1/698
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
04 грудня 2019 року № 640/15739/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Київської міської митниці Державної фіскальної служби
про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Київської міської митниці Державної фіскальної служби (надалі - відповідач), адреса: 03124, м. Київ, бул. Гавела Вацлава, буд. 8а, у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA100110/2019/000072/2 від 17.05.2019 р. (надалі - Рішення).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.08.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного Рішення.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позов є необґрунтованим, незаконним, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
17.05.2019 р. до відділу митного поста «Столичний» відповідача подано митну декларацію № UA100110/2019/172881 з метою здійснення митного оформлення товару: автомобіля марки «NISSAN», модель «ROGUE», тип кузова № НОМЕР_1 , 2018 року випуску, об'єм двигуна 2 500 куб. см., тип двигуна - бензиновий, колір - сірий, виробник: RENAUT SAMSUNG MOTORS CO.LTD. FOR NISSAN MOTOR CO.LTD., країна виробництва: US.
Митна вартість товару заявлена за першим методом (ціною договору). Митну вартість імпортованого товару було визначено в розмірі 3 600,00 доларів США.
На підтвердження зазначеної у митній декларації вартості товару, позивач надав митному органу наступні документи:
-рахунок-фактура (інвойс) № 003302019-01 від 30.03.2019 р.;
-автотранспортну накладну б/н від 09.05.2019 р.;
-акт «Про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду), що здійснюється при виконанні UA205010/2019/318879 від 15.05.2019 р.
-свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № 18017080010 від 17.01.2019 р.;
-висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями № 00650 від 16.05.2019 р.;
-договір про надання послуг митного брокера б/н від 14.05.2019 р.;
-інші некласифіковані документи № 16763122 від 14.05.2019 р.;
-інші некласифіковані документи № 19LTKR200016A0B2E6 від 09.05.2019 р.;
-інші некласифіковані документи б/н від 14.05.2019 р.;
-касовий ордер, що підтверджує сплату митних та інших платежів № 0.0.1349703181 від 12.05.2019 р.;
-паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин кордону України НОМЕР_3 від 01.06.2017 р.;
-паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України НОМЕР_4 від 28.11.2006 р.
Під час проведення контролю за правильністю визначення митної вартості товару встановлено, що документи подані до митного оформлення, не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що сплачена за товар (контрактна вартість).
Враховуючи те, що у митного органу були обґрунтовані сумніви у правильності визначення митної вартості, декларанту, електронним повідомленням, згідно ч.3. ст. 53 Митного кодексу України (надалі - МК України) запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості:
- банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (касові або товарні чеки, ярлики, які містять відомості щодо вартості транспортного засобу які можливо ідентифікувати з транспортним засобом, поданим до митного оформлення);
- якщо здійснювалось страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;
- транспортні документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;
- за бажанням декларанта інші наявні додаткові документи для підтвердження митної вартості товару.
Таким чином, між декларантом та митним брокером проведена процедура консультації шляхом направлення електронного повідомлення.
Декларантом не надано додаткові документи.
Відповідно до Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100110/2019/00657 за результатами перевірки митної декларації або документа, що її замінює, а також інших документів, наданих відповідно до МК України, поданих 17.05.2019 р. уповноваженою особою позивача - ТОВ «УКРБРОК ТРЕЙДІНГ», повідомили про відмову у митному оформленні (випуску) товарів з причин, визначених в п.6 ст. 54 МК України та було прийнято Рішення.
Оскільки при наданні документів до митного оформлення декларантом не підтверджено митну вартість товару, відповідачем визначено митну вартість з використанням розумних засобів, сумісних із принципами Угоди і статті VII ГАТТ 1994 р. та на основі даних, наявних у митного органу.
Вважаючи Рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Відповідач прийняв Рішення, яке позивач вважає протиправними, у зв'язку із чим оскаржив його до суду.
Позивач у своєму позові, відповіді на відзив, подану через канцелярію суду 23.09.2019 р. та додаткових поясненнях з урахуванням заперечень, поданих представником відповідача, поданих через канцелярію суду 21.10.2019 р. наводить зміст статей МК України, що регулюють питання визначення митної вартості товару посилається на наступні факти та норми права та Правил заповнення декларації митної вартості, затверджені наказом Міністерства фінансів України 24.05.2012 р., що визначають порядок заповнення декларації митної вартості.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару ним надано відповідачу рахунок - фактуру (інвойс) № 003302019-01 від 30.03.2019 р. - вартість 3 600,00 доларів США, також відповідно до квитанції про оплату транспортного засобу від 13.05.2019 р. - вартість товару становить 3 600,00 доларів США.
Зазначений документ, на думку позивача, містить усі необхідні дані, які дають змогу ідентифікувати платіжне доручення з оцінюваним транспортним засобом, а саме:
- найменування сторін, між якими здійснено купівлю-продаж товару та дату її здійснення;
- марку, модель, рік випуску та номер кузову транспортного засобу;
- вартість транспортного засобу.
Крім того, згідно з п. 1.2. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України та території України, що здійснюється за участі банків.
А відповідач, в свою чергу, не обґрунтував відмову належним чином та не довів невідповідність платіжного документа вимогам чинного законодавства України.
Так, відповідно до ст. 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Зазначена норма обґрунтовує право подавати до митного органу документи без відповідного перекладу. Таким чином, митний орган має право вимагати перекладу документів на українську мову лише у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.
З аналізу наданих позивачем відповідачу документів на підтвердження митної вартості імпортованого товару встановлено, що вони складені українською, німецькою та англійською мовами.
З огляду на зазначене, позивач робить висновок про те, що за відсутності доказів зі сторони відповідача про необхідність перекладу документів у зв'язку із необхідністю перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації, позивач вважає зазначені доводи відповідача такими, що не можуть бути прийняті до уваги, як підстава невизнання митної вартості імпортованих товарів.
Крім цього, позивач зазначає, що при невизнанні митної вартості товару відповідач посилається на те, що відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складової митної вартості товарів, а саме витрати, понесені та транспортування та страхування оцінюваного транспортного засобу.
В обґрунтування такого свого заперечення позивач наводить лише зміст ч. 2 ст. 53 МК України, згідно якої передбачено надання документів, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно змісту відзиву на позовну заяву обґрунтування щодо неможливості чи відсутності необхідності надання вищезазначених документів відсутні.
Також в обґрунтування своїх позовних вимог позивач наводить зміст ч.ч. 1, 2 ст. 64 МК України, зазначаючи, що у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Висновок, який робить позивач, посилаючись на норми ст. 64 МК України в обґрунтування своїх позовних вимог відсутній.
У своєму відзиві на адміністративний позов № 2263/26-70-10-22 від 09.09.2019 р., поданий через канцелярію суду 12.09.2019 р. та запереченнях № 2473/26-70-10-22 від 30.09.2019р., поданих через канцелярію суду 03.10.2019 р. відповідач також вдається до опису змісту статей МК України, що регулюють питання визначення митної вартості товару.
Відповідач зазначає, що під час проведення контролю за правильністю визначення митної вартості товару встановлено, що документи, подані до митного оформлення, не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що сплачена за товар (контрактна вартість):
-згідно п.4 ст. 53 МК України до основних документів, що підтверджують митну вартість товару належать: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. В свою чергу, позивачем до матеріалів справи не надано документи на підтвердження здійснення оплати за товар;
-з матеріалів митного оформлення вбачається, що транспортування товару здійснено на умовах поставки CIP Kaunas (продавець несе витрати по страхуванню та перевезенню товару до місця призначення). В свою чергу, з міста Kaunas (Литва) всі витрати на транспортування та страхування покладаються на покупця. До матеріалів митного оформлення не надано транспортні та страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення та страхування товару з міста Kaunas до митного кордону України. Згідно ч.10. ст. 58 МК України, витрати на транспортування та страхування автомобіля є складовими митної вартості і додаються до ціни, що була фактично сплачена за товар. Відомості про такі витрати обов'язково надаються митному органу;
-до матеріалів митного оформлення не надано документи, що підтверджують понесені витрати позивача на брокерські послуги при здійсненні митного оформлення в Литві (дані витрати є складовими митної вартості згідно з п.1. ч.10 ст. 58 МК України;
-декларантом не здійснено переклад документів, наданих до матеріалів митного оформлення .
Враховуючи вищевикладене, відповідач робить висновок про те, що позивачем документально не підтверджено митну вартість товару - ціну товару, складові митної вартості - витрати на транспортування, на страхування, на брокерські послуги.
Також у своїх обґрунтуваннях щодо правомірності прийнятті оспорюваного Рішення відповідач звертає увагу на те, що обов'язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, обрано метод визначення митної вартості товарів. Натомість, митний орган має довести обґрунтованість сумнівів.
Правовідносини, пов'язані зі справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина друга статті 1 Митного кодексу України).
Згідно із ч.1. ст.7 МК України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.
Митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п.24 ч.1. ст. 4МК України).
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 38 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України.
Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до ч.1, 2, 4 п. 1 ч.6. ст. 321 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.
У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.
Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем не може перевищувати 180 календарних днів, крім митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.
Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються ст.ст. 334, 335, 336 МК України .
Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (п. 23 ч. 1 ст. 4 МК України).
Згідно зі ст.ст. 246, 248 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Стаття 49 МК України встановлює, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Стаття 51 МК України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно ч. 1 митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною другою статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Стаття 57 глави 9 МК України встановлює основний та другорядні методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, частиною другою якої визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Статтею 58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів (пункт 2 частини першої).
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні (частина друга).
Відповідно до ч.1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Згідно з ч.2. ст. 52 даного Кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Статтею 53 МК України закріплено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1).
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга).
Згідно зі ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина друга).
Відповідно до частини першої ст. 55 цього Кодексу рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Як встановлено судом декларант в інтересах позивача подав відповідачу для підтвердження заявленої митної вартості товару при здійсненні його митного оформлення серед інших наступні документи:
- рахунок-фактура (інвойс) № 003302019-01 від 30.03.2019 р.;
- автотранспортну накладну б/н від 09.05.2019 р.;
- акт «Про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду), що здійснюється при виконанні UA205010/2019/318879 від 15.05.2019 р.
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № 18017080010 від 17.01.2019 р.;
- висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями № 00650 від 16.05.2019 р.;
- договір про надання послуг митного брокера б/н від 14.05.2019 р.;
- інші некласифіковані документи № 16763122 від 14.05.2019 р.;
- інші некласифіковані документи № 19LTKR200016A0B2E6 від 09.05.2019 р.;
- інші некласифіковані документи б/н від 14.05.2019 р.;
- касовий ордер, що підтверджує сплату митних та інших платежів № 0.0.1349703181 від 12.05.2019 р.;
- паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин кордону України НОМЕР_3 від 01.06.2017 р.;
- паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України НОМЕР_4 від 28.11.2006 р.
За результатами розгляду цих документів, відповідач зауважив, що під час проведення контролю за правильністю визначення митної вартості товару встановлено, що документи, подані до митного оформлення, не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що сплачена за товар (контрактна вартість):
- згідно п.4 ст. 53 МК України до основних документів, що підтверджують митну вартість товару належать: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. В свою чергу, позивачем до матеріалів справи не надано документи на підтвердження здійснення оплати за товар;
- з матеріалів митного оформлення вбачається, що транспортування товару здійснено на умовах поставки CIP Kaunas (продавець несе витрати по страхуванню та перевезенню товару до місця призначення). В свою чергу, з міста Kaunas (Литва) всі витрати на транспортування та страхування покладаються на покупця. До матеріалів митного оформлення не надано транспортні та страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення та страхування товару з міста Kaunas до митного кордону України. Згідно ч.10. ст. 58 МК України, витрати на транспортування та страхування автомобіля є складовими митної вартості і додаються до ціни, що була фактично сплачена за товар. Відомості про такі витрати обов'язково надаються митному органу;
- до матеріалів митного оформлення не надано документи, що підтверджують понесені витрати позивача на брокерські послуги при здійсненні митного оформлення в Литві (дані витрати є складовими митної вартості згідно з п.1. ч.10 ст. 58 МК України;
- декларантом не здійснено переклад документів, наданих до матеріалів митного оформлення .
Щодо таких зауважень відповідача до наданих позивачем документів суд зазначає наступне.
Щодо ненадання позивачем документу на підтвердження здійснення оплати за товар
Доводи відповідача про те, що позивачем не надано платіжного доручення на підтвердження факту здійснення оплати на транспортування придбаного товару, не можуть слугувати підставою для коригування заявленої митної вартості, оскільки відповідачем не надано доказів належного витребування таких документів у позивача, а також не надано обґрунтованих доказів належності відхилення поданих позивачем додаткових документів.
Крім цього, згідно матеріалів справи на підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару ним надано відповідачу рахунок - фактуру (інвойс) № 003302019-01 від 30.03.2019 р. - вартість 3 600,00 доларів США, також відповідно до квитанції про оплату транспортного засобу від 13.05.2019 р. - вартість товару становить 3 600,00 доларів США.
Зазначений документ містить усі необхідні дані, які дають змогу ідентифікувати платіжне доручення з оцінюваним транспортним засобом, а саме:
- найменування сторін, між якими здійснено купівлю-продаж товару та дату її здійснення;
- марку, модель, рік випуску та номер кузову транспортного засобу;
- вартість транспортного засобу.
Крім того, згідно з п. 1.2. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України та території України, що здійснюється за участі банків.
Відповідач, в свою чергу, не обґрунтував відмову належним чином та не довів невідповідність платіжного документа вимогам чинного законодавства України.
Щодо ненадання відповідачем документів, що підтверджують витрати на транспортування, страхування та брокерські послуги.
Зазначена вимога відповідача спростовується наступним. Відповідно до п.4. Висновків узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, затвердженого Пленумом Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 р. № 2 визначено, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансова та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Крім цього, суд зауважує, що зазначені вище вимоги законодавства не містять у собі обов'язку надання таких документів, оскільки містять у собі умови, за наявності яких декларант повинен їх надати. Під час судового розгляду справи, відповідачем не зазначено та не доведено суду, що позивачем здійснювались витрати на страхування, а тому і підстав для надання документів, що підтверджують такі витрати не було.
Щодо надання позивачем документів на іноземній мові без офіційного перекладу
Доводи відповідача про те, що надані декларантом позивача документи всупереч вимогам ст. 254 МК України не були перекладені українською мовою також не заслуговують на увагу суду, оскільки вказана обставина також не була підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного Рішення. Окрім того, відповідачем не надано суду доказів пред'явлення позивачу вимоги відповідно до вимог ст. 254 МК України про надання документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення придбаного ним автомобіля, перекладених українською мовою.
Так, статтею 254 Митного кодексу України передбачено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
У свою чергу, відповідачем жодним чином не обґрунтовано необхідності надання перекладу документів, не зазначено які саме документи містять дані на підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації, складені іншою мовою та потребують перекладу.
Доказів на спростування зазначеного, відповідачем до суду не надано, доказів на підтвердження доводів, зазначених у відзиві на позовну заяву щодо повідомлення декларанта про необхідність забезпечення перекладу документів, матеріали справи не місять.
Відтак, за висновком суду, сумніви відповідача щодо неможливості встановлення митної вартості товару, на підставі поданих позивачем документів, гуртуються виключно на припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з ч. 6. ст. 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (ч.7. ст. 54 МК України).
Відповідно до ч.1. ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених ч.6. ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина друга статті 54 Митного кодексу України).
Суд звертає увагу на те, що аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 809/1884/16.
Неможливість відповідача з поданих позивачем документів підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товару не є достатньою підставою для застосування ним іншого методу визначення митної вартості цього транспортного засобу.
Згідно з ч.1. ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.2. ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п.2. ч.1. ст. 57 МК України. За правилами ч.ч. 3, 8, згаданої статті кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст.ст. 59, 60 МК України. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.4. ст. 57 МК України).
На підставі аналізу вказаних законодавчих положень суд дійшов висновку, що, виходячи з принципу послідовності, передбаченого ст. 57 МК України, відповідач при виборі методу визначення митної вартості повинен проводити консультації з декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією. При цьому застосування резервного методу відповідно до вимог, встановлених ст. 64 МК України можливе лише за наявності обґрунтованих підстав незастосування попередніх п'яти.
Як встановлено судом, митну вартість придбаного позивачем товару, що була зазначена декларантом у митній декларації, визначено за основним методом, а до самої митної декларації декларантом подано необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору.
Згідно із оскаржуваним Рішенням митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом (ст. 64 Митного кодексу України).
Однак, безпідставно не застосувавши основний метод визначення митної вартості товару та застосувавши резервний метод, відповідач не надав суду доказів проведення необхідної консультації з декларантом позивача у належний спосіб. Саме лише посилання в оскаржуваному Рішенні відповідача на проведення з декларантом позивача консультації відповідно до ч.4. статті 57 МК України не можна вважати таким, що відповідає нормам закону.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, відповідно до якої доводи відповідача про те, що подані декларантом позивача документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, є необґрунтованими, оскільки положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.
Наведене не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п.п. 2, 4 ч.2 ст.55 МК України.
В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
При цьому відповідно до ч.2. статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, відповідачем не доведено наявність підстав для застосування резервного методу визначення ціни товару, а відповідно для прийняття оскаржуваного Рішення. Тому таке Рішення є протиправним та підлягає скасуванню судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відтак, у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано належних доказів, які стали підставою для прийняття Рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Внаслідок викладеного, суд дійшов висновку, що рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до частини першої ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 536,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів № UA100110/2019/000072/2 від 17.05.2019 р.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 536,80 грн. (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці Державної фіскальної служби (адреса: 03124, м. Київ, б-р Вацвала Гавела, буд. 8а, ідентифікаційний код 39422888).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова