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Частиною п'ятою статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
На виконання названих норм Закону № 1058-IV Правлінням Пенсійного фонду затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 1 Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
У пункті 7 Порядку міститься перелік документів, необхідних для призначення пенсії.
Згідно з пунктом 30 Порядку документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі, якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, подається копія з неї, засвідчена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
При прийманні документів орган, що призначає пенсію:
а) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
б) здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документів;
в) перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження (пункт 38 Порядку).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до ПФУ (пункт 39 Порядку).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
Отже, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV і затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.
При цьому, як вже зазначалось вище, призначення та отримання пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Щодо належності органу, до якого звернувся представник позивача із заявою про призначення пенсії, то колегія суддів зазначає, що у зв'язку з проведенням на території Донецької області АТО, згідно Переліку управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах Донецької та Луганської областей, які здійснюють повноваження з обслуговування страхувальників на період проведення антитерористичної операції, визначеного Постановою Правління ПФУ № 9-1 від 12 травня 2015 року, повноваження Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Донецька здійснює Красноармійське об'єднане управління Пенсійного фонду України.
Проте, врегулювання питання на законодавчому рівні щодо виплати пенсій громадянам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та відсутність вирішення даного питання щодо громадян України, які постійно проживають за кордоном та яким пенсія повинна виплачуватись за місцем останнього проживання в Україні на тимчасово окупованій території України або району проведення антитерористичної операції, за практикою Європейського Суду з прав людини породжує дискримінацію громадян.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення № 85 від 26.12.2017 та зобов'язання відповідача, як уповноваженого органу для призначення пенсії, до компетенції якого і входить розгляд документів, розглянути подану представником позивача заяву про призначення пенсії за віком з прийняттям відповідного рішення.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За наведених обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 червня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Скасувати рішення Заводського відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії Кам'янського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області № 85 від 26.12.2017.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути подану представником ОСОБА_1 заяву про призначення пенсії, починаючи з 19 грудня 2017 року, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даній постанові.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
Л.Л. Мороз
О.П. Стародуб
А.І. Рибачук,
Судді Верховного Суду