04 грудня 2019 року м. Київ № 320/3188/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Іванківської селищної ради Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Іванківської селищної ради Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті Іванківською селищною радою рішення з питань порядку денного 47 сесії Іванківської селищної ради VІІ скликання “Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Іванківської селищної ради”;
- зобов'язати відповідача - Іванківську селищну раду Київської області протягом 2 (двох) тижнів з моменту набуття судовим рішенням чинності прийняти на пленарному засіданні сесії рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,000 га, розробленого ТОВ “Українська експертна група”, та передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки кадастровий номер 3222055100:01:012:0049 площею 1,000 га.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у 2010 році відповідачем було надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1 га, за рахунок земель запасу в смт. Іванків.
18 грудня 2018 року відповідачем по справі при розгляді на 47 сесії селищної ради VII скликання питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1 га, розробленого ТОВ “Українська експертна група”, не було прийнято рішення про затвердження такої землевпорядної документації, а тому, на думку позивача, відповідач вчинив протиправну бездіяльність, що призвело до порушення прав позивача.
Ухвалою суду від 01.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та попереджено, що згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на те, що відповідачем у встановлений судом строк не надано суду відзив на позов та не повідомлено суд про причини за яких такий відзив не поданий, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву на позов, як визнання позову у повному обсязі.
Дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається із матеріалів справи Іванківською селищною радою 3 лютого 2010 року прийнято рішення № V-40-2445 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення, в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок, у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1
10 жовтня 2018 року ТОВ “Українська експертна група” розроблено для позивача проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1 га, а 25.10.2018 цій ділянці було присвоєно кадастровий номер 3222055100:01:012:0049 (далі - проект землеустрою).
На звернення позивача від 5 листопада 2018 року щодо затвердження проекту землеустрою відповідач надав письмову відповідь від 20.12.2018 № 02-31-753 в якій зазначив, що заява була розглянута на 47 сесії ради, проте за результатами голосування рішення щодо цього питання не було прийняте.
При цьому, у протоколі засідання постійної комісії селищної ради від 11 грудня 2018 року № 32, при розгляді звернення позивача, було прийнято рішення рекомендувати раді затвердити проект землеустрою.
За наявними в матеріалах справи доказами судом встановлено, що 18 грудня 2018 року при розгляді питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Іванківської селищної ради проголосовано депутатами: за “8”, проти “0”, утримались “9”, не брали участь у голосуванні “4”.
Вважаючи, що такими діями/бездіяльністю, яка виразилась у не прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою відповідач обмежив право позивача на вільне розпорядження земельною ділянкою, що надана останній у межах норм безоплатної передачі, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом з метою врегулювання спору, що виник.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.
Згідно із статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини 2 статті 50 Закону України “Про землеустрій”, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 186 Земельного кодексу України, схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць погоджуються територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району - виконавчим органом відповідної міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі якщо такий орган не утворений - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурним підрозділом відповідної обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
Згідно з частинами шостою та сьомою статті 186-1 Земельного кодексу України, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.
Так, відповідно до частини 9 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Відповідно до частини десятої статті 118 Земельного кодексу України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Відтак, визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання, а відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Жодних доказів того, що відповідач прийняв чи то рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи рішення про відмову у такому затвердженні матеріали справи не містять.
Тобто, відповідач не вирішив клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Як зазначалось вище, позивачем отримано дозвіл на розроблення проекту землеустрою згідно рішення Іванківської селищної ради № V-40-2445 від 3 лютого 2010 року.
На виконання даного рішення ОСОБА_1 , скориставшись послугами ТОВ “Українська експертна група”, розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1 га.
В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, на виконання приписів статті 186-1 Земельного кодексу України, даний проект землеустрою було погоджено експертом державної експертизи, що підтверджується висновком від 10.10.2018.
У вищевказаному висновку зазначено, що проект землеустрою відповідає вимогам чинного законодавства України, зауваження та пропозиції до проекту землеустрою відсутні.
При цьому, враховуючи наведені норми права, після отримання позитивного висновку щодо проекту відведення земельної ділянки від відповідних установ та організацій відповідач зобов'язаний протягом 14 днів, після подання погодженого проекту землеустрою, прийняти рішення про його затвердження.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не приймаючи жодного рішення з питання затвердження проекту землеустрою протиправно бездіяв, а тому правомірність поведінки такого суб'єкта має бути забезпечена результативним рішенням.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача протягом двох тижнів з моменту набуття судовим рішенням чинності прийняти на пленарному засіданні сесії рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 46 Закон № 280/97-ВР сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Отже, чинним законодавством України не передбачено право суб'єкта владних повноважень змінювати встановлений законом режим (періодичність) проведення сесій рад не менше одного разу на місяць у випадку надходження на розгляд до ради документів з питань відведення земельних ділянок (зокрема, клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проекту землеустрою на погодження або затвердження тощо), оскільки останні є частинами єдиного процесу відведення земельних ділянок, а тому охоплюються терміном «питання відведення земельних ділянок».
Відтак, в частині позовних вимог щодо строку розгляду клопотання слід відмовити.
Щодо іншої частини, відповідно до ч. 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У постанові від 05.05.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зробив висновок, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:
1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;
2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;
3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;
4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В контексті обставин цієї справи, передумовою прийняття відповідачем рішення є не лише отримання заяви позивача, але й її розгляд.
У цій справі розгляд заяви та документів не відбувся, не було встановлено їх належність, зокрема щодо форми, змісту, повноти та достовірності.
Жодних рішень відповідачем з цього приводу не приймалось.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У цей же час суд зазначає, що судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом.
Таким чином, оскільки суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції відповідача, суд вважає, що для належного захисту порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача у порядок та спосіб, що передбачений чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 справа №695/102/17, від 31 жовтня 2018 року справа №757/9476/17-а
При цьому суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18.03.2014 (справа №21-11а14), в якій зазначено, що, оскільки звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги відповідач не розглядав, та відповідного рішення не приймав, то суд повинен був зобов'язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.
Суд також звертає увагу на те, що на рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов'язані з механізмами оскарження. Зокрема, у п. 55 рішення ЄСПЛ у справі “Класс та інші проти Німеччини” (06.09.1978р.) Суд наголосив: Із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури. Суд вважає, що у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (п. 56 абз. 2 рішення). Ця ж теза приведена і у Рішенні у справі “Волохи проти України”. У справі “Броуґан та інші проти Сполученого Королівства” і “Алтай проти Туреччини” Суд зазначив, що згідно з принципом Верховенства права судовий контроль за діяльністю виконавчої влади є одним з основоположних принципів демократичного суспільства.
При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб'єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі “Ечюс проти Латвії” Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом Верховенства права.
За загальним правилом, суди повинні дослідити прийняті суб'єктом владних повноважень акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
Суду не надано жодних доказів прийняття відповідачем рішення за результатом розгляду звернення позивача.
Тобто відповідачем не ухвалено жодного рішення внаслідок здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, що свідчить про відсутність у суду можливостей для фактично повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскаржуваного адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що підлягає захисту порушене право позивача шляхом зобов'язання відповідача розглянути заяву (клопотання) заявника та прийняти обґрунтоване рішення з цього приводу.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність власної бездіяльності.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач є звільненою від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , інд. АДРЕСА_1 ) до Іванківської селищної ради Київській області (07200, Київська обл., Іванківський р-н, смт. Іванків, вул. І. Проскури, 47, код ЄДРПОУ 04358000) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Іванківської селищної ради Київській області, яка полягає у неприйнятті Іванківською селищною радою рішення з питань порядку денного 47 сесії Іванківської селищної ради VІІ скликання "Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Іванківської селищної ради".
Зобов'язати Іванківську селищну раду Київської області прийняти на пленарному засіданні сесії рішення з питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,000 га, розробленого ТОВ "Українська експертна група", та передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки кадастровий номер 3222055100:01:012:0049 площею 1,000 га., у порядок та спосіб, що передбачені чинним законодавством та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено та підписано 04.12.2019
Суддя Панченко Н.Д.