05.12.2019 Справа № 2/337/2532/2019
ЄУН 337/1176/19
5 грудня 2019 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя
у складі: головуючого судді - Салтан Л.Г.
за участю секретаря - Шаповалової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» ( 01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, буд.30) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості за кредитним договором,
01.04.2019 року представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 62249,14 грн., посилаючи на невиконання своїх зобов'язань з боку відповідача.
Ухвалою судді від 11.04.2019 року відкрито провадження у справі, справа призначена до розгляду в спрощеному .
Заочним рішенням від 06.06.2019 року позовні вимоги задоволено.
Ухвалою суду від 14.11.2019 року заочне рішення скасовано, справа призначена до розгляду у судовому засіданні.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, представник позивача надав заяву щодо розгляду справи у його відсутність.
У судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги визнав частково, просить застосувати до позовних вимог щодо стягнення пені термін позовної давності, крім того, вважає, що плата за управління кредитом» кредитором була нарахована незаконно, а тому підстави щодо її стягнення відсутні.
Вислухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали провадження, з'ясувавши обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв'язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступного:
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.
За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин
Судом встановлено, що ОСОБА_1 20.01.2017 у ТОВ «Фінансова компанія центр фінансових рішень оформила Заяву на приєднання до умов та правил надання банківських послуг від ТОВ «ФК'ЦФР та Заяву № 4781628100 від 20 січня 2017 року на отримання кредиту. Так, пунктом 2 Заяви відповідача № 4781628100 від 20.01.2017 р. на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» (надалі - «Кредитний договір»), передбачені умови надання кредиту, зокрема, цими умовами встановлено:
1.Сума кредиту - 32 350,00 грн.
2.Строк кредиту - 36 місяців.
3.Початковий процент - 4,00 % від суми кредиту.
4.Щомісячні проценти - 3,99 % від суми кредиту.
5.Річні проценти - 0,01 % від суми боргу за договором.
6.Щоденна пеня - 0,3 % від загальної суми прострочення.
Надані позивачем Умови отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» в редакції від 30 березня 2015 року не містять підпису відповідача , а тому з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил,чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
30.07.2017 р. між ТОВ "ФК «ЦФР» та ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено Договір відступлення права вимоги №20180730, у відповідності до умов якого, "ФК «ЦФР відступило належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають в себе суму за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить ТОВ "ФК «ЦФР».
Відповідно до п.1.2 Договору відступлення прав вимоги, ТОВ "ФК "ЄАПБ" набув права грошової вимоги до відповідача.
При цьому за доводами представника позивача заборгованість за кредитним договором № 4781628100 від 20.01.2017р. становить 62249,14 грн. з яких:
-31441,11 грн. - заборгованість за основною сумою боргу;
-3,65 грн. - заборгованість за процентами та комісією;
-20899,39 грн. - сума заборгованості за платою за управління кредитом.
-9904,99 грн. - сума заборгованості за пенею.
На виконання умов договору відступлення права вимоги, на адресу відповідача, зазначену в Кредитному договорі позивачем направлено повідомлення про відступлення права вимоги.
Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов'язання в повному обсязі, строки і на умовах, передбачених договором.
Згідно із ч. 2. ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок: повернути кредит частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно з ст. 526, 530 ЦПК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства у встановлений договором строк.
Згідно з ст. 536 ЦПК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Разом з тим, «плата за управління кредитом» яку визначив позивач у розмірі 20899,39 грн та просить стягнути з відповідача умовами укладеного кредитного договору не передбачена взагалі . Верховний Суд України у справі № 6-1746цс16 висловив правову позицію з цього приводу: «Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним».
Таким чином, суд вважає, що нарахування плати за управління кредитом у розмірі 20 899,39 грн. є безпідставним, а тому задоволенню позовні вимоги в цій частині не підлягають.
Крім того, на підставі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Представник відповідача заперечує проти стягнення нарахованої пені у розмірі 9904,99 грн. та надав заяву щодо застосування позовної давності .
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік
Відносно строку, в межах якого можливе стягнення неустойки (пені, штрафу) Верховний суд України висловлювався ще 18.05.2016 р. у справі № 6-474цс16: «Отже аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою».
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15 та від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15.
Проте, як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 4781628100 від 20.01.2017 р., що міститься в матеріалах справи, пеня за вказаним кредитом у розмірі 9 904,99 грн. була нарахована та стягнута з відповідача за період з 01.04.2017 р. по 30.07.2018 р. (більше 12 місяців), а до суду позивач звернувся 01.04. 2019 року, тому суд приходить до висновку щодо стягнення суми заборгованості за пенею у розмірі 5721,46 грн. за період з 01.04.2018 року по 01.04.2019 року.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню .
Крім цього, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача судові витрати пропорційно задоволеним вимогам. Що становить 59,71 %.
На підставі викладеного, та керуючись ст. 526, 527, 530, 554, 611 ЦК України, ч.2 п.1 ст.141, ч.1 п.2 ст.280 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, буд.30, ЄДРПОУ 35625014, п/р № НОМЕР_2 в ПАТ ТАСкомбанк», МФО 339500, фактична адреса: 07400, Київська обл., м.Бровари, вул.Лісова, буд.2, поверх 4) суму заборгованості за кредитним договором № 4781628100 від 20.01.2017р. у розмірі37166,22 грн, витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1147,03 гривень, а всього 38313, 26 г гривень.
В іншій частині позову - відмовити.
Копію рішення надіслати сторонам.
Повний текст рішення виготовлено 5.12. 2019 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня виготовлення повного тексту рішення.
Суддя: Л.Г. Салтан