05 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/11355/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Судової-Хомюк Н.М., Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Личаківського районного суду м.Львова (суддя Шеремета Г.І.) про залишення позовної заяви без розгляду, постановлену 22 серпня 2017 року в м.Львові у справі №463/4220/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України Західного регіонального управління Львівського прикордонного загону, начальника 2-го відділу інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Рава-Руська» Львівського прикордонного загону капітана Грабовського Сергія Анатолійовича, інспектора прикордонної служби 2-ї категорії відділу прикордонної служби «Рава-Руська» Львівського прикордонного загону прапорщика Власенко Мирослави Володимирівни про визнання дій неправомірними, скасування рішень та стягнення моральної шкоди,
21.08.2017 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної прикордонної служби України Західного регіонального управління Львівського прикордонного загону, начальника 2-го відділу інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Рава-Руська» Львівського прикордонного загону капітана Грабовського Сергія Анатолійовича, інспектора прикордонної служби 2-ї категорії відділу прикордонної служби «Рава-Руська» Львівського прикордонного загону прапорщика Власенко Мирослави Володимирівни, просив: визнати поважними причини пропуску строку на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення №055433 від 16.03.2015, поновити строк для оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення №055433 від 16.03.2015; визнати неправомірними дії начальника 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Рава-Руська» Львівського прикордонного загону капітана Грабовського Сергія Анатолійовича; скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №055433 від 16.03.2015, винесену начальником 2-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Рава-Руська» Львівського прикордонного загону капітана Грабовським Сергієм Анатолійовичем; стягнути з Державної прикордонної служби України Західне регіональне управління Львівського прикордонного загону на користь позивача моральну шкоду в сумі 200 000 грн.
Ухвалою судді Личаківського районного суду м.Львова від 22 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Залишаючи позовні вимоги без розгляду, суддя суду першої інстанції виходив з того, що позивач не підтвердив, що отримав оскаржувану постанову від 16.03.2015 лише у квітня 2016 поштою. Суддя суду першої інстанції вказав, що несвоєчасність подачі позовної заяви у зв'язку з наявністю громадянства іншої держави не є поважною підставою для поновлення пропущеного строку.
Не погоджуючись з ухвалою судді суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просив скасувати ухвалу судді Личаківського районного суду м.Львова від 22 серпня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відкрити провадження в адміністративній справі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що не мав можливості оскаржити постанову №05433 у передбачені законодавством строки, оскільки є громадянином Росії і відносно нього була заборона в'їзду в Україну. Скаржник вказує, що неодноразово звертався з приводу порушення прав до судових органів України, проте досі порушені права захищені не були. Вказав, що суду першої інстанції було надано достатньо доказів, які підтверджують поважність пропуску строку на звернення до суду за захистом порушеного права, які суд першої інстанції не врахував.
Враховуючи, що скаржник просив розгляд справи проводити за його відсутності, від інших учасників справи клопотання про розгляд справи за їх участю не надходили, керуючись статтями 311, 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, приходить до переконання, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи встановлено, що 16.03.2015 начальником 2-го відділу інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Рава-Руська» Львівського прикордонного загону капітаном Грабовським С. А. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №055433, відповідно до якої громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 510 грн.
Вважаючи дії начальника 2-го відділу інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Рава-Руська» Львівського прикордонного загону капітана Грабовського С. А. щодо винесення вказаної постанови протиправними, а саму постанову такою, що складена з порушенням встановлених законодавством вимог, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
В позовній заяві ОСОБА_1 просив визнати поважними причини пропуску строків на оскарженні вказаної постанови та поновити строки звернення до суду. Позивач зазначав, що постанова від 16.03.2015 №055433 разом з іншими документами отримана 02.04.2016, у зв'язку з забороною в'їзду в Україну не мав можливості оскаржити вказану постанову у передбачені законодавством строки. Просив врахувати також неодноразові звернення за захистом порушених прав до суду, однак позовні заяви до розгляду прийняті не були, порушені права не захищені.
Залишаючи без розгляду позовну заяву, суддя суду першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом поза строком, встановленим законом, на підтвердження покликань щодо поважності пропуску такого доказів до матеріалів справи не додав, а тому суд не вбачав підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали судді суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 107 КАС України, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної ухвали, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Статтею 99 КАС України, в редакції чинній на час звернення із позовом до суду, встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Відповідно до статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Відповідно до статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів.
Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідним вказати, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач.
Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2015 начальником відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Львівського прикордонного загону винесено постанову про заборону в'їзду в Україну, якою заборонено громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 в'їзд в Україну строком на 3 роки.
Листом Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21.03.2016 №43/2633 на звернення ОСОБА_1 повідомлено, що 16.03.2015 стосовно заявника складено протокол про адміністративне правопорушення за перевищення строків перебування на території України, за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення винесено постанову №055433. Одночасно надіслано завірені копії процесуальних документів та постанову про заборону в'їзду в Україну.
11.04.2016 ОСОБА_1 оплатив штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 510 грн., накладений постановою №055433 від 16.03.2015.
Листом Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 16.05.2016 №43/5258 ОСОБА_1 повідомлено, що 26.04.2016 рішення про заборону в'їзду в Україну скасовано.
Згідно з витягу з сайту «Судова влада», який додано до позовної заяви, судом апеляційної інстанції встановлено, що 22.06.2016 ОСОБА_1 звертався до суду із адміністративним позовом до Державної прикордонної служби України Західне регіональне управління Львівський прикордонний загін, Начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Львівського прикордонного загону щодо визнання дій неправомірними, відшкодування моральної шкоди, однак ухвалою Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 24.06.2016 позовну заяву повернуто позивачу для подання до належного суду.
В подальшому ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної прикордонної служби України Західного регіонального управління Львівського прикордонного загону, Начальника відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Львівського прикордонного загону, просив: - визнати постанову про заборону в'їзду в Україну від 16 квітня 2015 року, винесену начальником відділу по роботі з іноземцями та адміністративного провадження штабу Львівського прикордонного загону підполковником Грабовським С.А. у відношенні ОСОБА_1 , неправомірною; - стягнути з Державної прикордонної служби України Західного регіонального Управління Львівського прикордонного загону грошові кошти на відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 200 000грн. (справа №804/4429/16).
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року у справі №804/4429/16 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, а причини пропуску строку звернення до суду позивачем не обґрунтовані належними доказами та з матеріалів справи не вбачаються.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року у справі №804/4429/16 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року у справі № 804/4429/16 - скасовано, справу № 804/4429/16 направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року у справі №804/4429/16 адміністративний позов залишено без розгляду через повторну неявку позивача в судове засідання без поважних причин та відсутність клопотань про розгляд справи за його відсутності.
Аналізуючи обставини справи в контексті поданого позову та апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що зазначені обставини не проаналізовано (не перевірено) судом першої інстанції, таким не надано належну оцінку як підставам для висновку щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Водночас, згідно з вимогами статті 100 та статті 107 КАС України вирішуючи питання про відкриття провадження у справі головуючий суддя, для з'ясування питання поважності (неповажності) пропуску строків звернення до суду, має повноваження як залишити позовну заяву без руху, надавши строк для подачі доказів поважності причин пропуску такого строку, або ж відкрити провадження у справі та зажадати подачі таких доказів для вирішення даного питання в попередньому судовому засіданні чи в судовому засіданні. Вказані вимоги процесуального закону судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не були враховані.
Окрім того, суд апеляційної інстанції наголошує, що в силу приписів частини 3 статті 162 КАС України, якщо в ході судового розгляду справи суд встановить, що провадження у справі відкрито за позовною заявою, поданою з пропущенням установленого законом строку звернення до адміністративного суду, або викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, позовна заява залишається без розгляду.
Аналогічні повноваження суду встановленні статтею 123 КАС України в поточній редакції.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що суд не повинен тлумачити положення КАС України щодо строків звернення до адміністративного суду у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Водночас, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Так, Європейський суд з прав людини у п.27 рішення від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (Заява № 24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі «Ашінгдан проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, № 93).
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у п.52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 320 КАС України, в поточній редакції, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Водночас, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в силу приписів статті 315 КАС України, не наділений повноваженнями за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду відкрити провадження у адміністративній справі, а тому апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційний інстанції приходить до переконання, що суддя суду першої інстанції, оцінюючи обставини, за яких позивачу стало відомо про порушення своїх прав, не надав таким належну оцінку, не врахував всіх наведених позивачем доводів поважності пропуску строку звернення із позовом до суду, а також часових рамок, в яких подано позовну заяву, а тому прийшов до передчасного висновку щодо залишення позовної заяви без розгляду, що має наслідком задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 241, 243, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Личаківського районного суду м.Львова про залишення позовної заяви без розгляду від 22 серпня 2017 року в м.Львові у справі №463/4220/17 скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В решті апеляційної скарги відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Н. М. Судова-Хомюк
Н. В. Ільчишин