25 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/11964/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Судової-Хомюк Н.М.,
Ільчишин Н.В.,
секретаря судового засідання Цар М.М.,
розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова (головуючий суддя - Юрків О.Р.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 13 год 14 хв. 30 вересня 2019 року, повне судове рішення складено 01 жовтня 2019 року, у справі №461/2049/19 за позовом ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
21.03.2019 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, просив скасувати постанову адміністративної комісії Галицької районної ради м.Львова №18 від 14.03.2019 про накладення адміністративного стягнення і справу про адміністративне правопорушення закрити.
Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 30 вересня 2019 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту здійснення позивачем самовільного захоплення території об'єкта благоустрою, тоді як один протокол у справі про адміністративне правопорушення та копія фото фіксації не є беззаперечними доказами вини позивача. Суд першої інстанції вказав, що даними досліджених у судовому засіданні та долучених до матеріалів справи доказів не підтверджується вчинення правопорушення позивачем та спростовуються показання представника відповідача щодо правомірності дій.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Галицького районного суду м.Львова від 30 вересня 2019 року та прийняти нову постанову, якою апеляційну скаргу задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що 14.03.2019 на позачерговому засіданні адміністративної комісії Галицької районної адміністрації Львівської міської ради розглянуто протокол №0595 у присутності позивача та інспектора ЛКП «Муніципальна варта», який склав протокол. Скаржник вказує, що інспектор зазначив, що стіл та стенд зі товаром та ціною розміщені на тротуарі перед ринком «Торпедо», оскільки адреса ринку - вул.Кукурудзяна,1, тротуар коло ринку не має іншої адреси, тому у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено саме цю адресу.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала, позивач в судове засідання не з'явився, явку повноважного представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 14.03.2019 адміністративною комісією Галицької районної адміністрації Львівської міської ради винесено постанову №18, згідно з якою ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за статтею 152 КУпАП. Встановлено, що ОСОБА_1 07.02.2019 о 13:09 год. за адресою м. АДРЕСА_1 (біля ринку) самовільно захопив територію об'єкта благоустрою (на тротуарі розміщено стіл та стенд), чим порушив вимоги пунктів 20.1.31 Правил благоустрою м.Львова, затверджених ухвалою Львівської міської ради №376 від 21.04.2011.
Не погоджуючись з вказаною постановою, вважаючи таку незаконною, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) встановлено, що порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від двадцяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини 2 статті 5 КУпАП сільські, селищні, міські ради встановлюють відповідно до законодавства правила, за порушення яких адміністративну відповідальність передбачено статтями 152, 159 і 182 цього Кодексу.
Згідно з статтею 218 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 152 КУпАП розглядають адміністративні комісії при виконавчих органах міських рад.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчими органами, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад.
З матеріалів справи встановлено, що постанова №18 від 14.03.2019 винесена за результатами розгляду протоколу №0595 від 07.02.2019, складеного ЛКП «Муніципальна варта» щодо ОСОБА_1 .
Так, відповідно до положень Статуту ЛКП «Муніципальна варта», затвердженого 14.03.2017, ЛКП «Муніципальна варта» створене Львівською міською радою та підпорядковане Управлінню безпеки міста Львівської міської ради, серед основних напрямків діяльності - контроль за дотриманням чинного законодавства про благоустрій та Правил благоустрою м.Львова. Працівники ЛКП «Муніципальна варта» при виконанні покладених на них обов'язків мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення Серії МВ №0595 07.02.2019, за адресою м.Львів, вул.Кукурудзяна, 1 виявлено факт захоплення ОСОБА_1 частини території об'єкту благоустрою м.Львова, чим порушено статтю 152 КУпАП та п.20.1.31 Правил благоустрою м.Львова.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 №2807-IV (далі - Закон №2807-IV) організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.
Благоустрій здійснюється в обов'язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста) (частина 2 стаття 20 Закону №2807-IV).
Затвердження правил благоустрою територій населених пунктів пунктом 2 частини 1 статті 10 Закону №2807-IV віднесено до повноважень сільських, селищних і міських рад.
Відповідності до статті 34 Закону №2807-IV правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.
Ухвалою 3-тя сесія 6-го скликання Львівської міської ради №376 від 21.04.2011 затверджено Правила благоустрою м.Львова (далі - Правила), пунктом 20 яких визначено відповідальність громадян та юридичних осіб за порушення у сфері благоустрою території.
Відповідно до підпункту 20.1.31 пункту 20 Правил благоустрою м.Львова відповідно до пункту 44 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» накладаються стягнення, передбачені статтями 82, 152 КУпАП за самовільне захоплення території (частини території) об'єкта благоустрою м.Львова.
Приписи статті 16 Закону №2807-IV встановлюють обмеження при використанні об'єктів благоустрою. На об'єктах благоустрою забороняється: 1) виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов'язковість його отримання передбачена законом; 2) самовільно влаштовувати городи, створювати, пошкоджувати або знищувати газони, самовільно висаджувати та знищувати дерева, кущі тощо; 3) вивозити і звалювати в не відведених для цього місцях відходи, траву, гілки, деревину, листя, сніг; 4) складувати будівельні матеріали, конструкції, обладнання за межами будівельних майданчиків; 5) самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо; 6) встановлювати технічні засоби регулювання дорожнього руху без погодження з відповідними органами Національної поліції; 7) влаштовувати стоянки суден, катерів, інших моторних плавучих засобів у межах територій пляжів; 8) випасати худобу, вигулювати та дресирувати тварин у не відведених для цього місцях; 9) здійснювати ремонт, обслуговування та миття транспортних засобів, машин, механізмів у не відведених для цього місцях (крім випадків проведення негайного ремонту при аварійній зупинці).
Відповідно до статті 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
В силу закріпленого статті 7 КУпАП принципу законності ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Отже, суб'єкт владних повноважень використовуючи владні повноваження, зобов'язаний зібрати докази, які б підтверджували, що суб'єктом правопорушення, передбаченого статті 152 КУпАП.
Як зазначено у позовній заяві та підтверджено представником відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вул. Кукурудзяна, 1, в м.Львові відноситься до території ТОВ «Новий ринок «Торпедо», де ОСОБА_1 як приватний підприємець здійснює підприємницьку діяльність.
У позовній заяві зазначено, що 07 лютого 2019 року ОСОБА_1 заносив своє майно до торгової точки, частину з якого залишив при вході на території ринку, яка знаходиться під відеонаглядом.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
Згідно із статтею 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності до матеріалів справи долучені фотознімків, однак з таких неможливо однозначно встановити дату та місце фотозйомки, обставини та обстановку, які відображені на них.
Водночас, з врахуванням конституційного принципу правової держави усі сумніви щодо доведеності вини особи слід тлумачити на її користь.
Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
У справі «Федорченко та Лозенко проти України» зазначив, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Оскільки скаржником належних та допустимих доказів в підтвердження факту вчинення позивачем правопорушення, не подано, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо протиправності винесення оскаржуваної постанови.
За таких обставин, на підставі системного аналізу законодавчих положень, враховуючи, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами правомірність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене статті 152 КУпАП, не доведено дотримання при розгляді справи про адміністративне правопорушення вимог статей 245 та 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, вирішення її в точній відповідності з законом, що призвело до порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статті 268 КУпАП.
З огляду на викладене, враховуючи положення ст.316 КАС України, прецедентної правктики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 229, 250, 272, 286, 308, 310, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 вересня 2019 року у справі №461/2049/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Н. М. Судова-Хомюк
Н. В. Ільчишин
Повне судове рішення складено 05.12.2019