05 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10154/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шевчук С.М.,
суддів Кухтея Р.В., Носа С.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року (рішення ухвалене у м. Ужгород судом у складі головуючого судді Калинич Я.М., дату складення повного тексту рішення судом не зазначено) у справі № 260/552/19 за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, суд-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
В квітні 2019 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 57659, 44 грн. адміністративно-господарських санкцій та 103,77 грн. пені за невиконання нормативу робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На обґрунтування апеляційних вимог позивач посилається на те, що звіти за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу», неможливо подавати у довільному порядку, як це робить відповідач, оскільки вони подаються у чітко визначених випадках, а не за бажанням роботодавця. Вказує, що звіти №3-ПН, які подавалися відповідачем є старої форми, а тому вони подавалися не у відповідності до інструкції з їх заповнення та містять недостовірні дані, а тому є неналежними доказами у справі. Крім того, вказує, що відповідач не виконав свого обов'язку в тій частині, що самостійно не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю та поклав обов'язок працевлаштування повністю на центр зайнятості.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, яким просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. По суті заперечення на апеляційну скаргу співпадають з мотивами та висновками, здійсненими в судовому рішенні судом першої інстанції.
Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв'язку, що підтверджується зворотними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.
З огляду на обставини щодо повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та положення ст. 311 КАС України колегія суддів, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження.
ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що 29 березня 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав до Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт за формою № 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік. Згідно рядка 03 звіту, кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 0,3 особа, в той же час, згідно рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2018 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб (а.с.7).
Відповідачем було подано уточнений звіт за формою № 10-ПІ річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2018 рік, в якому відкориговані дані у відповідності до вимог законодавства, а саме в рядку 3 округлено значення 0,3 до 1.
Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами звіту зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
На підставі викладеного, позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею. За розрахунком позивача розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з ФОП ОСОБА_1 становить 57659, 44 грн. та пеня 103, 77 грн (а.с.8).
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що Верховний Суд 11 липня 2019 року розглянув аналогічну справу за №804/7412/15, про що викладена правова позиція, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування, адже такий обов'язок покладався на органи працевлаштування. У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративного-господарських санкцій та пені, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Наведене свідчить про те, що обов'язок підприємства (фізичної особи яка використовує працю найманих осіб) щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.
Однак на підприємство (фізичну особу, яка використовує працю найманих осіб) покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.
З відзиву на позовну заяву (а.с.41) вбачається, що до грудня 2017 року відповідач мав працевлаштовану особу з інвалідністю. Проте вона звільнилася. Починаючи з грудня 2017 року впродовж 2018 року відповідач вказує, що ним вживалися заходи по пошуку особи з інвалідністю для працевлаштування. За даними звіту про зайнятість населення і працевлаштування інваліда за 2018 рік (форми 10ПІ), що поданий 01.03.2019 року (а.с.7) та даними уточнюючого звіту за період 2018 року від 20.07.2019 року (а.с.63) середня чисельність працівників позивача у період 2018 року складала 18 осіб.
Таким чином, обов'язок відповідача щодо створення нормативу робочого місця для працевлаштування інвалідів у кількості одного робочого місця виник ще з грудня 2017року та існував продовж 2018 року.
На виконання вимог ухвали апеляційного суду про надання доказів подання відповідачем звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за період 2018року на виконання вимог Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», позивач не надав суду доказів подання до центру зайнятості звітності за формою № 3-ПН з дотриманням встановленого 10-ти денного строку з дати відкриття вакансії, зокрема починаючи з грудня 2017 року.
За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме несвоєчасне подання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості дотриманням встановленого 10-ти денного строку з дати відкриття вакансії, зокрема починаючи з грудня 2017 року, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що в даному випадку позивачем доведено наявність складу правопорушення, а тому наявні підстави для господарсько-правової відповідальності відповідача.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 15 серпня 2019 року по справі №812/579/17.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду скасувати прийняттям нового про задоволення позову.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 325, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у справі № 260/552/19 скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Інд. номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Код ЄДРПОУ 13592841, адреса: 88000, пл. Ш.Петефі, буд. 14, м. Ужгород) адміністративно-господарські санкції у розмірі 57659, 44 грн. та пеню у розмірі 103,77 грн. за невиконання нормативу робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. У випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос
Повне судове рішення складено 05 грудня 2019 року.