04 грудня 2019 року м. Житомир справа № 240/8510/19
категорія 111030300
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Токаревої М.С.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе" до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
Приватне сільськогосподарське підприємство "Жовтневе" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. В обґрунтування позову позивач зазначив, що Головним управлінням ДФС у Житомирській області проведена планова виїзна документальна перевірка ПСП "Жовтневе" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 28 лютого 2019 року, за результатами якої складено № 329/06-30-14-13/00858102 від 08 травня 2019 року. На підставі вказаного акту відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0013481413 від 29.05.2019, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 297 557, 00 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 148 779, 00 грн., а разом 446 336, 00 грн. Позивач вважає податкове повідомлення-рішення у частині суми порушення в розмірі 198 516, 00 грн. (170 149, 00 грн. у березні 2018 року та 28 367, 00 грн. у грудні 2018 року) та суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 99 259, 00 грн., а всього: 297 775, 00 грн. протиправним та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідачем до суду було подано відзив на позовну заяву за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову. В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Усною ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, після наданих сторонами пояснень та дослідження письмових доказів, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Судом встановлено, що Головним управлінням ДФС у Житомирській області було проведено планова виїзна документальна перевірка ПСП "Жовтневе" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за період з 01 січня 2017 року по 28 лютого 2019 року.
За результатами перевірки складено акт від 08 травня 2019 року № 329/06-30-14-13/00858102, у висновках якого відповідачем вказано, що позивачем, зокрема, допущено порушення п. 44.1 ст.44, п. 188.1 ст.188, п. 192.2 ст.192, п. 198.2, п. 198.3, п.п.г) п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст.201 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 297557 грн.
На підставі вказаного акту та висновків зафіксованих у ньому Головним управлінням ДФС у Житомирській області було винесено податкове повідомлення-рішення № 0013481413 від 29.05.2019, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 297 557, 00 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 148 779, 00 грн., а разом 446 336, 00 грн.
Позивач не погоджується з вказаним податковим повідомленням-рішенням у частині суми порушення в розмірі 198 516, 00 грн. (170 149, 00 грн. у березні 2018 року та 28 367, 00 грн. у грудні 2018 року) та суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 99 259, 00 грн., а всього: 297 775, 00 грн.
Висновки податкового органу щодо суми донарахованого позивачу грошового зобов'язання з ПДВ з якою не погоджується позивач ґрунтувались на позиції щодо того, що в грудні 2018 року позивачем було до складу податкового зобов'язання віднесено ПДВ в розмірі 267 000, 00 грн. по зареєстрованій в Єдиному реєстрі податкових накладних податковій накладній від 18 грудня 2018 року № 11 по контрагенту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на загальну суму 1 656 000, 00 грн., у тому числі ПДВ 267 000, 00 зерно пшениці 3 класу, кількість 460 т.
Відповідач дійшов висновку про вартість однієї одиниці товару згідно договору поставки зерна майбутнього врожаю від 05 грудня 2018 року № ЖТМ0045П-Ф - 3600, 00 грн. з ПДВ. У той час як у 2017/2018 маркетингових періодах мінімальна інтервенційна ціна згідно наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 жовтня 2017 року № 560 "Питання діяльності Аграрного фонду на організованому аграрному ринку у 2017/2018 маркетингових періодах" становить 3 970, 00 грн. за 1 тонну з урахуванням ПДВ.
Надаючи оцінку даному твердженню суд виходить з наступного.
05 грудня 2018 року ПСП "Жовтневе" (Постачальник) та ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (Покупець) уклали Договір поставки зерна майбутнього врожаю № ЖТ М0045П-Ф. Пунктами 1.1., 1.2 Договору передбачено, що Постачальник зобов'язаний здійснити поставку зерна пшениці З класу у кількості 460 тонн в строк до 01 вересня 2019 року. Поставка відповідної партії товару вважається здійсненою в момент підписання між Покупцем та Постачальником акту приймання-передачі відповідної партії товару на умовах поставки передбачених договором Додаток 7).
Пунктом 3.1.1. визначено, що Покупець здійснює попередню оплату товару в сумі 1 656 000, 00 грн. в тому числі ПДВ.
Разом з тим, згідно п.3.3. Договору передбачено, що зазначена сума не являється 100% попередньому оплатою, а остаточний розрахунок буде відображено в Додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною договору. Крім того, п. 3.2. визначено формулу за якою буде здійснюватись сума доплати за поставлений товар.
Відповідно до приписів підпункту "а" пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до пп. 44.1 та 44.2 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору від 05 грудня 2018 року № ЖТМ0045П-Ф контрагентом позивача було проведено попередню оплату в т.ч. ПДВ 276000,00 грн.
Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу та пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року № 1307 зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 року за № 137/28267 (зі змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 23 лютого 2017 року № 276), податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Пунктом 16 Порядку № 1307 визначено, що до розділу Б податкової накладної вносяться дані у розрізі номенклатури постачання товарів/послуг, зокрема, до графи 2 - номенклатура товарів/послуг постачальника (продавця), а саме - повинен бути відображений перелік товарів згідно з укладеним договором, який після фактичного постачання товару може бути відкоригований. У графі 6 податкової накладної відображаються дані щодо кількості (об'єму, обсягу) постачання товарів/послуг.
З огляду на те, що попередня оплата в розумінні пункту 198.2 статті 198 ПК України була першою подією позивачем було сформовано податкову накладну на суму попередньої оплати та зареєстровано її в реєстрі податкових накладних.
Крім того, слід зазначити, що в п.3.1. Договору сторони визначили вартість одиниці товару саме для цілей його страхування, що було обов'язковою умовою здійснення попередньої оплати Покупцем на користь Постачальника.
Також слід наголосити, що відповідно до п.9.6 Договору строк його дії до 01.09.2019.
Нормами п. 192.1 ст. 192 ПК України визначено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку, підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних:
постачальником (продавцем) товарів/послуг, якщо передбачається збільшення суми компенсації їх вартості на користь такого постачальника або якщо коригування кількісних та вартісних показників у підсумку не змінює суму компенсації;
отримувачем (покупцем) товарів/послуг, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування отримувачу.
Водночас, з огляду на те, що вказаний договір № ЖТ М0045П-Ф від 05 грудня 2018 року є договором поставки зерна майбутнього врожаю, то і остаточна ціна реалізації сільськогосподарської продукції та її кількість буде відома лише після поставки відповідної партії товару Покупцю у строк не пізніше 01 вересня 2019 року, після чого позивач має можливість оформити розрахунок коригування до податкової накладної.
З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач помилково вважає, що ПСП "Жовтневе" відображено у складі податкових зобов'язань реалізації сільськогосподарської продукції у грудні 2018 року за цінами, нижчими ніж мінімальна інтервенційна ціна на об'єкти державного цінового регулювання.
Такого у акті перевірки вказано, що позивачем завищено податковий кредит за рахунок безпідставно віднесених до його складу сум ПДВ по операціях з ТОВ ТД "Перспектива-А" на суму 187 681, 00 грн. в березні 2018 року.
Така позиція контролюючого органу ґрунтувалась на тому, що у контрагента позивача відсутні законні джерела введення насіння соняшнику та кукурудзи в обіг товару, оскільки у його постачальників ТОВ "Сигма-Трейд" та ТОВ "Авангард+" були відсутні майнові, виробничі та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності. Крім того, були відсутні будь-яких сертифікатів відповідності та походження на посівний матеріал соняшнику та кукурудзи всупереч вимогам Закону України "Про насіння та садивний матеріал".
Також відповідач вказує на невідповідність технічним характеристикам транспортного засобу, зазначеного в товарно-транспортній накладній до ваги перевезеного насіння соняшнику та кукурудзи та наявності кримінального провадження № 42018000000001489 від 18 червня 2018 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. З ст. 212 КК України відкритого проти ТОВ "Сигма-Трейд", ТОВ "Авангард+".
Надаючи оцінку вказаним твердженням суд виходить з наступного.
30 березня 2018 року між ТОВ ТД "Перспектива-А" та ПСП "Жовтневе" було укладено договір поставки на умовах товарного кредиту № ДГ 0000003. Відповідно до п. 1.1 Договору у строки зумовлені Договором продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіння соняшника, кукурудзи та засоби захисту рослин, а покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити проценти за користування товарних кредитом та ціну товару відповідно до умов договору. Специфікацією №1 від 30 березня 2018 року визначено, що на умова договору відбуватиметься поставка насіння кукурудзи ДКС 3511 в кількості 319 мішків, насіння соняшника Кайсері в кількості 97 мішків на загальну суму 2 102 238 ,60 грн. з ПДВ
Згідно рахунку-фактури №СФ-000004 від 30 березня 2018 року та видаткової накладної №РН-0000002 від 30 березня 2018 року на суму 2 102 238,60 грн. Продавцем було здійснено поставку товару позивачу, що підтверджується також ТТН № 0000001 від 30 березня 2018 року ТОВ ТД "Перспектива-А" та здійснено оплату за товар платіжними дорученнями № 475 від 12 квітня 2018 року, № 567 від 07 травня 2018 року, № 571 від 10 травня 2018 року, № 996 від 23 жовтня 2018 року, № 1030 від 31 жовтня 2018 року.
Факт використання придбаного у ТОВ ТД "Перспектива-А" насіння, як садивного матеріалу підтверджується актами №2 витрат насіння і садивного матеріалу за квітень 2018 року та №3 витрат насіння і садивного матеріалу за травень 2018 року.
Водночас, у процесі використання було виявлено порушення вимог щодо якості частини товару: поставленого насіння кукурудзи ТКС 3511 в кількості 199 мішків та 16 квітня 2018 року частину поставленого товару: 199 мішків кукурудзи ДКС 3511 було повернуто постачальнику товару ТОВ ТД "Перспектива-А" на суму 976154,70 грн.
За квітень 2018 року позивачем було здійснено "Розрахунок коригування суми податку на додану вартість" до декларації по ПДВ по контрагенту ТОВ ТД "Перспектива-А" у бік : зменшення на суму ПДВ 162 692, 45, причина коригування - зміна кількості товару.
Суд наголошує, що одним з видів економічної діяльності позивача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Щодо посилання контролюючого органу на відсутність ТТН на повернення товару постачальнику суд вважає за необхідне наголосити, що наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних або їх неправильне оформлення є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства, та не може бути підтвердженням факту придбання товарно-матеріальних цінностей та не впливає на формування податкового кредиту та звітності, а тому неналежне оформлення ТТН не є безумовною підставою, яка ставить під сумнів реальність здійснення господарських операцій.
Що стосується посилання контролюючого органу на відсутність у контрагентів постачальника позивача майнових, виробничих та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності, та наявності відносно них відкритих кримінальних проваджень суд зазначає наступне.
Аналіз норм Податкового кодексу України, якими врегульовано питання формування податкового кредиту свідчить, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.
Загалом, позиція податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства по суті ґрунтується на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю по взаємовідносинам контрагентів позивача із іншими особами, та без будь-яких фактів фіксації порушення зроблено висновок про нереальність господарських операцій позивача із ТОВ ТД "Перспектива-А". Разом з тим, правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть свідчити про нереальність господарських взаємовідносин платника податку.
Аналогічного висновку дійшов і Верховний суд у постанові від 03 червня 2019 року у справі №826/11516/15.
Крім того, відповідно до роз'яснення ВАС України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції", Суд звертав увагу на необхідність покладення обов'язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Податковим органом не надано доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента об'єктивної неможливості здійснення господарських операцій, або ж відсутності можливості залучення до виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем третіх осіб.
Також податковим органом не доведено, що позивач та його контрагент при укладанні вказаних угод мали умисел на їх укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства; намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу, тощо.
Суд зазначає, що не підтвердження операцій за ланцюгом постачання, відсутність основних засобів у контрагента, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку.
Податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.
Також, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.10.2018 року у справі №815/2946/13-а , від 17.04.2018 року у справі №820/475/17.
Крім того, статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Також нормами ч.6 та 7 ст. 78 КАС України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Суд зазначає, що при вирішенні податкових спорів суд виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.
Слід зазначити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, водночас таких доказів податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій позивача з контрагентами не спростовано. ГУ ДФС в Житомирській області не наведено також жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умови договорів не виконано.
Можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про наявність таких порушень з боку ПСП "Жовтневе", а також про відсутність у позивача, як покупця послуг, права на здійснення господарських витрат та формування податкового кредиту з ПДВ, а тому не позбавляють позивача права на їх відображення у податковому обліку.
Така ж позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 12.06.2018 по справі №802/1155/17-а.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях чітко визначив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").
Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року ("Булвес АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбачуваним і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п. 43, п. 69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Будь-яких доказів того, що позивач діяв без реальної господарської мети отримання прибутку, або з наміром штучного заниження бази оподаткування з податку на додану вартість, представниками відповідача до суду не надано.
З огляду на наведені обставини та норми законодаства, які їх регулюють, суд висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру господарських операції, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та їх слід задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги в сумі 4466,63 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21000,00 грн, суд виходить з такого.
Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою наведеної норми передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).
Положеннями частини третьої статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до пунктів 1, 2, 6 частини першої та частини другої статті 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, належать: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За приписами частини першої статті 26 Закону № 5076 документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер.
Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 1 жовтня 1999 року (далі - Правила адвокатської етики), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.
Розмір гонорару та порядок його внесення (обчислення) мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Вказані норми кореспондуються з частиною другою статті 30 Закон № 5076, при цьому, частиною третьою вказаної статті також визначено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, оформлених у встановленому порядку, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (Постанова ВП ВС від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Отже, враховуючи викладене, допустимими і належними є лише ті документи на підтвердження оплати витрат на правову допомогу, які відповідають встановленим вимогам.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката колегія суддів застосовує частину п'яту статті 134 КАС України.
У контексті цієї справи суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем і адвокатським бюро Могильницький та партнери укладено Договір про надання правової допомоги від 3 червня 2019 року, відповідно до якого сторони обумовили гонорар, який складається з вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені у додатку 1 до цього договору.
Факт надання послуг підтверджується актом наданих послуг.
У додатку №1 до Договору про надання правової допомоги від 03.06.2019 визначено перелік та вартість правової допомоги (послуг), зокрема вартість складання проекту позовної заяви про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення визначено у розмірі 10000,00 грн., складання проекту відповіді на відзив у справі 5000 грн., представництво інтересів у Житомирському окружному адміністративному суді за 1 судове засідання - 1500,00 грн.
Усі надані послуги підтверджено актами прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правової (правничої) допомоги, а оплата за них підтверджена копіями рахунків та платіжних доручень.
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача щодо того, що у договорі про надання правової допомоги, акті прийому-передачі наданих послуг від 07.06.2019 та платіжне доручення №1600, не міститься посилання, що ці послуги пов'язані з розглядом справи №240/8510/19, оскільки як договір про надання правової допомоги так і акт приймання, рахунок та платіжне доручення щодо перерахування коштів складені до подання позовної заяви до суду, а номер присвоюється справі лише після реєстрації позовної заяви в суді. Крім того, зазначені документи складені щодо складання проекту позовної заяви, а тому вказані обставини виключали можливість зазначення номеру справи у них. У всіх інших актах прийому-передачі послуг та рахунках, які були складені після реєстрації позовної заяви та відкриття провадження у справі у суді, вказано номер справи щодо розгляду якої їх складено, а у платіжних дорученнях вказано номери та дати рахунків у графі "призначення платежу".
Також суд не приймає до уваги, посилання представника відповідача на те, що не було надано калькуляції затраченого часу за виконання робіт, оскільки визначаючи вартість послуг сторонами договору про надання правової допомоги розмір гонорару було визначено у фіксованих сумах, а не у погодинній оплаті.
Справа розглядалась за правилами загального позовного провадження, у кожне з призначених судових засідань прибував представник позивача, крім того, ним було підготовлено проект позовної заяви та відповідь на відзив. Судом також враховується, що договір про надання правової допомоги разом з додатком у якому наведено перелік та вартість правової допомоги (послуг) позивачем було надано одночасно зі зверненням до суду з даною позовною заявою.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" суд вважає, що її розмір обгрунтуваний та підтверджений належними документами, а тому такі витрати необхідно стягнути у повному розмірі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе" (с. Квітневе, Попільнянський район, Житомирська область,13532, код ЄДРПОУ 00858102) до Головного управління ДФС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир,10003, код ЄДРПОУ 39469195) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.
Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення у частині суми порушення в розмірі 198 516, 00 грн. та суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 99 259, 00 грн., а всього: 297 775, 00 грн. та скасувати його.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь приватного сільськогосподарського підприємства "Жовтневе" понесені судові витрати у загальній сумі 25466,63 грн. з яких 4466,63 грн. - витрати зі сплати судового збору та 21000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева