05 грудня 2019 року справа № 320/2648/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішення та картки, спонукання до виконання певних дій.
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС (митний пост “Столичний”) від 20.02.2019 №UA100110/2019/000041/2 про коригування митної вартості товарів, яким ОСОБА_1 було відкориговано митну вартість імпортованого транспортного засобу в сторону збільшення з 31500,00 євро до 54950,00 євро;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.02.2019 №UA100110/2019/00356 Київської міської митниці ДФС (митний пост “Столичний”), якою позивачу було відмовлено у прийнятті митної декларації №UA100110/2019/118054 від 12.02.2019;
- зобов'язати Київську міську митницю ДФС прийняти митну декларацію ОСОБА_1 . №UA100110/2019/118054 від 12.02.2019 днем її фактичного подання до митного посту - 12.02.2019 року, та відобразити її показники в усіх відповідних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, якими користується відповідач згідно з главою V Митного кодексу України.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що після придбання в Німеччині у компанії Leonhart GmbH транспортного засобу марки Mercedes-Benz, модель GLS 350d 4Matis, номер кузову НОМЕР_1 , 2015 року випуску, представником позивача 12.02.2019 для митного оформлення вказаного автомобіля було подано митну декларацію з визначенням митної вартості за першим методом (за ціною договору) на рівні 31500,00 євро.
Проте, Київською міською митницею ДФС було прийнято картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100110/2019/00356 та рішення про коригування митної вартості товарів UA100110/2019/000041/2 від 20.02.2019, та визначено митну вартість за резервним методом у розмірі 54950,00 євро у зв'язку з наданням не всіх документів для підтвердження складових митної вартості транспортного засобу.
Позивач не погоджується з такою позицію відповідача та зазначає, що страхування автомобіля не здійснювалося, а витрати на транспортування відсутні, оскільки переміщення автомобілю до державного кордону України здійснювалось шляхом його самовивозу позивачем.
Крім того, позивач вважає, що відповідач необґрунтовано використав під час визначення митної вартості транспортного засобу довідник ринку Європи каталог Schwacke, оскільки використання інформації з вказаного каталогу виключає можливість врахування реального технічного стану транспортного засобу.
Таким чином, позивач зауважує, що подані ним до митного оформлення документи відповідають вимогам митного законодавства та є достатніми для підтвердження митної вартості автомобіля за ціною договору, а будь-які обставини, визначені положеннями частини першої статті 58 Митного кодексу України, які б перешкоджали визначенню митної вартості за першим методом, відсутні. Позивач вважає, що у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце заявлення неповної та/або недостовірної інформації про митну вартість товару, не доведено, що подані позивачем документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, внаслідок чого були відсутні підстави як для витребування додаткових документів, так і для прийняття спірних рішень.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.19 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче судове засідання по справі.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що під час проведення перевірки наданих позивачем до митного оформлення документів було встановлено, що вони містять розбіжності, а не також не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості імпортованого автомобіля, а саме: відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, зокрема, понесені витрати на транспортування та страхування оцінюваного транспортного засобу. Крім того, позивачем не забезпечено переклад документів, поданих до митного оформлення.
Відповідач зауважив, що декларантом було надано копію митної декларації країни відправлення від 10.01.2019 №MRN 19DE360398284232E3, відповідно до якої транспортний засіб постачається на умовах EXW, які передбачають включення до митної вартості товару витрат, понесених на транспортування та страхування транспортного засобу, однак декларантом не надані відомості щодо вартості транспортних витрат та їх включення до митної вартості товару.
Також, в копії митної декларації країни відправлення від 10.01.2019 №MRN 19DE360398284232E3 містяться відомості щодо статистичної вартості товару 31700 євро, що відрізняється від вартості у рахунку-фактурі (31500 євро).
Відповідач також звернув увагу на: розбіжності у вартості автомобіля, зазначеній у рахунку-фактурі, платіжних документах, наданих для митного оформлення, та платіжних документах, що подані до суду; розбіжності у даних щодо пробігу автомобіля, які містяться у рахунку-фактурі та експертному висновку.
Відповідач також зазначив, що під час перевірки правильності визначеної позивачем митної вартості транспортного засобу було застосовано інформацію з офіційного довідника ринку Європи - каталогу Schwacke, обов'язок щодо виростання якого під час визначення митної вартості транспортного засобу встановлений наказом Державної митної служби України від 13.10.2006 №885 «Про забезпечення контролю за правильністю визначення митної вартості транспортних засобів, вузлів та агрегатів».
У відповіді на відзив на позовну заяву позивач, серед іншого, зазначив, що наведені у відзиві на позовну заяву відомості стосовно правомірності прийняття рішення про коригування митної вартості товарів від 20.02.2019 №UA100110/2019/000041/2 не були покладені в основу оскаржуваного рішення на момент його прийняття.
Присутні у судовому засіданні 03.09.2019 представники сторін заявили клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження, за результатом розгляду яких суд усною ухвалою суду від 03.09.2019, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
09.01.2019 між компанією Leonhart GmbH (Продавець) та Ющенком Ігорем (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю автомобіль Mercedes-Benz, модель GLS 350d 4Matis, номер кузова НОМЕР_1 , дата випуску 30.03.2016, пробіг 15420 км, за ціною 31500 євро без ПДВ (т.1, а.с.85).
З метою митного оформлення придбаного транспортного засобу 12.02.2019 позивачем (від імені та в інтересах якого діяв представник ОСОБА_2 ) було подано до Київської міської митниці ДФС митну декларацію №UA100010/2019/118054 від 12.02.2019 (т.1, а.с.50).
Митна вартість автомобіля була визначена за основним (першим) методом, тобто за ціною договору (контракту), а саме: 963886,49 грн., що еквівалентно 31500,00 євро.
На підтвердження митної вартості товару позивач надав відповідачу такі документи:
- (0002) сертифікат відповідності від 16.03.2016;
- (0380) рахунок-фактура №311184 від 18.12.2018;
- (0954) сертифікат з перевезення транспортного засобу №0175419 від 11.01.2019;
- (1701) акт про проведення огляду транспортного засобу №UA209060/2019/01023 від 11.01.2019;
- (2800) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 16.03.2016;
- (2800) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 24.06.2016;
- (2800) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 від 10.01.2019;
- (3002) платіжний документ, що підтверджує вартість товару, від 09.01.2019;
- (3016) експертний висновок №1722/19-54 від 17.01.2019;
- (4207) договір про надання послуг митного брокера №2019/11 від 08.01.2019;
- (7017) висновок про походження товару №0954 від 11.01.2019;
- (9000) заява від 16.01.2019;
- (9000) лист від 18.02.2019;
- (9000) лист від 20.02.2019;
- (9610) митна декларація країни відправлення №19DE360398284232Е3 від 10.01.2019;
- (9801) паспорт громадянина України для виїзду за кордон України - ОСОБА_1 серії ES НОМЕР_5 від 03.11.2014;
- (9802) паспортний документ громадянина України - ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 від 12.02.1999.
За результатами розгляду вказаних документів, Київська міська митниця ДФС (митний пост “Столичний”) надіслала позивачу повідомлення, в якому зазначила, що подані декларантом документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: понесені витрати на транспортування та страхування оцінюваного транспортного засобу.
У вказаному повідомленні зазначено про необхідність надання позивачем протягом 10 календарних днів додаткових документів, банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару (касові або товарні чеки), ярлики, які містять відомості щодо вартості транспортного засобу, які можливо ідентифікувати з транспортним засобом, поданим до митного оформлення; документи, що містять відомості про вартість страхування (якщо було здійснене страхування); транспортні документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; договір (угоду, контракт) з третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (угодою, контрактом); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробництва товару; висновки про якісні та кількісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими організаціями, або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; інші додаткові документи на підтвердження митної вартості товару (т.1, а.с.53).
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача Крицька М.В. листами б/н б/д повідомила Київську міську митницю ДФС (митний пост “Столичний”) про те, що повідомлення про необхідність надання документів доведено до відома позивача, можливість надати додаткові документи, які підтверджують митну вартість товару, відсутня, внаслідок чого було викладено прохання до контролюючого органу не чекати 10 днів та надати рішення про коригування митної вартості товару (т.1, а.с.213-214).
Київською міською митницею ДФС (митний пост “Столичний”) складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів і транспортних засобів комерційного призначення №UA100110/2019/00356 (т.1, а.с.52) та було прийнято рішення про коригування заявленої митної вартості товарів від 20.02.2019 №UA100110/2019/000041/2 (т.1, а.с.48).
У вказаному рішенні митний орган не погодився із заявленою митною вартістю товарів та визначив її за резервним методом визначення митної вартості транспортного засобу на рівні 54950,00 євро.
Київською міською митницею ДФС у графі 33 “Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості” зазначено, що за результатами розгляду поданих позивачем документів встановлено, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: понесені витрати на транспортування та страхування оцінюваного транспортного засобу.
Відповідач зазначив, що надані до митного оформлення документи не містять достовірних та об'єктивних відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена.
У спірному рішенні відповідач зазначив, що декларанту було запропоновано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до положень статей 53, 54 та 57 Митного кодексу України, чого декларантом зроблено не було, внаслідок чого неможливо підтвердити заявлену митну вартість за основним методом.
Відповідач зазначив, що митну вартість товару, що імпортується, скориговано із застосуванням резервного методу відповідно до ст.64 Митного кодексу України, у зв'язку з неможливістю застосування інших методів. Джерелом інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару, визначено офіційний довідник ринку Європи - каталог SCHWACK, так визначену відповідну вартість товару на рівні 54950,00 євро.
За результатом коригування митної вартості позивачем подано до Київської митниці ДФС митну декларацію №UA100010/2019/122708 від 21.02.2019 (т.1, а.с.54).
Не погоджуючись з правомірністю здійснення відповідачем коригування митної вартості, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частиною третьою статті 318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до частини першої статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно з частиною першою статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частинами першою та другою статті 51 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
За умовами частин першої та другої статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Відповідно до частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Згідно з частиною другою статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина третя статті 57 Митного кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з частиною другою статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (частина третя статті 58 Митного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно з частиною другою статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п'ята статті 53 Митного кодексу України).
З вищенаведених положень вбачається, що орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.
При цьому, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
У розумінні наведених статей МК України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Тобто, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
У свою чергу, не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 09.04.2019 у справі №826/10733/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81047461) та від 19.02.2019 у справі №826/2312/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 80168941).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, митний орган має право самостійно розраховувати (коригувати) митну вартість заявлених декларантом товарів лише у випадку наявності документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем під час проведення контролю правильності визначення позивачем митної вартості автомобілю марки Mercedes-Benz, модель GLS 350d 4Matis, номер кузова НОМЕР_1 , дата випуску 30.03.2016, встановлено, що надані позивачем до митного оформлення документи не підтверджують митну вартість транспортного засобу.
Так, у спірному рішенні відповідач зазначив про те, що за результатами розгляду поданих позивачем документів встановлено, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: витрати, понесені на транспортування та страхування оцінюваного транспортного засобу.
Водночас, суд звертає увагу на твердження позивача про відсутність у нього документів, пов'язаних зі страхуванням транспортного засобу, оскільки ОСОБА_1 не здійснював таке страхування.
Суд вважає, що якщо за твердженням декларанта, страхування товару не здійснювалося, то декларант не повинен доводити цей факт: декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов'язані з витратами, які, на його думку, входять до митної вартості товарів.
Натомість, якщо митниця стверджує, що страхування все ж таки здійснювалося (а значить витрати на страхування включаються до митної вартості), то митниця повинна довести наявність цього факту. При цьому, понесених позивачем витрат на страхування товару митницею не доведено, а відтак і включення цих витрат до митної вартості.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.01.2018 у справі №814/1204/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 71692619) та у постанові від 13.02.2018 у справі № 803/1112/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72290108).
Така ж позиція викладена і в пункті 5 висновків, викладених в Узагальненнях Вищого адміністративного суду України практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року.
Стосовно тверджень відповідача про ненадання позивачем до митного оформлення документів, які підтверджують понесені ним витрати на транспортування транспортного засобу, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, зокрема, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
Матеріали справи свідчать, що митна вартість транспортного засобу, яка вказана позивачем у графі 33 митної декларації №UA100110/2019/118054 від 12.02.2019, відповідає вартості транспортного засобу, яка вказана в інвойсі №10033342 від 18.12.2018, та становить 31500,00 євро, що, у свою чергу, свідчить про те, що позивачем не було включено до митної вартості транспортного засобу витрати на транспортування.
У позовній заяві позивач наголосив на тому, що ним не було понесено жодних витрат на транспортування автомобілю до території України, оскільки його транспортування до державного кордону України здійснювалось шляхом самовивозу ОСОБА_1 .
Відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Частиною десятою цієї статті закріплено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (п.5).
Суд зазначає, що під терміном «транспортування», наведеним у цій нормі, слід розуміти той випадок, коли імпортований об'єкт перевозиться з іноземної країни до України за допомогою певних сторонніх транспортних засобів (у тому числі із залученням перевізників), а тому не поширюється на рух власним ходом автомобілю, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту.
За таких обставин, враховуючи відсутність понесених позивачем витрат на транспортування імпортованого автомобіля, вимога відповідача надати документи на транспортування є протиправною.
Таким чином, обставини, наведені митним органом у повідомленні про необхідність надання додаткових документів від 12.02.2019, не свідчать про існування у нього обґрунтованих сумнівів в правильності обчислення позивачем митної вартості імпортованого товару, оскільки документи мали оцінюватися в сукупності, а докази понесення позивачем будь-яких додаткових витрат, не включених до складу митної вартості, на кшталт витрат на страхування та перевезення товару, відсутні.
За таких обставин, суд вважає, що підстав для витребування у позивача додаткових документів, передбачених ч. 3 ст. 53 МК України, для підтвердження митної вартості імпортованого товару у відповідача не було. Як наслідок, у митного органу не було підстав для коригування митної вартості товарів через відсутність підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів у правильності визначення позивачем митної вартості.
Досліджуючи правомірність використання митним органом програмного комплексу SCHWACKE, суд зазначає, що пунктом 5 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених Наказом ДФС від 11 вересня 2015 року N 689, передбачена можливість використання інформації, отриманої в мережі Інтернет, під час робіт з аналізу, виявлення та оцінки ризиків.
На виконання статті 8 Закону України «Про судову експертизу» та статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 була затверджена Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, відповідно до пункту 7.35 якої (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі відсутності цінових даних колісного транспортного засобу (далі - КТЗ) у довідковій літературі, зокрема зазначеній у додатку 8, а також у разі наявності обставин, зумовлених змінами економічного стану країни, що супроводжуються різкими коливаннями цін на КТЗ, та в інших випадках, коли застосування довідкових даних є неможливим, допускається використання даних обмеженого ринку КТЗ. У такому випадку інформація про ціни на нові КТЗ чи КТЗ, які були в користуванні, може бути отримана з каталогів, комп'ютерних програм та прайс-листів дилерів виробників і торговельних фірм, а також із спеціалізованих для продажу КТЗ періодичних видань. Використання ресурсів мережі Інтернет допускається з дотриманням вимог підпункту 7.53.5 пункту 7.53 цієї Методики.
Довідкові дані, які використовуються під час оцінки й отримані з ресурсів мережі Інтернет, повинні бути роздруковані із зазначенням дати отримання інформації і абсолютної URL-адреси і включені у звіт (акт) про оцінку або у висновок експерта (експертного дослідження) (підпункт 7.53.5 пункту 7.53 Методики).
У пункті 10 Додатку 8 «Перелік рекомендованих нормативно-правових актів, методичної, довідкової літератури та комп'ютерних баз даних з програмним забезпеченням» до Методики зазначений періодичний довідник " Superschwacke" - Eurotax, Швейцарія.
Наказом Державної митної служби України «Про забезпечення контролю за правильністю визначення митної вартості транспортних засобів, вузлів та агрегатів» від 13.10.2006 №885 встановлено забезпечити підрозділи, що здійснюють контроль за визначенням бази оподаткування транспортних засобів, вузлів та агрегатів, джерелами цінової інформації - довідниками: "Superschwacke", "Schwackeliste", "Schwackeliste Trailertax" видавництва "Eurotax", "Used Car Guide", "Travel Trailer Guide" видавництва "Kelley Blue Book Auto market report", з обов'язковим оновленням щокварталу.
Отже, контролюючі органи мають право використовувати довідник Superschwacke під час визначення митної вартості транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі №1140/3242/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83220745).
Водночас, суд звертає увагу на те, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.07.2019 від відповідача було витребувано витяг з офіційного довідника ринку Європи каталогу SCHWACKE, на який наявне посилання у спірному рішенні.
Однак, відповідач не виконав вимоги суду та не надав витяг з офіційного довідника ринку Європи каталогу SCHWACKE, внаслідок чого не підтвердив правомірність визначення ним у спірному рішення про коригування митної вартості товарів вартості транспортного засобу у розмірі 54950,00 Євро.
При цьому, суд зазначає, що у витязі із системи SCHWACKE, який використовував експерт під час проведення автотоварознавчого дослідження (т.1, а.с.100-105), зазначено про можливість проведення технічної експертизи. Враховуючи обставини того, що поданий на митне оформлення транспортний засіб є уживаним та інформація про технічний стан останнього за наслідками відповідної експертизи не подавалась для оцінки програмним комплексом SCHWACKE, відсутні підстави вважати, що зазначена у використаному митним органом витязі інформація щодо вартості автомобіля є об'єктивною.
Щодо посилань відповідача на незабезпечення позивачем перекладу документів, поданих до митного оформлення, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 254 Митного кодексу України визначено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що для митного оформлення можуть подаватися документи українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування та не передбачено обов'язку подання документів саме українською мовою.
Разом з тим дана стаття надає право митному органу вимагати переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, однак тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації.
Відповідачем під час розгляду справи не було надано пояснень стосовно того, чому німецька мова, якою були складені надані позивачем документи, не була розцінена в якості іноземною мови міжнародного спілкування. Крім того, відповідачем не було надано доказів на підтвердження звернення до позивача з вимогою про необхідність надання перекладу на українську мову документів, які були подані до митного оформлення, з обґрунтуванням необхідності перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації (із зазначенням про те, які саме відомості необхідно перевірити або підтвердити).
У зв'язку з цим, суд ставиться критично до позиції відповідача щодо не підтвердження позивачем митної вартості товару у зв'язку з ненаданням ним перекладу українською мовою відповідних документів.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що в копії митної декларації країни відправлення від 10.01.2019 №MRN 19DE360398284232E3 містяться відомості щодо статистичної вартості товару 31700, що відрізняється від вартості у рахунку-фактурі (31500 Євро).
Відповідач повідомив, що у відповідності до рахунку-фактури, наданого позивачем, ціна за автомобіль складає 31500,00 Євро, проте загальна сума наданих платіжних документів, до митного оформлення, складає - 32000,00 Євро.
Також відповідач звернув увагу на те, що у наданому позивачем рахунку-фактурі вказано, що пробіг автомобіля складає 154200 км., проте в наданому позивачем експертному висновку вказана інша інформація про пробіг автомобіля - 127109 км. Також до експертного висновку надані фотографії, на яких видно пробіг, який сягає 127109 км.
Однак, суд наголошує на тому, що відповідач у відзиві на позовну заяву при обґрунтуванні правомірності прийняття спірного рішення про коригування митної вартості посилається на обставини та факти, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення на момент його прийняття, оскільки такі відомості не були зазначені в графі 33 рішення, які містить лише інформацію про те, що у наданих до митного оформлення документах для підтвердження митної вартості містяться розбіжності, однак жодним чином не зазначено, які саме.
Водночас, суб'єкт владних повноважень позбавлений можливості, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатись на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення.
Так, згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, оскаржуване рішення відповідача оцінюється судом, виходячи з доведеності тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені митницею у спірному рішенні та вимог, які висувалися позивачу у зв'язку з митним оформленням, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності при вирішенні спірних взаємовідносин.
Таким чином, зазначені відповідачем у відзиві на позовну заяву розбіжності, наявні, за його твердженням, у поданих до митного оформлення документах, які не були ним зазначені під час прийняття рішення, не можуть бути прийняті до уваги для з'ясування обґрунтованості оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, оскільки з урахуванням вищевикладеного таке рішення повинно бути обґрунтованим під час його прийняття, а не під час оскарження в судовому порядку.
У зв'язку з цим, суд не приймає наведені у відзиві на позовну заяву аргументи, оскільки вони не були покладені в основу прийняття спірного рішення про коригування митної вартості.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
У спірному рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено лише про неможливість застосування другого-п'ятого методів визначення митної вартості у зв'язку з відсутністю інформації щодо вартості операцій з ідентичними та подібними (аналогічними) товарами, на підставі яких можливе визначення митної вартості згідно з методами четвертим та п'ятим, а також джерело інформації, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та вмотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі №809/719/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 75645685) зазначив про те, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Між тим, як вбачається з графи 33 оскаржуваного рішення, у ньому зазначено лише посилання на довідник ринку Європи - каталог SCHWACKE, на підставі якого здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та вмотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Митного кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом встановлено, що позивачем подано до митниці повний пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, а відповідачем не доведено, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надано доказів, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за першим методом. Відтак, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена, внаслідок чого спірне рішення про коригування митної вартості підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування картки відмови у прийнятті митної декларації від 20.02.2019 №UA100110/2019/00356, суд зазначає таке.
Відповідно до частини дванадцятої статті 264 МК України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Після прийняття відповідачем рішення від 20.02.2019 №UA100110/2019/000041/2 про коригування митної вартості товарів відповідачем була виставлена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.02.2019 №UA100110/2019/00356.
Суд зазначає, що позовна вимога про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.02.2019 №UA100110/2019/00356 є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів від 20.02.2019 №UA100110/2019/000041/2.
Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України похідна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
За таких обставин, вимога про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.02.2019 №UA100110/2019/00356 підлягає задоволенню у зв'язку із задоволенням основної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування спірного рішення про коригування митної вартості товарів.
Також у позовній заяві позивач просить суд зобов'язати Київську міську митницю ДФС прийняти митну декларацію ОСОБА_1 . №UA100110/2019/118054 від 12.02.2019 днем її фактичного подання до митного посту - 12.02.2019 року, та відобразити її показники в усіх відповідних інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, якими користується відповідач згідно із главою V Митного кодексу України.
Однак, суд не вбачає правових підстав для задоволення вказаної позовної вимоги, оскільки належним, допустимим та ефективним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку є саме визнання протиправними та скасування спірного рішення про коригування митної вартості товарів та картки про відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Так, як картка відмови у прийнятті митної декларації, так і рішення про коригування митної вартості після їх скасування у судовому порядку втрачають свою юридичну силу та не тягнуть жодних правових наслідків з моменту їх прийняття, у зв'язку з чим митною вартістю, за яким товар підлягає митному оформленню, вважається первісно заявлена декларантом вартість, а зайве сплачені митні платежі підлягають поверненню у законодавчо встановленому порядку.
У зв'язку з цим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн., суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер в ЄДРСР - 76397938).
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст.30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що 10.05.2018 між адвокатом Зайцевим Всеволодом Сергійовичем (Адвокат) та Ющенком Ігорем Васильовичем (Клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №1/05/2019, за умовами якого адвокат зобов'язався прийняти на себе зобов'язання впродовж строку дії договору надавати клієнту правові послуги, що пов'язані з представництвом інтересів клієнта в судах адміністративної юрисдикції України першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 20.02.2019 №UA100110/2019/000041/2, подальше ведення справи щодо повернення надміру (зайве) сплачених митних платежів у митних органах, органах Державної казначейської служби України та Державної виконавчої служби України.
Згідно з пунктом 1.2 договору правові послуги, зазначені у договорі, зокрема, включають: надання юридичних консультацій, правових висновків, довідок з правових питань, що виникають у діяльності клієнта та пов'язанні з виконанням основного доручення; організацію за матеріалами, що підготовлені і передані клієнтом, ведення претензійно-позовної роботи та супроводження в адміністративних судах України першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 20.02.2019 №UA100110/2019/000041/2 з усіма правами, передбаченими відповідним процесуальним законодавством, у т.ч., але не виключно: підготовка та подання до суду позовної заяви, відвід на відзив, апеляційної та касаційної скарг, відзивів на апеляційну та касаційну скаргу (за потреби), інших процесуальних заяв та клопотань (за необхідності), участь у судових засіданнях у справі (незалежно від їх кількості), отримання копій повного тексту судових рішень у справі з відміткою про набрання/не набрання ним законної сили, отримання виконавчого листа у справі.
Згідно з пунктом 7.1 договору вартість правових послуг, зазначених у п.1.2 договору, визначається згідно приймання-передачі наданих правових послуг(актами виконаних робі), що складаються адвокатом та передаються клієнту (т.1, а.с.57-59).
Позивачем на підтвердження наданих адвокатом Зайцевим Всеволодом Сергійовичем послуг надано акт приймання-передачі правових послуг №1 від 23.05.2019 (ь.2, а.с.11)
Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу додано до матеріалів справи квитанцію від 23.05.2019 №0.0.1363641102.1 на суму 5000,00 грн. (т.2, а.с.5).
Відповідачами під час розгляду справи не було заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката та, відповідно, ніяким чином не спростовано правомірність заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Дослідивши надані позивачем документи, а саме: акт приймання-передачі правових послуг №1 від 23.05.2019 та квитанцію від 23.05.2019 №0.0.1363641102.1, судом встановлено, що вказані документи підтверджують надання адвокатом Зайцевим В.С. позивачу послуг з правничої допомоги у даній справі.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3048,83 грн., про що свідчать квитанції від 24.05.2019 №0.0.1363538321.1 на суму 2305,20 грн. (т.1, а.с.3) та від 12.06.2019 №0.0.1379013368.1 на суму 743,63 грн. (т.1, а.с.68).
Сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС.
Отже, загальна сума судових витрат, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС, становить 8048,83 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 20.02.2019 №UA100110/2019/000041/2.
3. Визнати протиправною та скасувати заповнену Київською міською митницею ДФС картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 20.02.2019 №UA100110/2019/00356.
4. В іншій частині в позові відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 8048,83 грн. (вісім тисяч сімдесят три грн. 83 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Київської міської митниці ДФС (ідентифікаційний код: 39422888, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, буд.8А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Дудін С.О.