27 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/11140/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Макарика В.Я.
суддів - Бруновської Н.В., Матковської З.М.
за участю секретаря судового засідання - Галаз Ю.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційною скаргою Управління Держпраці у Волинській області на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року про забезпечення позову (головуючий суддя в суді першої інстанції Волдінер Ф.А., м. Луцьк) у справі № 140/2336/19 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Волинській області про визнання протиправними та скасування постанов,-
30.07.2019р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовом до Управління Держпраці у Волинській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 22.04.2019 № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/1-ФС, № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/2-ФС, № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/3-ФС, № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/4-ФС, № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/5-ФС, № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/6-ФС, № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/7-ФС, № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/8-ФС, № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/9-ФС.
24.09.2019 позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі оскаржуваних у справі рішень:
· № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/1-ФС від 22.04.2019;
· № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/8-ФС від 22.04.2019.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про забезпечення позову задоволено.
Зупинено стягнення на підставі виконавчих документів - постанов Управління Держпраці у Волинській області (45026, м. Луцьк, вул. Кравчука, 22-В, ЄДРПОУ 39810267) про накладення штрафів уповноваженими особами № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/1-ФС від 22.04.2019 та № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/8-ФС від 22.04.2019 до набрання законної сили рішенням у справі.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Управління Держпраці у Волинській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 26.09.2019 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову з підстав викладених у апеляційній скарзі.
Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що Першим відділом державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області 24.09.2019 відкрито виконавчі провадження на підставі виконавчих документів виданих відповідачем у справі, а саме:
· постанова № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/1-ФС від 22.04.2019 (ВП № 59746891);
· постанова № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/8-ФС від 22.04.2019 (ВП № 59747618).
Предметом стягнення у вказаних виконавчих провадженнях є штраф на загальну суму 250038,00 грн. Стягувачем виступає Управління Держпраці у Волинській області.
Позивачем до суду оскаржено постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 22.04.2019 № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/1-ФС, № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/8-ФС.
Також позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі оскаржуваних у справі рішень. Позивач вважає, що у зв'язку із відкриттям вказаних виконавчих проваджень на даний час існує реальна загроза примусового виконання оскаржуваних постанов державною виконавчою службою ще до вирішення справи по суті та прийняття судового рішення, оскільки судове оскарження не зупиняє дії оскаржуваних рішень. Це, в свою чергу, призведе до негативних наслідків для позивача у вигляді стягнення не лише суми штрафної санкції, яка на даний час фактично є спірною, а й додатково витрат виконавчого провадження.
Отже, при примусовому виконанні виконавчого провадження може бути застосовано стягнення на кошти та майно позивача, що в свою чергу створює очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача ще до вирішення спору по суті та ухвалення рішення в адміністративній справі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Статтею 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому, інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень як один із способів забезпечення адміністративного позову полягає в тому, що на час дії цього способу забезпечення позову положення зупиненого акта не застосовуються (не реалізуються).
Суд, при розгляді клопотання (заяви) про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з передбачених ст.150 КАС України обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти; врахувати пов'язаність заходів щодо забезпечення позову з його предметом, співмірність таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам.
Таким чином інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. При цьому заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
З матеріалів справи встановлено, що підставою звернення із позовом до суду стало винесення Головним управлінням Держпраці у Волинській області Державної служби України з питань праці припису про усунення виявлених порушень №ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ-ВП/П від 28.03.2019 та постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 22.04.2019 № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/1-ФС, № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/8-ФС.
Відповідно до абз.4 п.11 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, (далі - Порядок № 509) не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються: органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
Постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 22.04.2019 № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/1-ФС, № ВЛ407/1645/НП/ВП/АВ/ТД/8-ФС прийняті на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.10 Закону №1404-VIII встановлено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Таким чином, оскаржувана постанова є самостійними виконавчими документами і може бути пред'явлена до виконання органам державної виконавчої служби в будь-який час в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Разом з тим, ані Порядок №509, ані Закон №1404-VIII не передбачають зупинення дії та виконання постанов органів Держпраці про накладення штрафів у разі оскарження таких у судовому порядку.
В свою чергу, як це зазначено в оскаржуваних постановах про накладення штрафу, такі є виконавчим документом, дата набрання законної сили з 23.04.2019, строк пред'явлення до виконання до 23.07.2019 (включно).
Відповідно до ч.4 ст.150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Враховуючи вказані законодавчі положення, оскільки позивач не погоджується з постановами відповідача, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що на час судового розгляду справи існує реальна можливість початку примусового виконання постанови відповідача, оскарження якої, згідно з чинним законодавством, не зупиняє таке виконання.
Водночас, оскільки правомірність (неправомірність) прийняття оскаржуваної постанови буде встановлена лише після набрання законної сили судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду цієї справи, стверджувати на час розгляду заяви про забезпечення позову про це неможливо, тому у разі встановлення протиправності оскаржуваної постанови і задоволення позовних вимог про її скасування, позивачу, зважаючи на суму штрафу, доведеться докласти значних зусиль і витрат, щоб відновити свої права та повернути своє майно (кошти), на яке може бути звернено стягнення у разі примусового виконання постанови.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами разом з практикою ЄСПЛ як джерело права.
Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні.
Складовою захисту права особи на мирне володіння своїм майном, гарантованого ст.1 Першого протоколу, є превентивні способи захисту права власності. Превентивний захист права власності допускається в разі існування загрози порушення права, яка має носити реальний характер і бути доведена в кожному конкретному випадку.
Підсумовуючи вказане, оскільки забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу позивача, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що без вжиття заходів забезпечення позову не можливо захистити права, свободи та інтереси позивача, так як примусове виконання оскаржуваної постанови про накладення штрафу може призвести до значної шкоди інтересам позивача та негативних наслідків у вигляді звернення стягнення на кошти, майно тощо, накладення заборони розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить позивачу на праві власності, у тому числі коштами, або обмеження у користуванні таким майном.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись ч. 4 ст. 229, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Волинській області залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2019 року про забезпечення позову у справі № 140/2336/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. Я. Макарик
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська
Повний текст постанови складено 05 грудня 2019 року.