Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 грудня 2019 р. Справа№200/12754/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради, в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про відмову в призначені допомоги при народженні дитини ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
- визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради призначити та здійснити виплату, ОСОБА_1 , допомоги при народженні дитини на сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її заявою.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, 29 січня 2019 року в м. Єнакієве вона народила сина ОСОБА_2 , та в квітні 2019 року отримала українське свідоцтво про народження дитини. З липня 2019 року, відповідно до довідок про взяття на облік ВПО від 12.07.2019 року №1442-5000158308 та №1442-5000158298, вона з сином фактично мешкали як переселенці у АДРЕСА_1 . В липні 2019 року позивач звернулась до УСЗН для призначення допомоги при народженні дитини, але виплати призначені не були. 01.10.2019р. позивач звернулась до відповідача з запитом щодо підстав не призначення виплати допомоги на дитину та отримала відповідь управління №11 вх. 01-4416-4/2 від 04.10.2019 року, що в ході перевірки не було підтверджено проживання або перебування за вказаною адресою по АДРЕСА_1 . Тому в призначенні виплати допомоги було відмовлено.
Позивач вважає таке рішення відповідача незаконним та таким, що порушує її конституційні права.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що позивач разом з дитиною ОСОБА_2 25 січня 2019 року були взяті на облік та отримали статус внутрішньо переміщених осіб з 12 липня 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 вул АДРЕСА_1 буд.5. 16.07.2019 року позивач звернулась до управління з заявою та документами за призначенням державної допомоги при народженні дитини відповідно Закону України «Про державне допомогу сім'ям з дітьми». 23.07.2019 року перевіркою фактичного місця проживання, було з'ясовано, що позивач разом з дитиною ОСОБА_2 за вказаною адресою не проживає (акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 23.07.2019 року). Було залишено письмове повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з дати складення акту обстеження матеріально- побутових умов сім'ї з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації. ОСОБА_1 не з'явилась для проходження фізичної ідентифікації. В зв'язку з чим, комісією з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Лиманській міській раді (витяг з протоколу № 31 від 01.08.2019 року) в призначені допомоги при народженні дитини відмовлено.
На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та розглянути справу без участі представника управління.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 263 КАС України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є громадянкою України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий 26 жовтня 2010 року Червоногвардійським РВ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області), РНОКПП НОМЕР_1 та є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 16 квітня 2019 року Бахмутським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області).
Відповідно до довідок від 12 липня 2019 року № 1442-5000158298 та № 1442-5000158308 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач та її малолітня дитина перемістилися за адресою (фактичне місце проживання/перебування): АДРЕСА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи, 16 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою встановленої форми про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, а саме допомоги при народженні дитини.
В Акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 23.07.2019 року №4101 зазначено, що ВПО не було вдома, залишено повідомлення.
Відповідно до витягу з протоколу від 01.08.2019 року №31 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, гр. ОСОБА_1 відмовлено у призначенні (відновленні) соціальної виплати у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання.
Розпорядженням відповідача від 05.08.2019 року відмовлено ОСОБА_1 в наданні державної допомоги при народженні дитини у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання згідно акту рішення комісії №31 від 01.08.2019 року за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначені вище факти знайшли своє відображення у листі відповідача на запит представника позивача від 04 жовтня 2019 року за номером № 11-вх.01-4416-4/2.
Отже, спірним питанням у справі є правомірність відмови відповідача в призначенні допомоги при народженні дитини.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-XII).
Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Так, згідно з частиною першою статті 1 Закон № 2811-XII громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закон № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини.
Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина перша статті 5, частина перша статті 10 Закон № 2811-XII), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.
Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.
За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.
Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2009 року № 59).
З вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 , яка є громадянкою України та внутрішньо переміщеною особою, народивши 25 ІНФОРМАЦІЯ_2 2019 року сина ОСОБА_2 , протягом дванадцяти місяців з дня народження дитини звернулася до відповідача за місцем реєстрації як внутрішньо переміщена особа із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, форму якої затверджено наказом Міністерства соціальної політики України 21 квітня 2015 року № 441, та копією свідоцтва про народження дитини, виданого 16 квітня 2019 року Бахмутським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Таким чином, суд встановив, що позивачем у повній мірі виконано встановлені Законом № 2811-XII вимоги для ініціювання розгляду питання про призначення допомоги. Жодних повідомлень про невідповідність або неповноту поданого пакету документів відповідачем позивачеві не спрямовувалось.
Підставою для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини стала відсутність позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи. Проте, ця обставина за Законом № 2811-XII не позбавляє позивача та її дитину права на отримання допомоги.
Суд також зазначає, що відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.
Крім того, варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.
Зважаючи на вищевикладене, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що розпорядження Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради від 05.08.2019 року про відмову в наданні державної допомоги при народженні дитини, прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Суд вважає, що Позивач і її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини.
Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
Таким чином, суд зазначає, що механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, встановлений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Правову позицію, що підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили викладено у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17 (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73764182).
Окрім того, суд зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 року № 826/12123/16 (залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року) положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 5 листопада 2014 р. №637 визнано нечинними, оскільки останні не відповідають правовим актам вищої юридичної сили.
Таким чином, враховуючи встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили обставини щодо не відповідності положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 правовим актам вищої юридичної сили, суд не приймає посилання представника відповідача на вказані нормативно-правові акти.
Приймаючи до уваги наведене, враховуючи необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин для прийняття відповідного рішення.
Відповідачем до суду не надано доказів, що позивач отримала допомогу при народженні дитини в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
Крім того, відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для прийняття рішення про відмову в призначенні виплати допомоги. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право дитини на отримання соціальної допомоги, що призвело до його порушення, а тому вони підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
При вирішенні вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити вказану допомогу та здійснити її виплату суд виходить із наступного.
Відповідачем не заперечується належності поданих позивачем заяви та документів для призначення допомоги. У прийнятому комісією рішенні про відмову у призначенні допомоги не зазначалось про такі обставини, а єдиною підставою його прийняття визначалась відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, згідно акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому відповідно до абз. 2 ч. 2 цієї статті Кодексу у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги, що у прийнятому комісією рішенні не визначено інших підстав його прийняття, ніж відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, інші обставини не можуть бути підставою для непризначення та невиплати допомоги.
Таким чином, враховуючи відсутність спору щодо належності поданих позивачем заяви та документів для призначення допомоги і незаконність визначених відповідачем підстав відмови у призначенні допомоги, беручи до уваги те, що управління соціального захисту населення при розгляді документів позивача мало лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки та мало прийняте передбачене законом рішення, суд дійшов висновку, що в даному випадку відповідач не наділений дискреційними повноваженням.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18).
В контексті викладеного, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 05.08.2019 року про відмову позивачу в наданні державної допомоги при народженні дитини та зобов'язання відповідача призначити та здійснити виплату позивачу допомоги при народжені дитини, за її заявою від 16 липня 2019 року.
Разом з тим, щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу допомоги при народженні дитини, суд зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є скасування розпорядження відповідача про відмову в наданні державної допомоги при народженні дитини, через те, що сама по собі відмова відповідача не тягне за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливає на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії розпорядження про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 768,40 грн. до ухвалення судового рішення.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради від 05.08.2019 року про відмову ОСОБА_1 в наданні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради (84401, Донецька область, м.Лиман, вул. Лесі Українки, 20А код ЄДРПОУ 25953557) призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ) допомоги при народжені дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за її заявою від 16 липня 2019 року.
В інші частині задоволення позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Лиманської міської ради (84401, Донецька область, м.Лиман, вул.Лесі Українки, 20А код ЄДРПОУ 25953557) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 05 грудня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя П.В. Кочанова