27 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/10359/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року (суддя - Тимощук О.Л., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - не вказана),
в адміністративній справі №300/1440/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
про визнання дій та рішення протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У липні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо припинення позивачу з 01.05.2019 року виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; 2) визнати протиправним та скасувати рішення Надвірнянського ОУПФ України в Івано-Франківській області про припинення позивачу з 01.05.2019 року виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; 3) зобов'язати відповідача відновити позивачу з 01.05.2019 року виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплатити недоотримані кошти пенсії з 01.05.2019 р. та виплачувати пенсії у зв'язку з втратою годувальника в подальшому.
Відповідач ГУ Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області позову не визнав, у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо припинення з 01.05.2019 року виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 .. Зобов'язано ГУ Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області поновити виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника ОСОБА_1 , починаючи з 01 травня 2019 року, відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплатити недоотримані суми пенсії. Стягнено з ГУ Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 512,22 грн.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції від 05.09.2019 року не погодився відповідач ГУ Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду винесене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що відповідно до п.1 ст.26, п.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника має дружина (чоловік), якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку та мають необхідний страховий стаж, в даному випадку загального стажу 25 років. При цьому вказані умови мають існувати на момент смерті годувальника. Однак, згідно записів трудової книжки позивача її загальний стаж роботи становить 11 років 6 місяців 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Таким чином, вважає апелянт, що відповідачем правомірно припинено позивачу виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 05.09.2019 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з гр. ОСОБА_2 , що підтверджено копією паспорта та копією свідоцтва про шлюб від 12.04.1978р. І- НОМЕР_1 (а.с. 11-зв., 42-зв.).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть НОМЕР_2 , виданого 15.03.2006р., ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 55 років (а.с. 42).
Згідно довідки Білоославської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області №1069, що позивач дійсно перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 до дня його смерті 14.03.2006р., та вдруге заміж не виходила (а.с. 43).
Також встановлено, що з 14.02.2018р. Надвірнянським ОУПФ України Івано-Франківської області Струк ОСОБА_3 призначено пенсію у зв'язку із втратою годувальника - чоловіка ОСОБА_2 , відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 873 грн., що підтверджується копією протоколу №296 від 20.02.2018 р. (а.с. 35, 37).
11.05.2019р. Надвірнянське ОУПФ України Івано-Франківської області листом №2183/03 повідомило позивача ОСОБА_1 про те, що з 01.05.2019 року їй припинено виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника, внаслідок відсутності необхідного 25-річного страхового стажу роботи. У листі також вказано, що за період з лютого 2018 року по березень 2019 року позивачу виплачувались кошти, права на які вона не мала, а тому, такі кошти підлягають поверненню добровільно або в порядку цивільного судочинства (а.с. 45-46).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення виплати позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Також судом першої інстанції вірно зазначено, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також регулювання порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.
Відповідно до ч.1 ст. 9 цього Закону, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно ч.1 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років (ч.2 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідно до ч.3 ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Також частиною першою статті 26 цього Закону передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року; до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року.
З урахуванням наведених норм законодавства, суд першої інстанції вірно зазначив, що
пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається, зокрема, непрацездатним членам сім'ї, якщо чоловік (дружина), батько, мати є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч.1 статті 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
Згідно абз.1 п.3 ч.1 статті 45 цього Закону пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (ч.2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
З матеріалів справи, а саме зі змісту листа Надвірнянського ОУПФ України Івано-Франківської області №2183/03 від 11.05.2019 р. видно, що позивачу ОСОБА_1 припинено виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника, внаслідок відсутності необхідного 25-річного страхового стажу роботи.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про безпідставність доводів відповідача щодо необхідності відповідного страхового стажу утриманця, як обов'язкової умови для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Так, положення статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника підлягають застосуванню лише в частині розрахунку пенсійного віку. При цьому, передбачена цією статтею умова стосовно кількості страхового стажу особи стосується виключно визначення права на призначення пенсії за віком.
Також судом першої інстанції вірно зазначено, що ч.3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Тобто, наведеною нормою передбачена можливість призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника як тим особам, що уже набули права на призначення іншого виду пенсії, так і тим, які права на виплату пенсії (окрім пенсії у зв'язку із втратою годувальника) не мають.
Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що визначена відповідачем умова наявності 25 років страхового стажу не стосується призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника та суперечить вимогам вищенаведених правових норм.
Судом першої інстанції вірно встановлено та враховано, що позивач ОСОБА_1 на момент звернення із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, досягла 59-річного віку та до моменту смерті чоловіка перебувала на його утриманні.
Також матеріалами справи підтверджено та вірно враховано судом першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на момент звернення до відповідача із заявою від 14.02.2018 р. про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Враховуючи вищенаведені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач протиправно припинив виплату позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а тому наявні підстави для поновлення її виплати починаючи з дня припинення, а саме з 01.05.2019 року.
Судом першої інстанції також вірно враховано практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02), суд здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.
Аналогічна правова позиція сформульована також Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» («Stretch - United Kingdom» № 44277/98).
Крім цього, у межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Von Maltzan and Others v. Germany» №71916/01, 71917/01 та 10260/02).
Крім цього, у рішенні по справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), №17767/08, від 19 червня 2012 року, суд зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності особи.
Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про обґрунтованість та об'єктивність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме, про визнання протиправними дій щодо припинення виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника, зобов'язання поновити таку виплату, а також виплатити недоотримані суми пенсії.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Крім цього, колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції від 05.09.2019 року в частині відмови у задоволенні решта позовних вимог позивачем ОСОБА_1 не оскаржено в апеляційному порядку.
Судом першої інстанції також вірно враховано вимоги ст.139 КАС України щодо розподілу судових витрат.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 05.09.2019 року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Згідно п.3 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, серед інших, справи, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет спору, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року в адміністративній справі №300/1440/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій та рішення протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом строку визначеного статтею 329 КАС України.
Головуючий: В. В. Гуляк
Судді: Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль
Повний текст постанови складено 05.12.2019 року