03 грудня 2019 року Справа № 317/2598/19 Провадження №ЗП/280/88/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (вул. Незалежної України, буд. 90, м. Запоріжжя, 69005) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певну дію,
02.09.2019 з Запорізького районного суду Запорізької області до Запорізького окружного адміністративного суду, в порядку ст. 29 КАС України, надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області (далі - відповідач або УДМС України в Запорізькій області), в якій позивач просить суд: визнати протиправною відмову відповідача у видачі позивачу, у зв'язку із досягненням 25-річного віку, паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ; зобов'язати відповідача оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Крім того, просить стягнути на його користь судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 03.07.2019, у зв'язку з досягненням 25-річного віку, позивач звернувся до територіального підрозділу відповідача із заявою з видачу паспорта громадянина України старого зразку (у вигляді паспортної книжечки). Листом від 10.07.2019 відповідач відмовив позивачу у видачі такого зразка паспорта та зазначив, що позивач має право звернутися з питання оформлення паспорта громадянина України в формі ID - картки. Проте позивач вважає, що будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, чинним законодавством не передбачено. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою судді від 05.09.2019 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 01.10.2019 позивачу був продовжений процесуальний строк для усунення недоліків позову.
11.10.2019 від позивача до суду надійшов уточнений позов, в якому позовні вимоги лишились незмінними.
Ухвалою від 16.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №317/2598/19. Судове засідання призначено на 14.11.2019 без виклику (повідомлення) сторін (в порядку письмового провадження).
05.11.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№45975) в якому зазначено, що самостійно ОСОБА_1 до УДМС України в Запорізькій області не звертався. Звернення ОСОБА_2 були розглянуті у відповідності до Закону України «Про звернення громадян». Заявниця просила надіслати їй відповідь, жодного згадування про те, що дана обставина стосується ОСОБА_1 згадки не було. Також телефонний дзвінок на урядову «гарячу лінію», третіми особами, щодо роз'яснення оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, не є підставою для видачі паспорта ОСОБА_1 будь-якого зразка, у тому числі і у вигляді книжечки. Позивачем не було дотримано встановленого порядку звернення для отримання паспорту громадянина України, адже видача паспорта передбачає виключно особисте звернення. Крім того посилається на те, що оформлення та видача паспорта у формі книжечки у тому числі і вклеювання фотокартки здійснюється лише територіальними підрозділами за місцем реєстрації/мешкання особи. До повноважень територіального органу не входить питання щодо оформлення паспорта. Звертає увагу суду, що вклеювання фотокарток в паспорт громадянина України та видача паспорта є різними процедурами, а отже вимога позивача щодо видачі паспорту є необґрунтованою та безпідставною. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
13.11.2019 від позивача надійшло клопотання (вх.№47580) про долучення до матеріалів справи відповіді УДМС України у Запорізькій області по зверненню позивача від 03.07.2019.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 24.04.2010 отримано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.12).
03.07.2019, після досягнення позивачем 25-річного віку, ОСОБА_1 звернувся до начальника Вознесенівського РВ у м.Запоріжжі УДМС України в Запорізькій області з заявою в якій просив прийняти документи на вклейку фотографії у паспорт. До заяви було додано копію паспорту громадянина України (реєстраційний номер заяви в ДМС України М-8/6/2314-19 від 03.07.2019) (а.с.11).
У відповідь на заяву УДМС України в Запорізькій області (Вознесенівський РВ у м.Запоріжжі) листом від 10.07.2019 повідомило позивача про відмову в оформлені вклеювання фотокартки, мотивуючи це тим, що 25 років позивачу виповнилось 21.02.2019, а з заявою про оформлення вклеювання фотокартки по досягненню відповідного віку ОСОБА_3 звернувся тільки 03.07.2019. Позивачу було запропоновано звернутися до територіального підрозділу УДМС України в Запорізькій області з питань оформлення паспорту громадянина України у формі ID - картки (зазначена відповідь додана позивачем до клопотання від 13.11.2019 та долучена до матеріалів справи).
Не погодившись з відмовою відповідача у видачі паспорта у формі книжечки (оформлення вклеювання фотокартки у паспорт по досягненню відповідного віку), відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини врегульовані: Конституцією України, Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI) та Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015, Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (далі - Положення №2503-XII), Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України», затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» (далі - Тимчасовий порядок №456).
Відповідно до статті 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Суд зазначає, що із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини 2 статті 32 Конституції України, а саме: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами, зокрема із Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
За приписами ч. 2 ст. 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Як зазначено у преамбулі Закону №5492-VI, цей Закон визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до пп. «а» п.1 ч.1 ст.13 Закону України №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону України №5492-VI).
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.
Частиною другою статті 14 Закону України №5492-VI передбачено, що документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
За правилами частини четвертої статті 14 Закону України №5492-VI документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Частиною п'ятою статті 14 Закону України №5492-VI встановлено, що персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Пунктом 3 Положення №2503-XII встановлено, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Відповідно до пункту 5 Положення №2503-XII паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.
У той же час, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 затверджено:
зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2;
зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4;
Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.
Крім того, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:
з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення №2503-XII;
з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється.
Пунктом 131 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 встановлено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься така інформація: інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта; додаткова змінна інформація (про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у відповідному полі проставляється слово «відмова». У разі відсутності інформації відповідне поле не заповнюється; біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи); засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством.
Інформація вноситься до безконтактного електронного носія відповідно до рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IКAO) Doc 9303.
Суд зазначає, що безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року №2297-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2297-VI) регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.
Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Стаття 2 Закону №2297-VI визначає персональні дані як відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
За визначенням, наведеним у статті 2 Закону №2297-VI обробка персональних даних - це будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.
Частиною першою статті 6 Закону №2297-VI передбачено, що мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.
За приписами частиною п'ятою статті 6 Закону №2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Частиною шостою статті 6 Закон №2297-VI встановлено, що не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач 03.07.2019 звернувся до відповідача (його територіального підрозділу) з заявою про вклейку фотографії у паспорт у формі книжечки, в зв'язку з досягненням ним 25-річного віку. Він не дав згоди на обробку персональних даних та внесення даних до Єдиного державного демографічного реєстру та від зняття біометричної інформації.
Однак відповідач, відмовляючи у задоволенні заяви позивача, мотивував свою відмову тим, що позивач звернувся до нього більш ніж через місяць після того як йому виповнилось 25 років. В зв'язку з чим пропонував йому звернутися з заявою з питань оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки (лист-відповідь від 10.07.2019).
Проте, чинне законодавство України не передбачає такої підстави для відмови в оформлення вклеювання фотокартки у паспорт, як несвоєчасне звернення (звернення у більш ніж місячний строк після того, як виповнилось 25 років).
Також слід зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Отже, суд з аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи дійшов висновку, що позивач, має право на оформлення вклеювання фотокартки у паспорт незалежно від того коди він звернувся з відповідною заявою, оскільки таке право прямо передбачено Законом №5492-VI та Положенням №2503-ХІІ.
Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Суд вважає також за необхідне зазначити, що у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «…реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи… Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним… Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря…».
З матеріалів справи вбачається, що відповідач відмовив позивачу в оформлені вклеювання фотокартки у паспорт, а не відмовляв у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, як зазначив позивач в позові. Позивачу було видано паспорт у формі книжечки 24.04.2010, що підтверджується копією перших аркушів паспорта ОСОБА_1 (а.с.12).
Відповідно, оскільки позивач має паспорт громадянина України у формі книжечки, то у суду відсутні правові підстави для визнання протиправною відмови у його видачі та зобов'язання відповідача видати позивачу ще один паспорт.
Разом з тим суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Частиною 2 ст.9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, суд вважає, що для ефективного поновлення прав та захисту інтересів позивача слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову відповідача у оформлені вклеювання фотокартки у паспорт позивача, у зв'язку із досягненням ним 25-річного віку та зобов'язати відповідача оформити вклеювання фотокартки у паспорт ОСОБА_1 оформлений у формі книжечки.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 768,40 грн., а отже, відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області (вул. Незалежної України, буд. 90, м. Запоріжжя, 69005; код ЄДРПОУ 37834773) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певну дію - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в оформлені вклеювання фотокартки у паспорт ОСОБА_1 , у зв'язку із досягненням 25-річного віку.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області оформити вклеювання фотокартки у паспорт ОСОБА_1 , у зв'язку із досягненням 25-річного віку.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В. Кисіль